LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та практичні засади реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні (XIX - початок XX ст.)

також сучасні періодичні видання та збірники статей „Беспризорник”, „Дзвін”, „Дитина”, „Дошкільне виховання”, „Історична пам’ять”, „Педагогіка”, „Перемены”, „Социс”, „Соціальна педагогіка: теорія та практика”, „Школа”, „Шлях освіти” та інші.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з XIX до початку XX ст. Визначення нижньої хронологічної межі пов’язане з тим, що саме на XIX ст. припадає інтенсивний розвиток реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів України, коли визначалися мета, зміст, принципи, форми їх роботи, створювалася мережа відповідних закладів для соціально і педагогічно занедбаних дітей, малоздібних, сиріт, безпритульних, жебраків, волоцюг, правопорушників і злочинців, здійснювалася профілактика правопорушень серед неповнолітніх, приділялась увага піклуванню про зміцнення здоров’я астенічних і малоздібних дітей. Верхня хронологічна межа дослідження обмежується початком XX ст., що пояснюється необхідністю переосмислення накопиченої теорії та практики реабілітаційної діяльності вітчизняних виправно-виховних закладів з метою перегляду традиційних підходів, пошуку можливостей для більш об’єктивного вивчення подій і фактів післяжовтневого періоду.

Дослідження здійснювалося протягом 1997-2006 рр. у ході трьох послідовних етапів. На першому етапі (1997-2000 рр.) визначено стан розробки досліджуваної проблеми, конкретизовано концептуальний апарат, узгоджено методологічні засади дослідження, опрацьовано архівні матеріали, нормативно-правові та законодавчі документи, монографічні й публіцистичні праці з педагогіки, педології, правознавства, історії педагогічної думки в Україні, вивчено генезис реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів у Західній Європі, Північно-Американських Сполучених Штатах, Росії та Україні, систематизовано здобутки і прорахунки педагогічної реабілітації різних категорій „важких у виховному розумінні” дітей, здійснено порівняльний аналіз фактичного матеріалу, науково-педагогічної літератури та архівних документів. На другому етапі (2000-2003 рр.) отримані результати зіставлено з метою і завданнями дослідження, опрацьовано та систематизовано фактичний матеріал, виокремлено етапи становлення й розвитку теоретико-практичних засад реабілітаційної діяльності зарубіжних і вітчизняних виправно-виховних закладів, проаналізовано значення філантропінів, авторських та експериментальних педагогічних закладів як теоретичного фундаменту організації виправного виховання в Україні досліджуваного періоду, узагальнено досвід реабілітаційної роботи понад 100 типів виправно-виховних закладів, визначено перспективи використання теоретичного доробку і практичних надбань реабілітаційно-педагогічної роботи з „важкими” дітьми за сучасних умов реформування освіти в Україні. На третьому етапі (2003-2006 рр.) відредаговано зміст дисертації, основні результати дослідження висвітлено в монографії, навчальному посібнику, програмі та інструктивно-методичних матеріалах курсу „Реабілітаційна педагогіка”, наукових статтях, матеріалах конференцій і семінарів.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

    • цілісно досліджено в широких хронологічних межах проблему теорії та практики реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів України;

    • визначено і науково обґрунтовано етапи становлення й розвитку реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні XIX-початку XX ст. (перший етап – перша половина XIX ст. – опікунський, другий етап – друга половина XIX ст. – лікувально-педагогічний, третій етап – початок XX ст. – соціально-педагогічний) та відповідні їм загальні тенденції;

    • простежено еволюцію ідеї педагогічної реабілітації „важких у виховному розумінні” дітей від філантропізму, практики авторських та експериментальних педагогічних закладів до діяльності виправно-виховних закладів;

    • здійснено класифікацію термінів досліджуваної проблеми;

    • проаналізовано та систематизовано законодавчі основи реабілітаційної діяльності світових і вітчизняних виправно-виховних закладів досліджуваного періоду, зокрема, „Положення про виправні притулки”, „Положення про сирітські будинки”, „Положення про виховні будинки”, „Положення про виправно-виховні заклади для неповнолітніх”;

    • виявлено специфіку педагогічної діяльності дитячих судів у захисті й охороні прав знедолених дітей;

    • узагальнено практичні засади реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів означеного періоду північно-східних (Харківської, Чернігівської), центральних (Київської, Подільської, Полтавської) і південних (Таврійської, Херсонської, Катеринославської) губерній з урахуванням регіонального компоненту.

Набули уточнення основні дефініції досліджуваної проблеми: „реабілітація” як відновлення здібностей до нормальної поведінки і розвитку, „реабілітаційна діяльність” як комплексна діяльність з відновлення в дітей здібностей до нормальної поведінки і розвитку шляхом цілісної організації їх життєдіяльності, „виправно-виховні заклади” як установи, у яких здійснювалася реабілітаційна діяльність з різними категоріями „важких у виховному розумінні” дітей, „піклування” як прояв громадської турботи про „важких у виховному розумінні” дітей.

До наукового обігу вперше введено невідомі та маловідомі архівні документи (186 од. зб.), які розширили уявлення про мету, завдання, зміст, форми, методи, принципи реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів України.

Проведене дослідження дозволило уточнити висновки науковців про те, що еволюція ідеї реабілітаційної роботи з дітьми, які виявляють відхилення в поведінці та розвитку, бере свій початок у 20-х роках XX ст., що ввійшли в історію вітчизняної педагогіки як період інтенсивної боротьби з дитячою безпритульністю і криміналізацією підростаючого покоління.

Теоретичне значенняодержаних результатів дослідження полягає в тому, що на основі отримання нових даних та введення до наукового обігу чисельних маловідомих і раніше невідомих матеріалів обґрунтовано теоретичні засади реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів з різними категоріями „важких у виховному розумінні” дітей у світовій і вітчизняній педагогіці XIX-початку XX ст. (визначено специфіку поглядів зарубіжних, вітчизняних педагогів, юристів, лікарів, громадських діячів на сутність, значення, зміст, функції, напрями, умови реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів, обґрунтовано і схарактеризовано етапи та відповідні їм провідні тенденції становлення та розвитку реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів України з різними категоріями дитячого контингенту); визначено і класифіковано термінологічний апарат досліджуваної проблеми (який включає поняття і номени, що використовуються для позначення того чи іншого виправно-виховного закладу та факторів формування особистості дитини, конкретизують учасників процесу виправного виховання, указують на принципи функціонування виправно-виховних закладів, пов’язані з використанням методів виховання в практиці виправно-виховних закладів, уособлюють