LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та прикладні засади професійно-психологічного тренінгу працівників органів внутрішніх справ України

опублікованих у наукових фахових виданнях України. Окремі положення дисертації викладені у 4 навчальних посібниках (2 з яких отримали гриф „Рекомендовано МОН України”), 14 інших наукових та навчально-методичних публікаціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які містять 15 підрозділів, висновків, 15 додатків та списку використаних джерел (408 найменування). Повний обсяг дисертації становить 461 сторінки, з них основний текст дисертації – 375 сторінок. Дисертація містить 11 таблиць і 9 рисунків, що займають 11 сторінок основного тексту.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації. Подається загальна характеристика роботи, зокрема, визначені її мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1 „Проблема професіогенезу працівників органів внутрішніх справ” містить аналіз сучасних персонологічних теорій, психологічних теорій діяльності, досліджень закономірностей становлення особистості як суб’єкта діяльності на різних етапах професіогенезу, зокрема на етапах професійного навчання та підвищення кваліфікації.

У підрозділі 1.1. „Концептуальні засади особистісно орієнтованої професійної освіти” аналізуються сучасні психологічні теорії особистості та інваріанти її структури з позицій загальної психології (К.О. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, О.Г. Асмолов, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, С.Д. Максименко, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн, В.В. Рибалка, О.П. Саннікова та ін.). Психологічна теорія діяльності (О.М. Леонтьєв, Г.В. Суходольський, В.Д. Шадріков) розглядається як системоутворюючий чинник становлення властивостей особистості, який має суттєвий методологічний потенціал для з’ясування специфіки правоохоронної діяльності та її вимог до працівників ОВС. Акцент у дисертації на суб’єктних властивостях особистості розкриває можливість розвитку її творчого потенціалу та формування індивідуального стилю діяльності.

Синтез особистісно-діяльнісного та суб’єктного підходів уможливив визначення структури особистості професіонала в загальнопсихологічному та діяльнісному вимірах. У першому підході системоутворюючим принципом виступає сходження від природних властивостей індивідуальності (задатки, здібності, індивідуально-типологічні властивості) та вищих психічних функцій (ціннісно-мотиваційні, пізнавальні, регулятивні, комунікативні) до психологічних утворень, які визначають свідомість та самосвідомість особистості, її загальну спрямованість та якість діяльності. У психології праці та професійної освіти ці феномени пов’язуються з професіоналізмом – якісною характеристикою суб’єкта діяльності, представника певної професії. Ця характеристика визначається рівнем опанування сучасним змістом і засобами вирішення професійних завдань, продуктивними прийомами їх вирішення. Професіоналізм пов’язаний з компетентністю, яка включає в себе такі складові: професійно-технологічну, соціальну, комунікативну, психологічну, особистісну (Ф.Гіббонс, Д. Дейвіс, Дж. Равен). Існуючі методи професійної підготовки не забезпечують повною мірою становлення особистості компетентного фахівця-правоохоронця.

У другому підході, особистість професіонала, яка формується та існує в діяльності, розглядається як складне динамічне утворення, що є головною рушійною силою та регулює, контролює, оцінює й перетворює діяльність і, водночас, саму себе. При цьому особистість досягає професійної компетентності тільки за адекватної мотивації та певної професійної спрямованості, продуктивної діяльності та змістовного спілкуванні.

Професійно значущі властивості особистості формуються в діяльності, а здійснення самої діяльності залежить від індивідуальних властивостей людини. Досягнути соціально необхідних результатів у професійній діяльності можуть люди з різними індивідуально-психологічними властивостями, які користуються психологічно різними прийомами роботи, а брак розвитку одних якостей особистості компенсують за рахунок інших, виробляючи індивідуальний стиль діяльності.

Такий методологічний підхід придатний для визначення відповідності особистості вимогам конкретної професії, розроблення професіограм, психограм, змісту та методів професійної підготовки. Стосовно правоохоронців він реалізований у працях В.Г. Андросюка, В.І. Барка, Ю.Б. Ірхіна та ін. Визнання провідної ролі предметної діяльності у становленні особистості не знижує ролі самого суб’єкта, який виконує завдання зв’язування психічних функцій і властивостей у стабільно-динамічну систему.

Сучасні теорії професіогенезу (Е.Ф. Зеєр, О.Є. Клімов, Г.В. Кудрявцев, А.К. Маркова, Г.С. Нікіфоров, М.С. Пряжніков, В.В. Рибалка, О.П. Саннікова) ґрунтуються на особистісно-діяльнісному та суб’єктному підходах, які дозволяють виявити зв’язок між структурою діяльності та ієрархічною організацією особистості. У дослідженні професіогенезу працівників ОВС дисертант найбільш значущим вважає активність суб’єкта діяльності й спирається на концепцію особистості С.Д. Максименка. Цей науковець визначає особистість як „складну систему, яка саморозвивається, тобто сама моделює та реалізує власний генезис” („Генезис существования личности”, 2006 р.), що і покладено в основу розробленого ним генетико-моделюючий методу, який використовує здобувач.

У підрозділі 1.2. „Становлення особистості професіонала як теоретична та прикладна проблема” показано, що результатом професійного становлення майбутнього фахівця є вироблення професійних знань та умінь, професійно значущих властивостей, що відбувається у спеціально створених навчально-розвивальних ситуаціях. Одночасно в цих ситуаціях відбувається перетворення особистісних якостей в індивідуальні властивості. Останні, утворюючись у ході діяльності, зазнають в ній різноманітних змін, диференціюються, інтегруються і стають компонентами більш складного цілого, яким є структура особистості, стійка і водночас динамічна система психічних властивостей (Г.С. Костюк).

Діяльність завжди починається з відчуття певної потреби як стану „нужди” (С.Д. Максименко), усвідомлення мотиву. Мотив, у свою чергу, визначає напрямок орієнтації в дійсності, пошук необхідної інформації, пізнання об’єктивних умов конкретної ситуації. На цьому етапі у деяких випадках може бути знайдений вже готовий предмет і засоби задоволення потреби, а тому діяльність завершується. Проте у більшості випадків такий предмет потреби відсутній, що спонукає до подальшого пошуку мети діяльності як уявлення про необхідний результат, створення програми дій для її досягнення. Відповідно до мети використовуються відомі чи розробляються нові засоби її досягнення, формується система дій і операцій, що приводить до отримання бажаного результату діяльності. Саме так відбувається збагачення особистості новими знаннями, уміннями, психічними