LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та практичні питання кримінальної відповідальності за фіктивні дії в підприємництві

безпосереднього об’єктів здійснюється їх класифікація. Родовий об’єкт цих злочинів автор визначає як суспільні відносини, що забезпечують належні: виробництво продукції, торгівлю, надання послуг, виконання робіт, їх споживання та облік, або, інакше кажучи, встановлений порядок здійснення господарської діяльності в будь-якій формі організації й управління виробництвом, взаємовідносин та економічної зацікавленості між особою, суспільством і державою. Безпосереднім об’єктом фіктивних дій в підприємництві, як обґрунтовано в роботі, виступають суспільні відносини, що забезпечують належне функціонування системи оподаткування, фінансового і бюджетного регулювання та (або) встановленого порядку здійснення (зайняття) підприємницької діяльності.

На підставі аналізу безпосереднього об’єкту злочинів у сфері господарської діяльності пропонується класифікація цих злочинів, що має певні відмінності від класифікацій, запропонованих раніше у науці кримінального права. На думку дисертанта, злочини у сфері господарської діяльності за цим критерієм поділяються на такі групи:

1) злочини проти встановленого порядку обігу матеріальних цінностей, інших документів чи предметів та системи валютного регулювання – ст.ст. 199, 200, 201, 207, 208, 215, 223, 224 КК;

2) злочини проти системи оподаткування, фінансового і бюджетного регулювання та (або) встановленого порядку здійснення (зайняття) підприємницької діяльності – ст.ст. 202, 203, 204, 205, 209, 209-1, 210, 211, 212, 213, 216, 218, 219, 220, 221, 222 КК;

3) злочини проти конкурентних відносин та відносин у сфері промислової власності – ст.ст. 203-1, 206, 228, 229, 231, 232 КК;

4) злочини проти встановленого порядку реалізації споживачам товарів і надання послуг – ст.ст. 217, 225, 226, 227 КК;

5) злочини проти встановленого порядку у сфері приватизації державного, колективного чи комунального майна – ст.ст. 233, 234, 235 КК.

Обґрунтовується визнання безпосереднім об’єктом фіктивних дій в підприємництві системи оподаткування, фінансового і бюджетного регулювання та (або) встановленого порядку здійснення (зайняття) підприємницькою діяльністю.

У другому підрозділі“Об’єктивна сторона фіктивних дій в підприємництві” основну увагу дисертант зосереджує на аналізі обов’язкових ознак об’єктивної сторони фіктивного підприємництва та банкрутства.

Об’єктивна сторона фіктивних дій у підприємницькій діяльності знайшла своє безпосереднє закріплення в ст. ст.205 та 218 КК. У назвах цих статей прямо вказано на фіктивних характер дій. Визначено соціальну природу фіктивного підприємництва та фіктивного банкрутства, яка характеризується значною кількістю спільних ознак.

Аналізуючи ознаки об’єктивної сторони фіктивного підприємництва (ст. 205 КК) дисертант стверджує, що поняття “створення суб’єкта підприємницької діяльності” (у контексті чинного кримінального законодавства) слід визначити як сукупність дій, передбачених законодавством, наслідком яких є юридичне оформлення статусу юридичної особи (державна реєстрація), а в окремих випадках і отримання спеціального дозволу (ліцензії).

На думку автора, закінченим злочином є дії, пов’язані зі створенням суб’єкта підприємницької діяльності з певною метою, саме з моменту фактичного його створення або в окремих випадках і з моменту отримання спеціального дозволу (ліцензії). Усі інші дії є лише готуванням або замахом на злочин, бо реально процес створення юридичної особи ще не закінчився. Це фактично означає, що злочин слід вважати закінченим з моменту набуття статусу юридичної особи суб’єктом підприємницької діяльності у повному обсязі.

Дисертант обґрунтовує, що “під придбанням суб’єкта підприємницької діяльності” (юридичної особи) слід розуміти придбання права власності на цю особу, а також купівлю певного пакету акцій товариства, що дозволяє фактично керувати діяльністю цього підприємства та впливати на прийняття рішень його керівними органами.

Автор вважає за необхідне визначити наведені вище поняття у відповідній постанові Пленуму Верховного Суду України.

Під час розгляду об’єктивної сторони фіктивного банкрутства (ст. 218 КК) дисертант звертає увагу на існуючу у кримінально-правовій літературі дискусію щодо визначення адресата завідомо неправдивої офіційної заяви про фінансовий стан боржника при фіктивному банкрутстві. Диспозиція ст. 218 КК, хоч і вказує на офіційність заяви про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, містить традиційний опис аналізованого складу злочину і підставу для суперечливого тлумачення кримінального закону не усуває. Дисертант доходить висновку, що доцільно використати розуміння адресата такої заяви як суду, оскільки це запропоновано новим господарським законодавством у ч.2 ст. 215 ГК. При цьому для кваліфікації за ст. 218 КК важливо встановити не тільки адресата завідомо неправдивої заяви, але й ту обставину, що така заява винної особи, зроблена стосовно фінансової неспроможності боржника, зумовила заподіяння великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.

Третій підрозділ“Встановлення ознак суб’єкта фіктивних дій в підприємництві” присвячений розгляду суб’єктів злочинів, передбачених ст. ст. 205 і 218 КК, які безпосередньо зазначені в диспозиціях цих статей.

За результатами проведеного автором дослідження з’ясовано ознаки, що характеризують соціальний статус, правове становище особи, визначають суб’єкта в разі здійснення як фіктивного підприємництва, так і банкрутства. Суб’єкти в цьому випадку за ст.ст. 205, 218 КК збігаються.

Так, суб’єкт злочину, передбаченого ст. ст. 205 та 218 КК, буде спеціальний; йому притаманні такі обов’язкові ознаки: 1) фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і виступає як засновник або набувач суб’єкта підприємництва – юридичної особи або за допомогою чужих чи підроблених документів реєструє (придбає) такого суб’єкта; 2) службова особа підприємства або організації, яка приймала рішення про створення чи придбання іншої юридичної особи (поняття службової особи визначено в примітці до ст. 364 КК); 3) громадянин-підприємець.

Учетвертому підрозділі“Суб’єктивна сторона фіктивних дій в підприємництві” аналізуються кримінально-правові та кримінологічні ознаки суб’єктивної сторони фіктивного підприємництва та фіктивного банкрутства.

У процесі дослідження суб’єктивної сторони фіктивних дій у сфері підприємницької діяльності автор установив, що: а) фіктивні дії у сфері підприємницької діяльності є лише умисними злочинами; б) ці злочини вчиняються лише з прямим умислом; в) інтелектуальний момент вини при фіктивному підприємництві включає в себе не лише усвідомлення фактичного та соціального характеру діяння, що здійснюється особою, але й усвідомлення протиправного характеру цього діяння (дії або бездіяльності); вольовий момент умислу при фіктивному підприємництві характеризується бажанням вчинити суспільно небезпечне діяння; г) інтелектуальний момент вини при фіктивному банкрутстві полягає в усвідомленні фактичного та соціального характеру діяння, що вчиняється особою, а також в усвідомленні протиправного характеру цього діяння (дії або