LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та прикладні засади професійно-психологічного тренінгу працівників органів внутрішніх справ України

властивостями.

Психічні якості тлумачаться нами як продукт культурно-історичного розвитку, конструкти суспільної та індивідуальної свідомості, інструменти, вироблені людством для само- та взаєморозуміння, оволодіння певними формами поведінки; „функціональні органи” свідомості. Ці якості формуються у діяльності, існують, усвідомлюються, переживаються, проявляються в реальному житті, утворюючи складну та багаторівневу систему. Потенційно в можуть бути сформовані будь-які психічні якості людини, але актуальними стають лише ті, які у процесі практичної діяльності перетворилися в індивідуальні властивості. Цьому сприяє робота, яку виконує особистість та свідомість, зокрема, як функціональні органи психічного.

Для виокремлення професійно значущих якостей фахівця правоохоронної діяльності застосовувалася „тривимірна поетапно конкретизована психологічна структура особистості” фахівця, розроблена В.В. Рибалкою. На підставі опитування 200 слухачів факультету підвищення кваліфікації Київського юридичного інституту МВС (2005 р.) здобувачем виділено 30 психічних якостей, які були опрацьовані за допомогою методів математичної статистики. Факторний дисперсійний аналіз цих якостей за методом ANOVA дозволив визначити провідні характеристики моделі фахівця з правоохоронної діяльності, яка включає сім кластерів: 1) „активність” (ініціативність, наполегливість); 2) „сила” (фізична, волі, характеру); 3) „самоконтроль” (пластичність, врівноваженість, самовладання, стійкість); 4) „інтелект” (винахідливість, спостережливість, хитрість); 5) „комунікабельність” (уміння спілкуватися, працювати в команді, лідерські якості); 6) „вмотивованість” (як внутрішня, так і зумовлена зовнішніми стимулами до продуктивної діяльності); 7) „досвід” (професійний та життєвий).

У структурі особистості правоохоронця, на думку автора, провідну роль відіграють ціннісно-мотиваційні якості людини як суб’єкта діяльності. Вони визначають розуміння цілей і цінностей професійної діяльності, для досягнення яких необхідні певні виконавчі властивості та уміння. Застосування системного підходу (Б.Ф. Ломов, О.Є. Маноха, Е.Г. Юдін) до аналізу правоохоронної діяльності в ОВС та її окремих видів (зокрема профілактичної) дозволило визначити основні елементи цієї діяльності як цілісної системи. Вона складається з функціональних обов’язків, окремих завдань і професійних дій, виконання яких вимагає від фахівця професійних знань та умінь (елементарних, складних, комплексних), психічних властивостей, важливих для вирішення типових професійних завдань, в тому числі у складних і напружених ситуаціях.

У підрозділі 1.3. „Особливості професіогенезу працівників ОВС у системі вищої освіти МВС України” розглянуті етапи професійного становлення особистості, сучасні тенденції освіти дорослих.

Професійне становлення відбувається впродовж усього періоду професійної діяльності людини. Визначальну роль у цьому процесі відіграють етап навчання курсантів і етап підвищення кваліфікації та спеціалізації працівників ОВС. При організації професійного навчання в системі вищої освіти МВС України необхідно враховувати вікові відмінності курсантів (юнаки) та працівників ОВС (дорослі), які полягають у розбіжностях мотивації, життєвого та професійного досвіду.

Становлення професіонала (професіогенез) визначається як складний багатоплановий процес розвитку і саморозвитку особистості в навчальній та професійній діяльності. В системі вищої освіти він відбувається під впливом комплексу зовнішніх і внутрішніх чинників, за умов діалектичного поєднання навчання та саморозвитку. Їх дисбаланс блокує становлення особистості як суб’єкта, який, на думку автора, повинен мати вплив на вибір змісту та форм навчання з метою набуття професійної компетентності та саморозвитку.

Теоретико-психологічний аналіз проблеми становлення особистості дозволив визначити три варіанти змін: дозрівання; результат навчально-виховного впливу; утілення власних прагнень людини, зумовлених результатами дозрівання, навчання, виховання, формування й власне саморозвитку. У контексті дисертаційного дослідження найбільш важливим вбачається третій варіант, коли метою особистісного становлення майбутнього професіонала є свідоме творення власної індивідуальності, альтернативне адаптивному пристосуванню. Орієнтувальною основою для цього є психологічна модель професіонала (випускника ВНЗ). Вона інтегрує найбільш змістовні й конкретні уявлення про особистість, її ціннісно-мотиваційні, пізнавальні, комунікативні, виконавчо-регулятивні та емоційно-вольові якості. Модель особистості допомагає систематизувати професійно значущі якості, визначити головні напрями її професійного становлення.

Успішність професіоналізації визначається ступенем відповідності індивідуально-типологічних властивостей вимогам професії. Співвідношення здібностей й вимог професії визначають своєрідність професійного і особистісного становлення суб’єкта діяльності. До найважливіших внутрішніх чинників професіогенезу відноситься самосвідомість та спрямованість особистості як цілісна система потреб, здібностей і схильностей, інтересів, мотивів, життєвих планів і цінностей.

Цілеспрямоване становлення особистості професіонала включає озброєння його необхідними знаннями та уміннями. Так, отримавши теоретичні знання в процесі засвоєння професійно орієнтованих навчальних дисциплін, курсанти нагромаджують досвід при проходженні практики та стажування. Знання, уміння та якості, таким чином, особистості інтегруються у світоглядних позиціях і установках поведінки. Професіогенезу сприяє активне застосування у навчальному процесі „задачного” та „проблемного” методів подання навчального матеріалу, а також інтерактивних методів проведення семінарів (ділових ігор, здійснення ситуативного аналізу), зокрема тренінгових технологій.

На думку здобувача, тренінгові технологій виконують не тільки навчально-розвивальні функції, а й запобігають вірогідній професійній деформації, сприяють особистісному зростанню, цілі якого виходять далеко за межі професійної освіти.

Діалектичний зв’язок структурних компонентів діяльності та властивостей особистості в процесі тренінгу професійно-психологічного спрямування розкривається через принцип взаємної детермінації кількісних, якісних і структурних перетворень особистості.

У ході тренінгів особистісного зростання створюються умови для конструктивної рефлексії власної діяльності та стосунків з оточуючими. Результати рефлексії сприяють структуризації індивідуальної свідомості й надають можливість пізнавати інших і себе серед них.

У розділі 2 „Тренінгові технології у професійній освіті” розглянуті теоретичні та методичні питання професійної підготовки фахівців соціономічного профілю, зокрема працівників ОВС.

У підрозділі 2.1. „Тренінгові технології: історія, теорія та практика використання” розглянуті виникнення, розвиток і сучасна практика