LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Територіальний устрій та місцеве самоврядування Республіки Польща (1945 - 2000 рр.)

повіту.

Допоміжний поділ після реформи 1998 р. присутній тільки на рівні гміни. Закон не визначає його підстав. Щоправда, він визначає види допоміжних одиниць: солецтва, дільниці і оселі (осідлості), а також місто, розташоване на території гміни, але, скоріше, це наводиться, по-перше, як приклад того, що можуть існувати також інші допоміжні одиниці, а, по-друге, для закріплення можливості утворення “допоміжних одиниць більш низького ряду”, що означає перспективу подальшого ускладнення поділів. Закон не зобов’язує до створення допоміжних одиниць.

У пункті 3.2.3. “Система суб’єктів місцевого самоврядування РП” автор обгрунтовує думку про доцільність систематизації суб’єктів місцевого самоврядування Польщі.

В якості первинного суб’єкта і основного носія функцій і повноважень місцевого самоврядування в РП визнається гміна. Основною формою співпраці гмін у сфері публічного права є союзи (об’єднання) і “порозуміння”, але закони від 8 березня 1998 р. (щодо гмін) і від 5 червня 1990 р. (щодо повітів) виділяють також товариства гмін та товариства повітів. Вони є формою співпраці, метою якої є пропагування ідей територіального самоврядування, а також охорона спільних інтересів.

Будову кожної з трьох ланок територіального самоврядування визначають відповідні закони про базовий територіальний поділ. Установчими органами ці закони називають: гмінні ради (міські), ради повіту і воєводський сеймик. Ці органи обираються на чотирирічний термін; дострокове припинення їх повноважень можливе шляхом референдуму. Ради (сеймики) складаються з депутатів, обраних відповідно до чисельності даної громади.

Установчі органи діють колегіально в рамках сесій, що скликаються не рідше, ніж один раз на квартал. Всередині установчих органів діють в якості допоміжних органів постійні і дорадчікомісії, завданням яких є представлення своєї точки зору всій раді (сеймикові). Окремий характер має ревізійна комісія, основне завдання якої полягає в наданні висновків до установчого органу щодо виконання бюджету гміни і в справі висловлення довіри чи недовіри правлінню. Крім цього, ревізійна комісія може виконувати й інші контрольні функції, поставлені установчим органом.

Всі три базові закони визначають межі виключної підвідомчості установчих органів. Але автор звертає увагу на суттєву різницю між гмінним і повітовим самоврядуванням, з одного боку, і самоврядуванням на рівні воєводства, - з іншого. У місцевому самоврядуванні загальноприйнятим є домінування компетенції установчих органів, у той час коли стосовно воєводського самоврядування обов’язковим є домінування виконавчого органу.

Виконавчими органами одиниць територіального самоврядування є правління гмін, повітів і воєводств. До їх складу входять головуючий (війт, бурмістр, міський президент, староста і маршалок воєводства), його заступники, а також члени правління. Особливий статус має староста, який є головою правління повіту та організує його роботу. Правління воєводства складається із маршалка воєводства, як його голови, віце-голів та членів. Члени правлінь одиниць територіального самоврядування є по суті – хоча це й вирішує статут одиниці територіального самоврядування – працівниками самоврядування (муніципальними службовцями) і не можуть суміщати свою діяльність з іншою оплачуваною роботою.

Як на рівні гміни, так і в повіті рада за поданням старости призначає і відкликає секретаря і скарбника, які беруть участь у роботі правління, можуть брати участь у засіданнях ради і комісій ради із правом дорадчого голосу. Допоміжним апаратом гміни, депутатів та комісій є відділ гміни (міста).

Усе вищевказане дало можливість зробити висновки про те, що: система місцевого самоврядування в РП має три рівні: гміна, повіт, воєводство, реалізація влади в яких має певні відмінності; систему суб'єктів місцевого самоврядування РП складають: територіальна громада (сільська чи міська гміна), повіт, воєводство та їхні союзи.


ВИСНОВКИ


У висновках узагальнюються основні результати дослідження, пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання системи територіального самоврядування Республіки Польща, визначаються аспекти, дослідження яких може сприяти вирішенню зазначених проблем. Серед висновків виділяються такі:

  • еволюція територіального устрою та системи місцевого самоврядування у Польщі поділяється на сім основних етапів: перший етап охоплює період після визволення Польщі й до 1946 р.; до другого етапу відноситься період до 1954 р.; третій включає реформу 1954 р.; четвертий містить корективи 1954 – 1972 рр.; п’ятий пов’язується з реформами 1972 – 1975 рр.; шостий включає пострадянський період (1990 – 1998 рр.). До сьомий етапу відноситься сучасний період територіальної організації Польщі;

  • основною особливістю еволюції було поступове становлення самостійної системи органів місцевого самоврядування і зміцнення базового рівня територіального устрою;

  • для переходу до самоврядної організації території в РП характерні такі тенденції як: відсутність чітких концепцій проведення територіальних змін та поступова демократизація держави, котра супроводжувалася передачею великого кола владних повноважень органам місцевого самоврядування;

  • система місцевого самоврядування в РП має три рівні: гміна, повіт, воєводство, реалізація влади в яких має певні відмінності: при здійсненні місцевого самоврядування загальноприйнятим є домінування компетенції установчих органів, в той час коли стосовно воєводського самоврядування обов’язковим є домінування виконавчого органу;

  • систему суб'єктів місцевого самоврядування РП складають: територіальна громада (сільська чи міська гміна), повіт, воєводство та їхні союзи;

  • об’єднання гмін, повітів та воєводств є формою співпраці, мета якої полягає в підтримці ідеї територіального самоврядування, а також охороні спільних інтересів;

  • обсяг компетенції місцевого самоврядування за статутним та галузевим законодавством РП є значним і включає в себе не тільки питання місцевого значення, а й цілу низку делегованих повноважень державної влади;

  • з урахуванням польського досвіду сформульовано низку практичних рекомендацій, що можуть бути застосовані при проведенні адміністративно-територіальної та муніципальної реформ в Україні. Зокрема, запропоновано запровадження громад як базового рівня територіального поділу й системи місцевого самоврядування, принципу територіальної цілісності територіальних одиниць, єдиного реєстру територіальних одиниць тощо.


ПЕРЕЛІК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ

ДИСЕРТАЦІЇ:


1. Марчук М.І. Територіальне самоврядування в системі публічної влади Республіки Польща // Право і безпека. – 2004. – №3. – С. 21-25.

2. Марчук М.І. Устрій і завдання місцевого (територіального) самоврядування в Республіці Польща // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – № 25. – С. 261-265.

3. Марчук М.І. Еволюція адміністративно-територіальної організації в ході післявоєнної перебудови польського суспільства // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – № 26. – С. 216 –222.

4. Марчук М.І. Завдання і компетенція територіального самоврядування Республіки Польща // Актуальні проблеми в дослідженнях молодих учених: Матеріали науково-практичної конференції. – Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2003. - С.