LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Типи праворозуміння як методології основних філософсько-правових дискурсів

органічно доповнює зазначені роботи, а їх наявність не зменшує актуальності дисертації.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Вона визначена відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. № 9 КМ/1), відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України за темою “Методологія та інструментарій філософії права”.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у комплексному загальнотеоретичному дослідженні поняття права, його сутності, змісту і форм існування в контексті співвідношення основних типів праворозуміння. Для досягнення означеної мети в роботі окреслені такі завдання:

провести порівняльний аналіз наявних підходів до праворозуміння з метою визначення основи їх диференціації;

дослідити характер співвідношення природного і позитивного права як основних структурних елементів правової реальності;

проаналізувати переваги і недоліки позитивістської методологічної доктрини праворозуміння у визначенні змісту і сутності права;

визначити зміст і значення понять “право” і “закон”, “право” та “сила” в основних концепціях правового позитивізму;

з’ясувати методологічну доцільність філософсько-антропологічного обґрунтування ідеї права як особливого нормативного порядку та способу людського буття.

Об’єктом дослідженняє праворозуміння як науковий, інтелектуально-творчий процес та його об’єктивація в різних філософсько-правових дискурсах, спрямованих на цілісне пізнання права.

Предметом дослідження є основні типи праворозуміння, їх теоретико-методологічне та теоретико-прикладне значення на сучасному етапі розвитку правової науки.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові принципи об’єктивності, історизму, дослідницької повноти. Враховуючи специфіку теми, мету і завдання дисертації автор застосував такі методи:

єдності історичного та логічного – при розкритті змін, яких зазнали ті чи інші теорії, концепції праворозуміння;

діалектичний – при аналізі співвідношення природного і позитивного права, взаємозв’язку понять “право” і “закон”, “право” та “сила”;

спеціально-юридичний – при встановленні зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності між собою та відпрацюванні їх визначень.

При виділенні основних тенденцій розвитку сучасного праворозуміння використовувалась операція узагальнення.

Для дослідження критеріїв поділу типів праворозуміння у роботі використано системно-структурний метод, а для визначення їх особливостей, переваг і недоліків – порівняльно-правовий.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняному правознавстві комплексним дослідженням основних типів праворозуміння як методологій філософсько-правових дискурсів у визначенні поняття права, його сутності, змісту і форм існування.

В результаті проведеної дослідницької роботи сформульовані та обґрунтовані наступні положення, що виносяться на захист:

доведено, що праворозуміння характеризується певною внутрішньою структурою, яка виражає об’єктивну логіку його формування. Внаслідок цього конкретизовано поняття та зміст сучасного праворозуміння, визначено його суб’єкт та об’єкт;

окреслено світоглядно-методологічні джерела становлення та розвитку концептуальних підходів до праворозуміння – нормативного, морального (природно-правового), соціологічного, аксіологічного, антропологічного. На цій основі розвинуто ідею багатоаспектного підходу до вивчення права, сутність якого полягає у всебічному дослідженні права за допомогою сукупності методів та дефініцій з використанням вищезазначених вчень відповідно до принципу доповнювальності (додатковості);

запропоновано дворівневу диференціацію та інтеграцію основних типів праворозуміння, що характеризують процес розвитку права як цілісної системи. Диференціація формує елементи змісту праворозуміння на основі розмежування права і закону, а також в залежності від трактування нормативного, духовно-морального, соціального та антропологічно-комунікативного аспектів прояву права. Інтеграція надає цьому змістові якісної своєрідності й утримує елементи праворозуміння в єдиному цілому;

при визначенні системоутворюючих чинників позитивістської доктрини праворозуміння обґрунтовано, з одного боку, “емпіричність”, “дескриптивність” та “аналітичність” цієї методології в аспекті дослідження змісту права, а з іншого – зазначені риси правового позитивізму зумовлюють як його недоліки, так і переваги;

при співвідношенні понять “право” і “закон”, “право” і “сила” окреслено підхід щодо їх аналізу як категорій, що відображають моменти, рівні розвитку пізнання двох різних, але взаємопов’язаних сторін правової реальності. Категорія права виражає як визначальне в праворозумінні те, що зумовлене глибинними, необхідними внутрішніми зв’язками й тенденціями – визнання права духовною сутністю, першоджерелом правового змісту, моральним критерієм і моральною оцінкою правових норм. Разом з тим категорія закону (правового) є зовнішнім розкриттям сутності права, формою його волевиявлення, нормативної конкретизації та захисту;

доведено доцільність обґрунтування ідеї права з позицій правової антропології як зразка сучасного природно-правового способу мислення, що долає методологічну обмеженість правового позитивізму та соціологічної концепції праворозуміння, шляхом визначення зв’язку права і природи людини;

залежно від розуміння суб’єктивного права визначено три аспекти розгляду проблеми прав людини як: природних прав, виведених з природи самої людини як біологічного і соціального феномена; юридичних прав, зміст і сутність яких визначає держава у позитивному законодавстві; реальних прав, що відбивають фактичну правомочність людини у суспільстві та державі.

Практичне значенняодержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, пропозиції, рекомендації та висновки можуть використовуватись у навчальному процесі при викладанні таких навчальних дисциплін як “Філософія права”, “Історія політичних і правових вчень”, “Теорія держави і права”, “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, а також можуть застосовуватись при підготовці окремих розділів підручників, навчальних посібників відповідних правових дисциплін, навчально-методичних матеріалів.

Оціночна характеристика типів праворозуміння, що аналізуються в дисертації, дає можливість визначити певну систему світоглядно-методологічних ідей і принципів, втілених у цих способах обґрунтування права, конкретизувати теоретичне бачення методології праворозуміння, а також сприяє більш точному визначенню парадигм, принципів, моделей та змісту наукового осмислення права як