LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Типи праворозуміння як методології основних філософсько-правових дискурсів

цілісності.

Крім того, викладені в роботі висновки можуть мати практичне застосування у просвітницькій діяльності, а саме: для правового виховання населення та підвищення рівня його правової культури.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження були апробовані на:

республіканській міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (Донецьк, 27 квітня 2001 р.);

всеукраїнській науково-теоретичній конференції присвяченій 10-річчю незалежності України “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (Львів, 4-5 травня 2001 р.);

міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький, 2002 р.).

Основні положення і висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України і міжкафедральному семінарі кафедр філософії права та юридичної логіки, теорії держави та права, конституційного права, прав людини, юридичної психології НАВСУ, кафедри педагогіки та кадрової роботи Навчально-наукового інституту управління при НАВСУ.

Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження відображено у чотирьох наукових публікаціях автора, зокрема в трьох наукових статтях у фахових виданнях ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань, об’єкта та предмета дослідження дисертація складається з вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Зміст роботи викладено на 158 сторінках друкованого тексту, який доповнюють 210 назв використаної літератури на 16 сторінках та додаток на 5 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 179 сторінок.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, стан її наукової розробки, зв’язок з науковими програмами, темами, планами, визначено мету і завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження, наведено дані щодо їх апробації.

Розділ перший “Концептуальні основи сучасного праворозуміння” містить два підрозділи, в яких аналізуються основні філософсько-правові вчення і методологічні підходи до праворозуміння, досліджується співвідношення природного і позитивного права як вагомих структурних елементів правової реальності.

У підрозділі 1.1.“Теоретико-методологічні передумови і основні підходи до визначення права” проаналізувавши філософсько-правові погляди провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, дослідивши історичний шлях їх розвитку, автор доходить висновку, що у правовій науці на сьогодні не вироблено єдиної позиції стосовно поняття права, його істинного змісту і сутності.

Свідченням тому є плюралізм теорій, концепцій, вчень у сучасному правознавстві, що характеризується різноманітністю підходів до визначення права, серед яких істотно виділяються: нормативний, природно-правовий (моральний), соціологічний, аксіологічний, антропологічний. Встановлено, що кожен зазначений підхід абсолютизує певний аспект прояву права, зокрема, техніко-юридичний, духовно-моральний, соціальний, ціннісний, антропологічно-комунікативний. При цьому право як складне соціальне явище органічно пов’язане з іншими соціальними феноменами, що зумовлює необхідність застосування при його дослідженні багатоаспектного підходу, сутність якого полягає у всебічному дослідженні права за допомогою сукупності методів та дефініцій. Такий аналіз, як з точки зору цілей та напрямів досліджень, так з погляду методів, що мають бути застосовані, розширює уявлення суб’єкта про право як об’єкт наукового пізнання, дозволяє формулювати багаторівневі дефініції понять, які відображають і фіксують реально існуючі сторони, властивості та ознаки права.

Отже цілісна характеристика права утворюється всебічним аналізом багатоманітних його зв’язків з соціальною дійсністю з використанням вищезазначених вчень відповідно до принципу доповнювальності (додатковості).

Вважаючи доцільним оперування в контексті філософії права поняттям плюралізму методологій для осмислення відповідних процесів об’єктивної дійсності, підкреслюється, що такий підхід не означає об’єднання правового позитивізму і природно-правового мислення, а, навпаки, дає змогу теоретично чіткіше зафіксувати їх відмінності як конкуруючих, але взаємообумовлених способів обґрунтування права.

Природно-правовий спосіб мислення в усі часи був рушійною силою перетворень, його популярність завжди пов’язувалась із бажанням людей змінити своє життя на краще. Особливої значимості він набуває у перехідні періоди розвитку суспільства, коли змінюється встановлена часом система цінностей, обґрунтовується новий суспільний порядок. Тому під його лозунгами та з його ідеями проходили визвольні війни, революції, знищувалось рабство і руйнувався кріпосний лад, а сьогодні – здійснюється перехід до правової, демократичної держави та цивілізованого суспільства.

Зауваження щодо природно-правового мислення можуть полягати в тому, що воно містить елемент гіпотетичного, оскільки виходить не з наявного, а з належного за допомогою критичного осмислення дійсності. Однак, дисертант дотримується думки, що такі гіпотетичні проекти належного не є лише ілюзією, вони володіли і володіють стимулюючим впливом на свідомість і поведінку людини, яка під враженням нової дійсності своїми вчинками змінює соціальний світ.

Особлива увага в підрозділі приділяється визначенню критеріїв дворівневого поділу основних типів праворозуміння. Перший рівень пов’язаний з виділенням типів праворозуміння на основі абсолютизації нормативного, духовно-морального, соціального аспектів прояву права. До цього рівня належать такі концепції: нормативне, природно-правове (моральне) та соціологічне праворозуміння.

Другий рівень праворозуміння зумовлений розрізненням права та закону і охоплює перелічені вище концепції першого рівня. Беручи за основу класифікаційний підхід В. Нерсесянца та В. Четверніна, автор виділяє два принципово відмінні між собою типи праворозуміння: позитивістський і юснатуралістський.

При цьому відзначається синтетичність характеру їх утворення. Так, юснатуралістський тип праворозуміння крім правових теорій природної та соціологічної шкіл охоплює концепції історичної та психологічної шкіл права, а позитивістський – правові концепції нормативістської та аналітичної.

Аналіз світоглядно-методологічних джерел, змісту, переваг і недоліків зазначених типів праворозуміння, а також можливостей і меж вирішення ними головних питань філософії права, дає можливість зробити висновок, що ці теоретико-правові напрями – не що інше як дві методології філософії права, кожна з яких придатна для дослідження певного кола правових проблем.

У