LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та прикладні засади професійно-психологічного тренінгу працівників органів внутрішніх справ України

перепідготовки працівників ОВС доцільно здійснювати на ґрунті запропонованого автором особистісно-діяльнісно-суб’єктного підходу, з урахуванням передового досвіду застосування тренінгових технологій.

Виходячи із сучасних тенденцій розвитку освіти дорослих (неперервність, акцент на становленні суб’єктних властивостей особистості, формуванні компетентності, здатності працювати в команді тощо), піддається критичному аналізу існуюча практика підготовки працівників ОВС. Концепція та Програма реформування системи освіти МВС України та підвищення якості підготовки фахівців для органів внутрішніх справ передбачає перехід від репродуктивних до креативних, творчих форм освоєння професійної діяльності.

Аналіз специфіки правоохоронної діяльності та її вимог до працівників ОВС, анкетування, проведене з метою виявлення оціночних суджень щодо підготовленості курсантів старших курсів (після проходження ними практики та стажування) до фахової діяльності, дав підстави для висновку про те, що традиційно організований навчальний процес не спроможний забезпечити повною мірою належне формування знань, умінь та професійно значущих психічних властивостей працівників ОВС.

Цей недолік може бути компенсований за рахунок упровадження тренінгових технологій, які сьогодні перетворилися на ефективні „засоби психічного розвитку людини”, „цілеспрямованої трансформації особистості” (П.В. Лушин, М.Ш. Магомет-Емінов), що забезпечують отримання знань та їх розуміння, формування умінь, ставлення і поведінки, тобто сприяють цілісному розвитку особистості як суб’єкта діяльності.

ППТ спрямований на розвиток професійних знань та умінь, корекцію установок, становлення особистості завдяки інтеріоризації-екстеріоризації особливостей професійного середовища, об’єктів праці та специфіки взаємодії з ними фахівця. У результаті тренінгу досягається якісно новий рівень усвідомлення професійного середовища, себе в ньому, опанування засобами перетворення предмета професійної діяльності з метою її удосконалення.

ППТ забезпечує ступеневе підвищення майстерності – від початкового рівня розвитку базових якостей та елементарних умінь, простих алгоритмів професійної діяльності, аж до синтетичних форм інтегрованого тренінгу, результатом якого стає розвиток індивідуального стилю професійної діяльності в особливих, оперативно складних і нестандартних ситуаціях.

Провідним принципом ефективності ППТ є діяльнісне опосередкування активності учасників навчання, в процесі якого моделюються спеціальні форми і застосовуються методи предметно орієнтованої взаємодії, які є сприятливими для оволодіння „культурними знаряддями”. У процесі „привласнення” цих знарядь відбувається його практичне дослідження, індивідуалізація засобів професійної діяльності. Правильно складена програма тренінгу передбачає, насамперед, можливість змінюватися через діяльність.

Специфіка завдань ППТ фахівців з правоохоронної діяльності полягає у комплексному забезпеченні правової, соціальної й психологічної компетентності, компетентності прийняття рішень та їх реалізації у практичних діях. Завдяки залученню у діяльність, яка моделюється, раніше сформованих якостей особистості, наявних знань та умінь, ППТ сприяє їх розвитку, професійно доцільному перетворенню в індивідуальні властивості особистості. Тренінги професійно-психологічного спрямування необхідно доповнювати рефлексивним тренінгом особистісного зростання, який сприяє становленню особистості професіонала – суб’єктом життєдіяльності й запобігає вірогідній професійній деформації.

У розділі 3 „Чинники та умови ефективності професійно-психологічного тренінгу” головна увага приділена технологічним аспектам тренінгової роботи: насамперед організаційно-методичним, психотехнічним та соціально-психологічним (груповій динаміці), іншим чинникам ефективності тренінгу.

У підрозділі 3.1. „Структурно-функціональний аналіз тренінгових програм” викладені результати аналізу автором 150 тренінгових програм. Визначені завдання та призначення кожного етапу тренінгу.

Встановлено, що розробники проаналізованих тренінгових програм часто припускаються помилок щодо визначення й змістовного опису мети тренінгу, знань і умінь, якостей та властивостей, що становлять предмет тренінгу, не аргументують вибір засобів тренінгу, не наводять критерії оцінки ефективності занять. Оскільки алгоритм тренінгу та опис тренінгових вправ не стандартизовані, це утруднювало їх розуміння та адекватне відтворення іншими тренерами. На підставі вивчення текстів тренінгових програм фіксується відсутність чіткого опису психічних процесів, задіяних при виконанні тих чи інших вправ; та пояснення того, яке значення має саме груповий характер тренінгової роботи і якою мірою він сприяє досягненню загальної мети тренінгу.

Проаналізовані типові помилки при плануванні та проведенні тренінгів професійно-психологічного спрямування, зокрема, організаційно-методичні: невідповідність мети тренінгу вимогам SMART-критеріїв (специфічність теми – Specific, вимірюваність – Measurable, досяжність – Achievable, практичність – Realistic, визначеність у часі – Time-bound), неякісність дидактичних матеріалів, відсутність потрібної матеріально-технічної бази; структурні: непродумана композиція допоміжних та основних (змістовних) елементів тренінгу, ігнорування механізмів групової динаміки, невідповідність тренінгових вправ меті і завданням тренінгу; змістовні: необґрунтованість (невалідність) тренінгових вправ, відсутність критеріїв і засобів контролю результативності тренінгової роботи. Їх наявність свідчить про технічну та адаптивну некомпетентність авторів тренінгових програм, недбалість при описі процедур. Шляхи запобігання та усунення названих помилок розглядаються на прикладі тренінгу комунікативних умінь, важливих для представників будь-яких соціономічних професій, зокрема й для працівників ОВС.

У підрозділі 3.2. „Модель професійно-психологічного тренінгу” удосконалено понятійний апарат щодо опису чинників ефективної тренінгової роботи. Розкрито діалектичний зв’язок структурних компонентів тренінгових програм із засобами активізації діяльності учасників тренінгу, логіка розгортання тренінгу, застосування тренінгових методів для активізації процесів розвитку та саморозвитку особистості й взаємостосунків у групі.

Порівняння моделей тренінгу, що склалися в Німеччині та Великій Британії, „російської моделі тренінгу” (О.В. Сидоренко) дає підставу констатувати, що структура тренінгових програм, незалежно від їх типу й спрямування, відрізняються більше за назвою, ніж за сутністю.

Структурно-функціональна будова ППТ розглянута автором з позицій особистісно-діяльнісно-суб’єктного підходу. У моделі ППТ відображені головні структурні компоненти тренінгу як навчально-розвивальної технології. Підготовчий етап ППТ розпочинається заздалегідь. Помилки, які мали місце на