LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Теорія криміналізації

правосвідомості й психології та історичні традиції. Вона займає особливе місце в механізмі кримінальної законотворчості у зв'язку з тим, що прямо вказує законодавцеві на обмеження, пов'язані з використанням криміналізації при здійсненні кримінальної політики (якість криміналізації).

Робиться висновок про можливість обмеження рівня криміналізації нормою кримінальності в суспільстві, яка може бути описаною як похідна від середньозважених показників суми коефіцієнтів злочинності, адміністративної деліктності, віктимізації з урахуванням характеристик страху перед злочинністю й зловживаннями правом, тенденцій політичного режиму й особливостей процесу розвитку держави.

Розділ 2 “Процес криміналізації” складається із двох підрозділів, які присвячені дослідженню питань законодавчої техніки взагалі та її втіленні при формулюванні кримінально-правових норм.

У підрозділі 2.1. “Законодавча техніка при криміналізації” визнається положення про те, що законодавча техніка не бере участь у виробленні сутності правової норми, але до змісту права має пряме відношення. Спочатку відбувається вироблення рішення по суті (формується законодавча воля), потім це рішення втілюється в праві. Процесу формування законодавчої волі властиві сутнісні аспекти, до яких відноситься рішення про криміналізацію діянь.

Поняття законодавчої техніки охоплює вироблення як зовнішньої форми, так і структури й змісту права, за винятком його сутності. Сутність права визначається законодавчою волею, а тому, хоча й входить у зміст права, до законодавчої техніки відношення не має. Можливе виділення, нарівні із законодавчою технікою, техніки формування законодавчої волі (тобто техніки вироблення сутності правового рішення). Саме техніка формування законодавчої волі повинна містити в собі підстави криміналізації й декриміналізації, пеналізації й депеналізації і т.п., що дає право включати її як складову частину до теорії криміналізації.

У підрозділі 2.2. “Динаміка побудови кримінального закону” зазначається, що законодавчу техніку, покликану проявити вираження волі законодавця в кримінальному законодавстві, потрібно йменувати технікою побудови кримінального законодавства. Формулювання кримінально-правової норми є однієї із завершальних стадій процесу криміналізації. Етап формулювання норми логічно випливає з етапу її обумовлювання, де виявляється потреба в кримінально-правовій забороні, і з урахуванням завдань і цілей кримінально-правової політики визначається його змістовна сторона. З зазначеного випливають два висновки: 1) саме кримінально-правова політика покликана забезпечити єдність і спадкоємність вимог до процесу криміналізації на його різних етапах; 2) на стадії формулювання кримінально-правової норми винятково важливого значення набувають проблеми законодавчої техніки.

Пропонуються певні обмеження встановлення кримінальної караності, пов'язані з особливостями законодавчої техніки, вимогами внутрішнього порядку, йменувати принципами криміналізації. До них слід відносити: 1) відсутність прогалин у законі й ненадмірність заборони; 2) визначеність і єдність термінології. Якщо тлумачення змісту або значення терміна, наявного в нормативно-правовому акті, ймовірно може виявитися складним для його адресата, то такому терміну доцільно дати легальне визначення, хоча це й призведе до збільшення тексту. У легальному визначенні потребують всі правові поняття, які мають ключове значення, тобто поняття, за допомогою яких сприймається загальний зміст конкретного нормативно-правового акта. Неправовому поняттю легальне визначення доцільно давати в наступних випадках: а) коли поняття являє собою основу й специфіку регульованих відносин, а термін, що визначає поняття, не є загальновикористовуваним, його значення – загальновідомим, тобто коли поняття визначене вузькоспеціальним терміном або іноземним словом; б) коли при включенні в текст нормативно-правового акта загальновикористовуване слово змінює свій зміст, внаслідок чого воно одержує інше значення, ніж звичайно; в) коли слово в повсякденній мові має кілька значень; г) коли для цілей конкретного нормативно-правового акта важливими є окремі аспекти поняття. Емпіричним дослідженням надано додаткових аргументів позиції авторів (П.П. Андрушко, В.О. Навроцький, З.А. Тростюк, М.І. Хавронюк та ін.), які наполягають на необхідності мати в Загальній частині Кримінального кодексу спеціальний розділ, присвячений поясненню термінів, зазначених у статтях КК; 3) доцільність – можливість створення, зміни й наступного застосування положень кримінального закону, виходячи з потреб суспільства й держави, для досягнення певних цілей, з урахуванням загальноправових принципів у строго встановлених законодавчих межах, що проявляється в побудові норм кримінального закону, визначенні їхньої структури, місця розташування в самому кримінальному законі й встановленні співвідношення з іншими положеннями КК.

Тільки за умови комплексного застосування викладеної системи факторів можливе одержання позитивного результату, тому що елементи, які входять до неї, є вкрай взаємозалежними.

ВИСНОВКИ


У ході здійсненого дослідження зроблено такі висновки:

1.Кримінальна політика розвивалася в процесі становлення доктрини кримінального права у відповідних правових родинах, але, її концепція, поняття, зміст, напрямки, пріоритети й форми реалізації трактуються по-різному, іноді діаметрально протилежно. Причини різноманітності підходів у вирішенні теоретичних питань кримінально-правової політики варто шукати в різному визначенні її меж і обсягу.

2. Пропонується виділяти кримінальну політику, що уявляє собою комплекс заходів з протидії злочинності, і кримінально-правову політику, що включає в себе законотворчу й правозастосовчу діяльність державної влади в сфері кримінально-правового регулювання. Кримінальна політика містить у собі кримінально-правову політику. При цьому під кримінальною політикою слід розуміти поточну повсякденну діяльність органів державної влади та громадськості по організації й реалізації заходів з протидії злочинності, а також законодавчо визначену й проведену державною владою генеральну лінію в кримінально-правовій сфері, тобто адекватні існуючим потребам у суспільстві основні напрямки, пріоритети, найважливіші завдання, шляхи й засоби здійснення кримінально-правового регулювання (кримінально-правова політика). Зміст кримінальної політики значною мірою становить також здійснення комплексу соціально-економічних і ідеологічних заходів, покликаних впливати на причини злочинності й тим самим сприяти її зменшенню.

3. На підставі аналізу різних підходів до розуміння кримінального права, кримінального закону, обставин, що впливають на визнання діяння злочинним, які змінювалися залежно від політичного, соціального, економічного етапу розвитку держави й права, дається визначення поняття криміналізації, що