LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теорія криміналізації

поняття, зміст, напрямки, пріоритети й форми реалізації трактуються по-різному, іноді діаметрально протилежно. Причини різноманітності підходів у вирішенні теоретичних питань кримінально-правової політики слід шукати в різному визначенні її меж і обсягу.

За основу у дослідженні береться виділення кримінальної політики і кримінально-правової політики та робиться висновок про те, що кримінальна політика містить у собі кримінально-правову. Надаються основні характеристики кримінально-правової політики.

Під кримінальною політикою розуміється поточна повсякденна діяльність органів державної влади та громадськості по організації й реалізації мір з протидії злочинності, а також законодавчо визначена й здійснювана державною владою генеральна лінія в кримінально-правовій сфері, тобто адекватні існуючим потребам у суспільстві основні напрямки, пріоритети, найважливіші завдання, шляхи й засоби здійснення кримінально-правового регулювання (кримінально-правова політика). Зміст кримінальної політики значною мірою становить також здійснення комплексу соціально-економічних і ідеологічних заходів, покликаних впливати на причини злочинності й тим самим сприяти її зменшенню.

У підрозділі 1.2. “Поняття та зміст теорії криміналізації: ідеї, концепти, парадигми” надається аналіз існуючих у науці кримінального права концептів, які мають враховуватися при вирішенні проблем криміналізації, обґрунтовується існування теорії криміналізації.

Зазначається, що сучасне кримінальне законодавство, а отже, й кримінальна політика, повинні синтезувати в собі всі кращі ідеї класичного й соціологічного напрямку в кримінальному праві з урахуванням їхніх сучасних модифікацій. Основними школами та напрямками розвитку кримінального права можна визначити наступні: класична школа, позитивістська школа; антропологічна школа, соціологічна школа, „фінальне вчення”, „новий соціальний захист”, пунітивний підхід, „ресторативна юстиція”, віджілантизм (аболіціонізм).

Класична школа ввела в кримінальне право принципи “немає злочину, немає покарання без вказівки про те у законі”, рівності всіх перед законом, точні визначення, струнку систематизацію кримінально-правових понять. Позитивізм впровадив ідею захисту суспільства від злочинів, забезпечення його безпеки за допомогою доцільних заходів протидії злочинності на основі вивчення “природних причин злочинності в індивідуумі й у навколишнюму середовищі”. У зв'язку із цим кримінальне покарання почали розглядати не як єдиний й головний засіб протидії злочинності, а як надзвичайний захід, до якого держава повинна звертатися з великою обережністю, і повинна шукати інші (крім кримінально-правових) заходів, створюючи єдину систему доцільних мір соціального захисту від злочинності й попередження цього явища. Крім того, покарання слід застосовувати в залежності не стільки від тяжкості діяння, скільки від особливостей особи, яка його скоїла, заради досягнення, в першу чергу, мети спеціальної превенції, що було обумовлено включенням у формулу “злочин – покарання” третього елемента – злочинця. Соціологічному напрямку в науці кримінального права зобов'язані своєю появою такі інститути кримінального права, як умовне засудження і умовне звільнення, відносно визначені санкції. Сучасні дослідження кримінально-правових норм висвітили ще одну фігуру в сфері кримінально-правових відносин – жертву злочину, захисту інтересів якої до останнього часу не приділялося уваги, і як наслідок цього – необхідність компенсаційних заходів у кримінальному праві. Аболіціонізм привніс визнання визначної ролі громадськості при вирішенні питань, пов’язаних з кримінальною репресією.

Вивчення історії становлення кримінального права та кримінального законодавства дозволяє визнати криміналізацію як процес виявлення суспільно небезпечних форм індивідуальної поведінки, визнання допустимості, можливості й доцільності кримінально-правової протидії їм і фіксації їх у законі як злочинних і кримінально караних.

Зазначається, що криміналізація містить у собі ряд стадій, у цілому відповідних тим, які проходить норма в процесі законотворчості. Остання стадія процесу криміналізації є одночасно і його результатом. Результат виражається в створенні системи кримінально-правових норм, фіксованого кола злочинних і кримінально караних діянь.

Робиться висновок про те, що недоліки кримінально-правової законотворчості, надлишки криміналізації можуть привести до двох протилежних, але однаково небажаних наслідків: наявності прогалин в кримінальній караності або, навпаки, до її надмірності.

Можна вважати, що необхідність глибокого й всебічного вивчення соціальної дійсності та адекватного відбиття її в кримінальному законі, вимагає виокремлення теорії криміналізації (парадигми, доктрини, підстави, процеси криміналізації).

У підрозділі 1.3. “Підстави та детермінанти криміналізації в механізмі кримінально-правового регулювання” надається перелік тих правоутворюючих факторів, які обумовлюють допустимість, можливість і доцільність визнання суспільно небезпечного діяння злочинним і кримінально караним, зазначається, що ці правоутворюючі фактори спочатку відображаються в правосвідомості законодавця, а після цього втілюються в кримінально-правові норми.

Робиться висновок про необхідність вивчення двох груп факторів, що впливають на криміналізацію: 1) підстав кримінально-правової заборони, що служать об'єктивними передумовами її встановлення; 2) принципів криміналізації, що відносяться до законодавчої техніки.

Визначається, що до підстав кримінально-правової заборони відносяться: 1) суспільна небезпека – не можливо встановити універсальний критерій, за яким можна було б визначити достатній для криміналізації ступінь суспільної небезпеки. Під час обговорення кожної кримінально-правової новели необхідно вирішувати питання про наявність такої в конкретному виді діянь. Суспільною небезпекою охоплюється наявність достатньо серйозної матеріальної або моральної шкоди, заподіюваної потерпілим, що впливає на пеналізацію і не є самостійною підставою криміналізації; 2) типовість і достатня поширеність антигромадської поведінки, але з урахуванням ступеня суспільної небезпеки та страху населення перед злочинністю; 3) динаміка суспільно небезпечних діянь із урахуванням причин і умов, що їх породжують; 4) необхідність впливу кримінально-правовими заходами, при цьому було б бажаним враховувати, що кримінальна репресія – крайня форма протидії найнебезпечнішим формам девіантної поведінки; 5) врахування можливостей системи кримінальної юстиції в протидії тим або іншим формам антигромадської поведінки, і як їхня складова – наявність матеріальних ресурсів для реалізації кримінально-правової заборони; 6) співвідношення позитивних і негативних наслідків криміналізації.

Крім того, виокремлюється група соціально-психологічних підстав криміналізації, куди відносяться рівень суспільної