LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Тлумачення актів цивільного законодавства України

тоді, коли текст акта цивільного законодавства не потребує будь-якого логічного перетворення для цілей з'ясування змісту прав та обов'язків сторін відповідних правовідносин та підстав їх виникнення.

Необхідність визнання такого правового явища як пряме встановлення правових приписів та правових конструкцій підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання “прямо вказано” (ч. 3 ст. 6 ЦК), “прямо встановлено законом” (ч. 2 ст. 1030 ЦК), “прямо передбачено законом” (ч. 1 ст. 5 Закону “Про фінансові

послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”); “прямо заборонено” (ст. 43 Закону “Про міжнародне приватне право”).

Для прямого встановлення цивільних прав використовуються формулювання “особа має право”, “особа може”. У ст. 627 ЦК для прямого встановлення прав використовується формулювання “сторони є вільними”. Для прямого встановлення обов'язків використовуються формулювання “особа зобов'язана”, “особа повинна”, “особа має” (щось зробити).

Гіпотези правових норм встановлюються прямо значно частіше, ніж диспозиції.

У підрозділі 2.2 “Виявлення правових приписів, які прямо випливають із актів цивільного законодавства” досліджуються формулювання актів цивільного законодавства, із яких правові приписи випливають прямо. Явище випливання правових приписів із актів цивільного законодавства пов'язане з неспівпаданням змісту правової норми і тексту положень актів законодавства. Але проблема тлумачення відповідних формулювань ніколи не була предметом наукового аналізу. Є підстави для твердження про те, що правові приписи можуть випливати із актів цивільного законодавства прямо і непрямо, оскільки в законі зустрічаються зазначення на пряме випливання із закону правових приписів.

Диспозиція норми цивільного права включає до себе право особи і обов'язок іншої особи, що кореспондує цьому праву. Але в такому вигляді диспозиції формулюються вкрай рідко. Зазвичай законодавець прямо зазначає на право (обов'язок) сторони цивільних правовідносин, маючи на увазі, що обов'язок (право) іншої сторони цих же правовідносин прямо випливає із формулювання, в якому закріплюється відповідне право (відповідний обов'язок). Правові приписи прямо випливають із таких речень нормативного тексту, в яких підметом є не суб'єкт відповідних відносин, а їх об'єкт чи правова конструкція, а також із формулювань, в яких використовується пасивний зворот. Правові приписи прямо випливають із формулювань, в яких зазначається на те, що особа діє в певний спосіб. Як пряме випливання правових приписів із актів цивільного законодавства слід визнати випливання правових приписів із формулювань, в яких використовуються слова “лише”, “тільки”, “виключно”, “крім”, якщо ці приписи виявляються при тлумаченні висновком від протилежного. Такі правові приписи позначаються як такі, що прямо випливають із актів законодавства тому, що за юридичною силою вони

прирівнюються до прямо встановлених приписів і приписів, що в інший спосіб прямо випливають із актів цивільного законодавства.

У підрозділі 2.3 “Правові приписи, що непрямо випливають із актів цивільного законодавства та виявляються при тлумаченні висновком від протилежного” досліджується відповідне надзвичайно поширене правове явище. На підставі аналізу численних положень актів цивільного законодавства зроблено висновок про те, що правові приписи, які непрямо випливають із актів цивільного законодавства і виявляються при тлумаченні висновком від протилежного, застосовуються за умови відсутності правових приписів, які прямо встановлюються актами цивільного законодавства, прямо випливають із них, або непрямо випливають із них і виявляються при тлумаченні висновками від попереднього правового явища до наступного і навпаки, висновком ступеню. Зроблено також висновок про те, що врегулювання цивільних відносин правовими приписами, які непрямо випливають із актів цивільного законодавства і виявляються при тлумаченні висновком від протилежного, виключає застосування до цих відносин закону, а тим більше - права, за аналогією.

У підрозділі 2.4 “Непряме випливання із положень актів цивільного законодавства правових приписів, що виявляються при тлумаченні висновком від попереднього правового явища до наступного і навпаки” констатується, що висновок від попереднього правового явища до наступного і навпаки може стосуватись не тільки правовідносин між тими ж особами, на які (правовідносини) поширюється чинність прямо встановленого правового припису. Він може стосуватись зовсім інших відносин, в тому числі і відносин іншої галузевої належності. Зокрема, висновком від наступного - цивільно-процесуального припису, встановленого ч. 3 ст. 651 ЦК (“розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення”) — до попереднього виявляється правило, яке непрямо випливає із наведеного положення і яке має матеріально-(цивільно-) правовий зміст.

Юридична сила цивільно-правових приписів, про які йдеться, показується в дисертації на прикладі співвідношення положень Закону “Про захист прав споживачів”, що стосуються відшкодування моральної шкоди: такі правові приписи не можуть застосовуватись всупереч прямо встановленим правилам, які підлягають переважному застосуванню перед приписами, які непрямо випливають із актів

цивільного законодавства і виявляються при тлумаченні висновком від попереднього правового явища до наступного і навпаки.

У підрозділі 2.5 “Непряме випливання із актів цивільного законодавства правових приписів, що виявляються при тлумаченні висновком ступеню” здійснюється спроба розширити сферу застосування цього висновку при тлумаченні норм цивільного права в порівнянні з тією сферою, на яку в науці зверталась увага раніше.

Правові приписи, які непрямо випливають із актів цивільного законодавства і виявляються при тлумаченні висновком ступеню, мають таку ж юридичну силу, як і правила, що виявляються при тлумаченні висновками від попереднього правового явища до наступного і навпаки.

У підрозділі 2.6 “Асоціативне тлумачення актів цивільного законодавства” на підставі дослідження судової практики зроблено висновок про те, що асоціативне тлумачення набуло значного поширення, в тому числі в практиці вищих судових інстанцій України.

Асоціативне тлумачення найбільш наближається до виявлення правових приписів при тлумаченні висновком від наступного до попереднього і навпаки. Тому необхідно знайти критерій, який може виконати роль наукового інструментарію для розмежування названих двох явищ. Таким критерієм є жорсткість зв'язку між правовідносинами, на які поширюється чинність прямо встановлених правових приписів, і правовідносин, на які поширюється чинність правових приписів, які непрямо встановлені і виявляються при тлумаченні висновками від наступного до попереднього і