LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та практичні питання кримінальної відповідальності за фіктивні дії в підприємництві

дисертант робить висновок, що суспільна небезпечність фіктивних дій в підприємництві полягає в створенні умов для заподіяння майнової шкоди іншим учасникам господарських відносин.

Характеризуючи відносну поширеність розглядуваного діяння, автор доводить, що фіктивні дії в підприємництві є вельми латентним різновидом злочинів і їх поширеність набагато перевищує офіційно виявлену кількість. Фіктивні дії в підприємництві є поширеним явищем в суспільному житті України, і, безумовно, цей факт підтверджує необхідність кримінально-правової норми, яка забороняє цю суспільно небезпечну, високо латентну поведінку.

Визначаючи суть принципу конституційної адекватності, дисертант приділяє увагу положенням ст. 42 та ст. 41 Конституції України та доводить, що заборона фіктивних дій в підприємництві не суперечить положенням Основного Закону України, а навпаки, спрямована на їх упровадження в реальне життя. Відповідно і встановлення кримінальної відповідальності за фіктивні дії в підприємництві є необхідним заходом для реалізації положень Конституції України.

Досліджуючи принцип системно-правової несуперечності, автор доходить висновку, що положення господарського і цивільного законодавства містять суперечності у визначенні такої категорії, як “створення суб’єкта господарської діяльності (юридичної особи)”, що обумовлює необхідність вдосконалення диспозиції ст. 205 КК “Фіктивне підприємництво”. Порівняння диспозиції ст. 218 “Фіктивне банкрутство” з положеннями господарського права дає можливість дійти висновку про доцільність спростити її формулювання, вилучивши слово “фінансову”, а також усунути казуальне надання ознак суб’єкта злочину.

У перебігу дослідження принципу міжнародно-правової необхідності та допустимості криміналізації дисертант аналізує міжнародні угоди, які стосуються державного регулювання господарської діяльності або встановлюють зміст умов, спрямованих на забезпечення інтересів держави, суспільства, окремих осіб, та аргументує, що жодна з міжнародних угод України не суперечить криміналізації фіктивних дій в підприємництві. Навпаки, для реалізації положень багатьох з них необхідна ефективна державна протидія такій категорії антисуспільних проявів. Загальним підсумком цієї частини дослідження є висновок, що існування норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за фіктивні дії в підприємництві, не суперечить міжнародним зобов’язанням України та має відповідні аналоги у КК інших держав.

Розглядаючи домірність позитивних і негативних наслідків криміналізації (декриміналізації) автор обґрунтовує, що альтернативи криміналізації фіктивних дій в підприємництві фактично на сучасний момент немає. Декриміналізація такого явища, яка не буде супроводжуватись компенсаційними заходами, спричинить виникнення суттєвої прогалини в можливостях держави регулювати економічні процеси в Україні.

Визначаючи зміст принципу відсутності прогалин чи надмірної заборони, автор аналізує співвідношення фіктивних дій в підприємництві з іншими нормами Особливої частини КК та доводить, що вивчення розділу VІІ Особливої частини КК “Злочини у сфері господарської діяльності” дає підстави стверджувати, що норма, яка передбачатиме відповідальність за фіктивні дії в підприємництві, логічно доповнюватиме інші норми цього розділу і є необхідною для уникнення прогалин у кримінально-правовій охороні національної системи господарювання.

Аналізуючи принципи відсутності прогалин чи надмірної заборони, визначеності та єдності термінології, і принцип повноти складу, принцип процесуальної здійснимості переслідування, автор доходить висновку, що норми, які описують фіктивні дії в підприємництві, мають певні конструктивні недоліки і потребують удосконалення, оскільки не повною мірою відповідають зазначеним принципам.

У другому підрозділі“Кримінально-правова протидія фіктивним діям у підприємництві: досвід іноземних держав”проведено порівняльний аналіз кримінального законодавства України та окремих зарубіжних країн щодо протидії фіктивним діям у підприємницькій діяльності.

Констатується, що, на відміну від національного законодавства, в іноземних державах до фіктивних дій у підприємницькій діяльності кримінальне право відносить різноманітні та складні за своєю формою й обсягом суспільно небезпечні та протиправні діяння, які свідчать про недійсний, незобов’язальний і вигаданий характер угод і вчинків. За переконанням автора, спроба національного законодавця обмежити їх обсягом лише двома нормами у КК України (фіктивне підприємництво – ст. 205 КК та фіктивне банкрутство – ст. 218 КК) не може свідчити про адекватність і виваженість кримінальної політики держави у сфері господарювання. Як наслідок, потрібно шукати інші шляхи правового вирішення цього питання, наприклад, за рахунок комплексного вивчення та імплементації тих положень іноземного кримінального законодавства, які є ефективними, дієвими та зарекомендували себе з позитивного боку в судово-слідчій практиці.

Далі дисертант підкреслює, що іноземне кримінальне законодавство переважно розуміє під фіктивністю (фіктивними діями) в підприємництві різного роду шахрайські посягання, маніпуляції, махінації, схеми та піраміди. Зрозуміло, що для українських правників така ситуація є незвичною, оскільки національне кримінальне законодавство чітко відмежовує шахрайство від суміжних злочинів. Дуже часто те, що у КК України визнається фіктивним банкрутством, в іноземних кримінальних кодексах охоплюється складами шахрайства з фінансовими ресурсами, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства тощо. Іноді навіть за умови ретельного аналізу кримінально-правових норм іноземного законодавства не можна чітко виокремити склади фіктивного підприємництва чи фіктивного банкрутства, оскільки вони передбачаються іншими складами злочинів у сфері підприємницької (господарської) діяльності, збігаються з ними або розуміються в контексті. Саме визначення фіктивних дій у здійсненні підприємництва може бути як широким (наприклад, розділ 18 Зводу законів США, КК Китаю), так і вузьким (КК Японії). При цьому шкода, яка заподіюється внаслідок фіктивних дій у сфері підприємницької діяльності, порівняно з КК України, як правило, не має конкретних вимірів, а є аксіологічним поняттям.

Звертається увага на особливості визначення у законодавстві зарубіжних держав суб’єкту фіктивних діянь у підприємницькій сфері, який, як правило, є спеціальним (керівник, власник підприємницької структури, службова особа тощо). На окрему увагу заслуговують положення зарубіжного кримінального законодавства, які передбачають відповідальність юридичних осіб (організацій).

У другому розділі “Об’єктивні та суб’єктивні ознаки фіктивних дій в підприємництві” досліджено обов’язкові та факультативні ознаки об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони фіктивних дій в підприємництві.

У першому підрозділі“Поняття та систематизація злочинів у сфері господарської діяльності. Визначення об’єкта фіктивних дій в підприємництві”,визначається поняття злочинів у сфері господарської діяльності, на підставі аналізу родового та