LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...


застосовують як норми закону.

Практичне значення одержаних результатів.

Основні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані в науково дослідній роботі: для опрацювання динамічної правової концепції, здатної продукувати постулати сучасної правосвідомості; у дієвому реформуванні українських інститутів правотворення і правореалізації, засадничо зорієнтованих на європейську преторіанську систему права; у навчальному процесі: при підготовці та викладанні навчальних курсів з філософії права, соціології права, психології права, теорії держави та права, історії політичних і правових вчень, історії держави та права зарубіжних країн, порівняльного правознавства та при підготовці відповідних підручників.

Апробація результатів дослідження. Дисертаційна робота обговорювалася на спільному засіданні кафедр загальноправових дисциплін та міжнародного права, адміністративного та підприємницького права та кафедри конституційного права та правосуддя Одеського національного університету імені І.І.Мечникова

Також результати дослідження доповідалися на конференціях: "Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми" (Одеса, 28-29 травня 2003 р., тези доповіді опубліковані); I Всеукраїнський „Круглий стіл” - „Актуальні проблеми філософії права” (Одеса, 14-15 жовтня 2005 р.); „Від громадянського суспільства – до правової держави” (Харків, 28 квітня 2006 р., тези доповіді опубліковані); II Всеукраїнський „Круглий стіл” - „Актуальні проблеми філософії права” (аксіологічний аспект), Одеса, 12-13 жовтня 2007 р.)

За темою дисертації автором підготовлено й опубліковано п’ять наукових статей у фахових виданнях з юридичних наук.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, п'яти розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (232 найменування). Загальний обсяг дисертації - 188 сторінок.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


Увступі викладено зміст обов'язкових елементів наукової роботи: актуальності, наукової новизни, практичної значущості, об'єкта, предмета, мети, завдань та методів дослідження, апробації та публікацій основних положень і результатів дисертації, її структура.

У першому розділі "ПРИРОДНО-ПРАВОВЕ ПІЗНАННЯ" розкрито витоки, сутність, своєрідність, смисл, тенденції права і його зв'язок з суспільними цінностями з точки зору теорії природного права.

У підрозділі 1.1. "Щодо етимології і змісту понять "тип", "типологія", "прегнантність” „гештальт-цілісність", "тип правопізнання", що є загальнотеоретичним вступом, проаналізовано обраний за основу дослідження поняттєво-категоріальний апарат.

Виявлено своєрідність категорії "тип" як найвищої систематичної категорії і евристичного принципу. Типологізуюче мислення задовольняє синтетичну потребу звести множинність явищ до єдності, - що складає і вищу мету науки взагалі. Проаналізовано характер взаємозв’язку між поняттями «тип», «типологія», «прегнантність», «гештальтцілісність».

Відзначено, що поняттям "тип правопізнання" охоплюються спільні ознаки, які властиві процесу пізнання права, як з точки зору обраної дослідницької методології, так і стосовно його розуміння, утворення і реалізації.

У підрозділі 1.2 "Методи пізнання" проаналізовано метафізику, телеологію і ідеал-реалізм як методологію природно-правового пізнання.

Виокремлено роль Платона та Арістотеля, як початківців західної метафізичної традиції. Проаналізовано головні платонівські метафізичні діалоги "Федон", "Менон", "Федр", "Філеб", "Протагор", "Держава, "Закони", а також арістотелівські праці "Метафізика", "Про душу", ”Нікомахова етика", "Політика", "Топіка". Виокремлено, зокрема, еллінську думку про те, що лихо у державах не скінчиться доти, доки правителі не почнуть філософувати, а філософи правити (Платон).

Акцентовано увагу на вченні про ідеї. Під ідеями елліни підрозумівали ціле і граничне усіх речей, включно й правових. Пізнає таку цілісність і граничність діалектика. Діалектика як вчення про ідеї - це тріадичний рух людського пізнання, а саме: від 1) чуттєвого сприймання до 2) понятійно-логічного пізнання, а від нього до 3) "софійного", інтелігібельного осмислення, і, навпаки.

Зазначається, що людське буття в його цілісності й граничності не підвладне емпірії й аналітиці, проте, мислити таке буття цілком можливо. Підставою виникнення мислимої цілісності речей є телеологічна категорія мети. Ідеї утворюють перманентну модель кожної речі (чим вона мусить бути), а, відтак, вони мають стати регулятором поведінки людини. Ідеї – граничний, фундаментальний смисл реальних речей, їх міра і ціль. Фактичність, включно й правова, набуває атрибутів цінності, істинності, смислу, коли вона відображає ідеї.

Зроблено висновок про те, що пізнавальна цінність метафізики, телеології й ідеал-реалізму полягає в тому, що вони дають можливість ставити за мету, і реалізувати те, що не існує фактично, а лише мислимо, у свідомості.

Простежено парадигматичний вплив еллінської метафізики, телеології

і ідеал-реалізму на весь подальший розвиток європейської філософії і правознавства.

У підрозділі 1.3 "Духовний фактор правогенезу" проаналізовано чинники духовного характеру, які живлять право зобов'язуючою силою.

Підкреслюється, що сутність проблеми правогенезу зводиться до виявлення "джерела джерел", тобто первісного й значимого самого по собі джерела, на якому ґрунтується авторитет і ефективність вторинних джерел. Первісне джерело самим своїм існуванням втілює самоочевидні й самодостатні цінності, надає гарантію ефективності правовій нормі.

У природному праві таким "джерелом джерел" є дух людини. Констатація цього факту змусила автора звернутися до природи людини, зокрема, до тих можливостей, які внутрішньо притаманні цій природі.

Встановлено, що поняття духу споконвіку зв’язувалося з мораллю. Термін етики, як науки про мораль, першим вжив Арістотель. За Арістотелем, існує "теоретична філософія" і "практична філософія". Останню він і називає етикою. "Теоретична філософія" займається тим, що має місце, а "практична філософія" - тим, що мусить бути. Модусами такого онтологічного розрізнення є, відповідно, фактичність і необхідність або телеологічний примус. У результаті, головне питання етики лунає так: що ми мусимо робити? Етика виховує в людині прагнення завершувати світ через надбудову до сфери існуючої емпірії того, що мусить бути. Тож етика є нормативним вченням про обов'язки. Опрацювання поняття обов’язку внесло в західну духовну культуру здобуток величезної ваги.

З'ясовано, що дух мислиться не лише як здатність до апріорного пізнання, а й як свобода і воля. Волею або мотивом до мети права є відчуття власної духовної гідності, здатність до автономного самовизначення і взаємного визнання. Ці мотиви випливають з самої природи людини як духовної істоти і утворюють цю природу.

У підсумку стверджується, що право зобов'язане своїм походженням індивідуальній ініціативіідоговірному началу. Особистість у собі самій носить свої права і власними силами виборює і досягає їхнього здійснення. Квінтесенцією природного права є притаманне людині уявлення про належне, яке практично виявляється у прагненні змінити існуюче.

У висловлених міркуваннях і відображається духовно-вольовий, особистісний фактор правогенезу. У теоретичній метафізиці опрацьовано філософське або етичне поняття права. Моральний елемент завжди