LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Територіальний устрій та місцеве самоврядування Республіки Польща (1945 - 2000 рр.)

Закон від 20 березня 1950р. “Про місцеві органи єдиної державної влади”, Закон від 25 вересня 1954р. “Про селища та селищні Національні ради” тощо. Що стосується документів періоду здійснення адміністративних перетворень на території Польщі у постсоціалістичний період, то до них слід віднести: Малу Конституцію 1992 р., Конституцію РП від 2 квітня 1997 р., Закон 24 листопада 1993 р. “Про зміну обсягу діяльності деяких міст і про міські сфери публічних послуг”, Розпорядженням Ради Міністрів РП від 7 серпня 1998 р. у справі утворення повітів”, Закон від 25 березня 1994 р. “Про устрій міста-столиці Варшави” та інші.

У розділі 2. “Територіальний устрій та місцеве самоврядування у ПНР (1944-1990рр.)” досліджуються етапи створення нового територіального поділу на Воз'єднаних Землях, реформи територіального поділу низового рівня, а також перехід Польщі до самоврядної моделі організації території.

Підрозділ 2.1.“Еволюція адміністративно-територіальної організації в ході післявоєнної перебудови суспільства.” розкриває причини, сутність і перебіг основних адміністративно-територіальних реформ у ПНР.

Визначення політичних кордонів після Другої світової війни мало істотний вплив на адміністративний поділ Польщі. Важливим завданням цього періоду було встановлення адміністративно-територіального поділу на Возз'єднаних Землях та його уніфікація в масштабі всієї країни.

Після встановлення єдиної системи територіального устрою у всіх частинах Польщі аж до реформи 1954 р. кардинальних змін у її функціонуванні не спостерігалося. Разом з тим відбувався процес адаптації територіальних структур до нових економічних, політичних і соціальних реалій, пошук оптимальних варіантів організації території.

Аналізуючи явища, що відбувалися в територіальному устрої Польщі в період з 1946 - 1954 рр., не важко помітити тенденцію до його розукрупнення, що виявлялася не тільки у формі створення нових районів у містах але і, насамперед, нових воєводств і повітів.

Причин розукрупнення адміністративно-територіальних одиниць, з погляду польських учених, було декілька. Стосовно повітів цей процес пояснювали необхідністю зниженням їхньої диференціації. Серед загальних пояснень розукрупнення вказувався “процес демократизації в територіальному поділі”, а також “зростання завдань державного апарату”.

Другий аспект базувався на зміні концепції організації влади на місцях. Після скасування територіального самоврядування Національні Ради, як органи єдиної державної влади, отримали ряд завдань, котрі за уявленнями того часу були нехарактерними для традиційної капіталістичної держави (наприклад, організація виробництва, послуг, торгівлі й ін.). Для того, що б вони, нібито, могли справитися з перерахованими проблемами, утворювалися дрібніші адміністративні одиниці. Створювалося враження децентралізації, а фактично реалізовувався централістичний проект, тому що менші територіальні одиниці не в змозі були протистояти центру у забезпеченні місцевих інтересів.

Окремим рядком в історії адміністративно-територіальній організації Народної Польщі проходить реформа 1954 р.

Конкретика розвитку країни вимагала збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Партійний і державний апарат бачив вихід, насамперед, у посиленні свого впливу на низовому рівні, а саме на селі. Потрібно було створити відповідні умови для підвищення ефективності роботи сільських Національних Рад. При існуванні трирівневої моделі територіальної організації : воєводство – повіт – гміна, громада як допоміжна одиниця не мала Національної Ради. У той же час, місцеві органи влади гміни іноді дійсно, з огляду на велике територіальне охоплення, чисельність населення, віддаленість від громад доручали солтису виконання урядових розпоряджень і постанов, замість того, щоб самостійно їх реалізувати.

Зважаючи на ліквідацію місцевого самоврядування у його загальноприйнятому розумінні, єдиний вихід для системи соціального управління полягав в створенні більш дрібної низової адміністративної одиниці на селі. До того ж адміністративно-територіальна організація краю виключала використання гнучких форм, що забезпечували б горизонтальне співробітництво.

В результаті були ліквідовані вже існуючі гміни та громади і створені нові одиниці (більші, ніж громади, але менші в порівнянні з гмінами). Реформа була покликана також нівелювати розбіжності між низовими одиницями, уніфікувати їх за типовою моделлю.

Даючи пізніше глибокий аналіз реформи, польські вчені справедливо критикували самі методи проведення адміністративно-територіальних перетворень 1954 р. Можна припустити, що реформа була “приречена” на провал із самого початку, оскільки готувалася без повного аналізу умов, яким повинна відповідати низова територіальна одиниця.

Період 1954 -72 рр. не був однорідним. Перша його половина була пов'язана з виправленням помилок реформи 1954 р. Оскільки на громади покладалося проведення організаційно-масової роботи, ні широкої господарської, ні управлінської діяльності для неї не передбачалося. Громадівські органи утратили свої основні важелі впливу на сільське населення, реалізуючи відносно нього репресивно-регламентаційні завдання і то в обмеженій сфері.

З реформами 1972-75 рр. пов'язані найбільш істотні зміни в організації території Народної Польщі, наслідки яких зберігаються до цього часу. По суті це були дві реформи, перша – “гмінна” – 1972 р., а друга – “воєводська” - 1975 р.

Реформа 1972 р. була спрямована на перетворення територіальної одиниці сільського типу. Гміни визначалися як адміністративно-господарські одиниці територіального поділу, утворені з урахуванням розмірів, господарського потенціалу, необхідного для управління соціально-культурним розвитком, а також для задоволення потреб сільських жителів. Не визначались конкретні параметри низових одиниць з тим лише виключенням, що утворена одиниця повинна була являти із соціально-економічної позиції своєрідний регіон.

У результаті реформи 1975 р. був уведений дворівневий адміністративний поділ при одночасному реформуванні воєводств та поділі компетенції між воєводським і гмінним рівнями. У чому власне й полягала суть “воєводської” реформи.

З позиції сьогоднішнього часу багато польських учених розцінюють реформи 1972-1975 рр. як помилкові.

У підрозділі 2.2. “Перехід до самоврядної моделі організації території та її правове закріплення” автором аналізується процес поступового повернення до місцевого самоврядування в класичному розумінні цієї інституції, що стало можливим тільки після демократичних парламентських виборів 1989 р. і діяльності уряду Т. Мазовецького.

Головним “будівельним матеріалом” системи територіального самоврядування стала гміна, виступаючи одночасно і як територіальна одиниця (міська чи сільська), і як територіальна корпорація (союз, об'єднання громадян) постійних жителів даної території.

Самоврядування було утворено лише на одному рівні – у гмінах.

На рівні воєводства законодавство передбачало утворення самоврядного сеймику, а також діяльність одноособового органу загальної адміністрації – воєводи. Самоврядний сеймик являв собою форму представництва гміни в масштабі воєводства.

Аналізуючи тогочасні закони, ми не зустрічаємо будь-яких приписів, що закріплюють обов'язок воєводи починати будь-які дії в зв'язку з адресованими йому пропозиціями, чи висловлення оцінки його діяльності зі сторони сеймику.

Закон “Про