LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Типи праворозуміння як методології основних філософсько-правових дискурсів

результат, визначено право в антропологічному вимірі як спосіб людської взаємодії (співіснування), який стає можливим завдяки людській потребі в регулюванні суспільних відносин нормами, що зумовлюються природою людини та її сутнісними характеристиками, в першу чергу, здатністю духовно-практичного освоєння правової реальності та дійсності загалом. Тому ці норми повинні бути у фундаменті побудови всіх людських настанов.

Підрозділ 3.2. “Права людини в системі сучасного праворозуміння” присвячений дослідженню проблеми прав людини, співвідношенню індивідуальних і колективних прав, обґрунтуванню необхідності захисту природних прав, не закріплених у законодавстві.

Проаналізувавши різноманітні дослідження з цієї тематики відмічається, що права людини залежно від їх джерела (природа людини, держава чи суспільство загалом) можна розглядати як природні, юридичні та реальні. Ці три аспекти дослідження прав людини (суб’єктивного права) обґрунтовані основними концепціями праворозуміння: природно-правовою, позитивістською та соціологічною.

Автор зазначає, що природно-правовий підхід доцільний щодо тієї частини суб’єктивних прав, без яких людина не може нормально жити, працювати, розвиватись. Позитивістський і соціологічний – щодо тих суб’єктивних прав, які виникають і реально можуть здійснюватись лише за певних (історичних, економічних, політичних та ін.) умов.

Водночас з’ясовано, що в різних класифікаціях ті самі права належать до різних видів. Враховуючи те, що права і свободи людини та громадянина тісно пов’язані між собою, на наш погляд, слід дотримуватися загальновизнаної міжнародної класифікації, виокремлюючи: природні права, до яких належить вся сукупність невід’ємних особистих прав; цивільні і політичні права, що найбільш чітко визначають взаємовідносини особи і держави, а також соціально-економічні і культурні права, які уможливлюють одержання суб’єктами від держави і суспільства необхідних засобів існування, задоволення їх культурних і духовних потреб.

Як показує досвід аналізу основних міжнародних правових документів з прав людини і Конституції України, розрив між природними, юридичними та реальними правами притаманний, більшою чи меншою мірою, усім сучасним суспільствам. Метою суспільного розвитку є повна реалізація прав людини як ідеалу, до якого людство весь час прагне. Необхідною умовою наближення до такого ідеалу є усунення або зведення до мінімуму різниці між природними правами і реально гарантованими в суспільстві та державі.

Виходячи з вищезазначеного, дисертант дійшов висновку, що суб’єктивне право – це індивідуально-конкретна владна міра (вид і обсяг) дозволеної (можливої) поведінки, яка належить уповноваженому суб’єкту з метою задоволення його інтересів, потреб і забезпечена відповідними обов’язками інших учасників правовідносин, а також засобами та методами економічного і політичного, організаційного й ідеологічного, морального та юридичного, технічного, державного і недержавного захисту.

У висновках дисертації підводяться підсумки дослідження, визначаються основні результати, які свідчать про самостійність та значимість роботи. Серед них, зокрема, такі: конкретизовано поняття та зміст сучасного праворозуміння, визначено його суб’єкт та об’єкт; виділено і проаналізовано основні методологічні підходи до визначення права. Оскільки кожен підхід відображає певний аспект прояву права, необхідно враховувати їх пізнавальні можливості та межі їх застосування, не допускаючи абсолютизації одного з них (нормативного, природно-правового (морального), соціологічного, аксіологічного та ін.). У той же час пріоритетним є антропологічний підхід до праворозуміння, що найповніше виражає тенденції розвитку соціогуманітарного знання середини ХХ – початку ХХІ ст.

На основі розмежування права і закону, а також залежно від трактування нормативного, духовно-морального, соціального, антропологічно-комунікативного аспектів прояву права запропоновано дворівневу диференціацію та інтеграцію типів праворозуміння, що наводяться у дисертації.

З’ясовано істотну залежність розв’язання проблеми співвідношення понять “право” і “закон”, “право” і “сила” від тих філософсько-правових принципів, що лежатимуть в основі розуміння сутності права. А саме визнання права першоджерелом правового змісту, моральним критерієм і моральною оцінкою правових норм, а закону (правового) – формою волевиявлення права як духовної сутності, нормативної конкретизації та захисту його ідеї.

Обґрунтовано доцільність визначення права з позицій правової антропології, враховуючи особливості та певну методологічну обмеженість інших підходів до праворозуміння. Правова антропологія дає можливість розглянути право із самої його “середини” – як спосіб людського буття, не обмежуючись дослідженням лише зовнішніх ознак права (правовий позитивізм) чи його соціальних витоків (соціологічна концепція).

Окреслено три аспекти розгляду проблеми прав людини з метою визначення та уникнення існуючого розриву між природними, юридичними та реальними правами, притаманного переважній більшості держав сучасного соціуму, що гальмує забезпечення повної реалізації прав людини.

Беручи до уваги характер отриманих результатів дисертаційного дослідження, автор вказує на можливість і доцільність побудови сучасної доктрини праворозуміння на методологічній основі правової антропології як напряму природно-правового мислення, за умови поєднання особливостей і переваг проаналізованих в дисертації типів праворозуміння.

Звичайно, робота не претендує з об’єктивних причин за своїм обсягом на повноту викладення об’ємної проблеми, яка аналізується. Досягнуті результати в дисертаційному дослідженні не є вичерпними і остаточними, окремі аспекти мають постановочний характер і, можливо, не є безспірними, чим засвідчуються перспективи їх вивчення та дослідження.


СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Право як об’єкт пізнання // Право України. – 2001. – № 6. – С. 80-83.

2. Співвідношення природно-правового, історичного та позитивістського підходів до визначення сутності права // Держава і право: Зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки. – Вип. 13. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 20-25.

3. Синтез ціннісних та антиціннісних ознак права в сучасному праворозумінні // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: Науково-практичний збірник. Додаток до журналу “Міліція України”. – Київ, 2002. – № 13. – С. 13-17.

4. Погляди на гарантії прав і свобод людини та громадянина в російській філософії права // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції (27 квітня 2001 р.). – Донецьк: ДІВС, МВС України, 2001. – С. 222-227.


АНОТАЦІЯ

Кравець В.М. Типи праворозуміння як методології основних філософсько-правових дискурсів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата