LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теоретичні та прикладні засади професійно-психологічного тренінгу працівників органів внутрішніх справ України

етапі формування задуму та створення програми тренінгу, при його узгодженні із замовником, часто недооцінюються. Мета тренінгу конкретизується щодо предмета, завдань і критеріїв їх досягнення. У контексті ППТ йдеться саме про знання, уміння, психічні якості та властивості, які мають бути опрацьовані та вдосконалені впродовж тренінгу, з урахуванням наявних часових обмежень.

Суттєве значення для проектування ППТ як технології розвивального навчання мають теорії „чотирьох циклів навчання” (Д. Колб), „навчання дією” (Р.Ріванс), формування компетентності (Д. Дейвіс, Дж. Равен) й 4-х факторної моделі набуття компетентності (Р. Ділтс). При проектуванні ППТ найістотнішим є вибір дієвих засобів досягнення мети та завдань тренінгу, контролю результативності навчально-розвивального процесу.

На початковому та основному етапах ППТ допоміжні вправи переважно спрямовані на активізацію психічних процесів учасників (мотивації, уваги, довільного запам’ятовування, переживання й осмислення матеріалу, творчого потенціалу) та процесів групової динаміки (згуртування, налагодження взаємної довіри та підтримки, ініціативності, спрямованості на змістовне й предметно орієнтоване спілкування, обміну досвідом, готовності надавати та сприймати зворотний зв’язок).

У процесі ППТ не стільки надається необхідна інформація та нові знання, скільки моделюються суттєві компоненти професійної діяльності, в яких, завдяки процесам інтеріоризації-екстеріоризації, схематизації-конкретизації, вправляння й рефлексії, знання та уміння стають усвідомленими, дієвими знаряддями праці, фактично створеними особистістю – спільно з іншими учасниками тренінгу (за рахунок утворення колективної зони найближчого розвитку). Теорія поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна використовується для аналізу наявних і вироблення нових алгоритмів професійної діяльності (зокрема, її когнітивних та комунікативних складових, виконавчих дій, які розглядаються як елементи правоохоронної діяльності). При схематизації-конкретизації використані напрацювання наукової школи Г.П.Щедровицького, спрямовані на організацію колективної розумової діяльності та рефлексії, створення операціональних програм дій.

Провідну роль в ППТ відіграє вправляння як метод зв’язування внутрішнього і зовнішнього, теоретичного та практичного, що забезпечує вдосконалення якостей та властивостей суб’єкта.

На завершальному етапі тренінгу визначається те, якої мірою мета ППТ реалізована практично. Для цього використовуються конкретні показники, визначені ще на етапі планування тренінгу: що саме повинен знати й уміти учасник тренінгу, які психічні властивості (професійні та загальнолюдські) будуть в ньому розвинуті, що перевіряються дидактичними й психологічними тестами, експертними і об’єктивно-статистичними методами.

На післятренінговому етапі ведучим здійснюєтьсясаморефлексія процедури тренінгу і внесення коректив до її програми.

Запропонований узагальнений алгоритм проведення тренінгу, що складається з 23 пунктів, розроблений здобувачем на підставі аналізу теоретичної та методичної літератури, тренінгових програм інших авторів та власного 10-річного досвіду проведення тренінгів і проектування тренінгових програм.

У підрозділі 3.3. „Психотехнічна вправа як одиниця аналізу тренінгового процесу. Проблема валідності та ефективності тренінгових вправ” здобувачем введено одиницю аналізу, проектування та здійснення ППТ – психотехнічну вправу; розкрито критерії валідності, надійності, корисності тренінгових вправ.

Генетико-моделюючий метод, покладений автором в основу дослідження професіогенезу, передбачає виділення одиниці аналізу досліджуваних процесів. Змістовною одиницею аналізу, проектування та здійснення ППТ є психотехнічна вправа, яка розглядається як засіб (техніки) довільного управління психічними процесами, як власними, так і інших людей.

Вправляння як засіб діяльнісного опосередкування навчального матеріалу – це насамперед довільна творча дія, спрямована на вирішення навчально-розвивального завдання. Психологічне навантаження вправи пов’язане із задіяними під час її виконання психічними функціями та їх значенням для вирішення службових завдань. Під час тренінгів у вправах задаються умови та цілі діяльності. Засоби їх розв’язання можуть надаватися у готовому вигляді, але частіше вправляння – це творчий процес створення власного, індивідуального способу діяльності, який ще треба усвідомити, зафіксувати як набутий досвід. Цьому сприяє рефлексія дії і рефлексія суб’єкта, постійний зворотний зв'язок, який виконавець вправи (ролі – при застосуванні гри) отримує від інших учасників тренінгу та ведучого. Метод поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна, як один із дієвих механізмів переходу діяльності із зовнішньої форми у внутрішню, сприяє усвідомлюванню операціонального складу дії, а ускладнення вправ дозволяє переходити від жорстких алгоритмів до творчої дії.

Психотехнічні вправи оцінюються за критеріями їх складності, надійності, валідності та корисності. Складність вправи визначається відсотком тих учасників тренінгу, які успішно виконали вправу за встановлений час. Надійність психотехнічної вправи тлумачиться як міра зв’язку між метою її застосування й досягнутим результатом. Теоретична (конструктна) валідність визначає змістовне навантаження як окремих тренінгових вправ, так і тренінгової програми загалом, їх відповідність кінцевій меті тренінгової роботи. Критеріальна валідність психотехнічних вправ визначається емпіричними методами, за об’єктивними показниками. Як зовнішні критерії оцінки у цьому випадку застосовуються дидактичні та психодіагностичні тести, кількісні й якісні показники тієї діяльності, до якої готують учасників тренінгу. Прогностична валідність тренінгової вправи оцінюється шляхом визначення кореляції успішності виконання цієї вправи і продуктивності професійної діяльності. Ретроспективна валідність різних тренінгових процедур визначається згодом, за результатами фахової діяльності працівників, що нещодавно проходили різні види тренінгової підготовки. Методика психометричної та експертної оцінки релевантності тренінгових вправ дозволяє обирати серед подібних найбільш дієві. Це стосується консенсусної, інкрементної, конкурентної, диференціальної, екологічної валідності, без урахування яких важко підібрати психотехнічні вправи, адекватні особливостям конкретної цільової групи. Критерії релевантності тренінгових вправ аналогічні вимогам опису психометричних характеристик психодіагностичних методик.

Використання поняття корисності дозволяє оцінити суб’єктивні враження та об’єктивні результати тренінгових вправ (кількісні й якісні показники виконання професійних дій). Загальна об’єктивна оцінка ефективності тренінгу здійснюється за допомогою спеціальних критеріїв і процедур (Л.Р. Ахмадієва, Д. Кіркпатрік, Д. Нэйлор), які уточнені здобувачем стосовно ППТ і використані у