LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...


яких затверджений ВАК України.

Структура і обсяг дисертації обумовлені метою і задачами дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що поділені на десять підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 193 сторінки, у тому числі список використаних джерел – 18 сторінок (280 джерел).


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ


У вступі обґрунтовується актуальність теми, подане у концентрованому вигляді опрацювання проблеми дослідження, сформульовані мета і завдання роботи, наведені головні положення, які виносяться на захист.

Перший розділ дисертації “Методологічні питання тлумачення права” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Тлумачення у правовій сфері: поняття, підстави, межі” відзначається, що запровадження права в життя, у поводження людей неможливе без з’ясування змісту норм права, індивідуальних рішень, договорів, що обумовлює значення і необхідність тлумачення, яке супроводжує право у самих різних формах його прояву. Проблема тлумачення права на рубежі тисячоліть виступає як важливий елемент юридичної антропології, визначає збагнення права в його ретроспективі і перспективі.

Підстави тлумачення пов’язані зі стосунками людини з природою, необхідністю з’ясування змісту природних явищ і пов’язаної з ними соціальної практики. Процес тлумачення визначається розумовою діяльністю по цілепокладанню, усвідомленню потреб і здійсненню певних дій, тобто соціальною практикою. Фактично тлумачення права виступає як соціальний феномен.

Під тлумаченням у широкому розумінні мається на увазі будь-який пізнавальний процес, спрямований на пояснення явищ чи природи суспільних явищ; тлумачення у вузькому розумінні – це пояснення виражень, формул, символів, тобто знаків природної чи штучної мови. Тлумачення виступає як найважливіша складова гуманітарних знань, володіння якими дозволяє осягти творіння людського духу.

Тлумачення права, як складний вольовий процес, спрямоване на встановлення точного змісту норми права, індивідуального рішення, договору, іншого правового явища, з його оголошенням для відома. Тлумачення права структурно включає два взаємозалежних компоненти: з’ясування і роз’яснення. У вітчизняній юриспруденції немає єдності стосовно розуміння терміна “тлумачення права”, що вимагає проведення наукових досліджень проблеми тлумачення права.

Використання терміна “тлумачення права” як основного є найбільш доцільним з позицій: загальнофілософської – як результат вирішення співвідно-шення загального й одиничного; структурної – яка включає в себе галузі права, правові інститути, правові норми, нормативи й інші правові явища; змістовної – де головним є не власне формулювання терміна, а його справжній зміст; конкретної –тлумаченню підлягає правове явище, що складає відокремлено або у сукупності з іншими явищами “правову матерію”.

Різноманіття прояву тлумачення в механізмі дії права може бути конкретизоване по таких сферах: нормо-(законо)проектній – для з’ясування змісту проектів нових нормативних (законодавчих) актів; правотворчій (законотворчій) – для з’ясування наявних правових нормативів, що знаходяться у певному взаємозв’язку з правовими нормативами, які перебувають у стані розробки і прийняття, тобто тлумачення права сприяє здійсненню діяльності у контексті певного “правового розвитку” соціальних відношень; правореалізаційній – для отримання необхідних знань нормативних розпоряджень суб’єктами правовідносин при дотриманні, використанні, виконанні; при застосуванні права – у процесі правового регулювання суспільних відносин, власно втручаючись у вирішення соціально значущих для суспільства та особистості індивідуально-конкретних життєвих ситуацій; при систематизації права – для з’ясування дійсного змісту норм права у контексті їхніх системних зв’язків; при правовій пропаганді – для роз’яснення змісту різноманітних правових явищ.

У підрозділі 1.2 “Праворозуміння і тлумачення права” стверджується, що праворозуміння, фокусуючи всі сторони правової діяльності, відбиває її системно-функціональні зв’язки і динаміку, визначально впливаючи на розвиток юридичної теорії. Проявляючись у формі наукового пошуку й у поширенні його результатів на подальше розуміння природи механізму правового регулювання, праворозуміння виконує програмно-настановчу роль, визначаючи стратегію ефективності права.

У вітчизняній юридичній науці на різних етапах її розвитку склалася розмаїтість праворозуміння. Однак існує загальна думка про те, що свою завершеність праворозуміння знаходить у правотворчості і правореалізації. Зведення праворозуміння тільки лише до юридичної дійсності недоцільне, оскільки різні концепції права по суті є відображенням не тільки руху правової форми суспільства, але і всього соціуму. Тому праворозуміння виходить за межі юридичної сфери, має ідеологічний і політологічний характер, будучи важливим соціально-політичним феноменом, від якого залежить дієвість права.

В умовах сформованих двох типів праворозуміння – легістського і юридичного, саме останній стає більш актуальним, оскільки в його контексті під правом розуміється дещо незалежне від розсуду чи сваволі державної влади.

Сучасні уявлення про тлумачення усе більше ґрунтуються на юридичному праворозумінні, що дозволяє вирішити багато проблем, які виникають при інтерпретації прав і обов’язків окремих суб’єктів, при здійсненні договірних відносин. Виділювані в науковій літературі два концептуальні підходи у правотлумачній діяльності – статичний і динамічний, виступають не тільки як ініціюючі при виникненні об’єктивних і суб’єктивних теорій тлумачення права, але і продовжують поперемінно займати домінуючі позиції у доктринальних підходах до неї. Разом з тим, у сучасних умовах усе більше переважає динамічний підхід, який тлумачить право в його розвитку у контексті результатів соціальної практики.

Перевага юридичного праворозуміння найбільш яскраво виявляється у розвиткові доктринальних наробітків в інтерпретаційній діяльності.

Теорія тлумачення права в Україні має свій позитивний розвиток, що обумовлено об’єктивізацією цілого ряду соціально-правових і організаційно-правових факторів світового і національного характеру, найважливішим серед яких є рух України до світових і європейських стандартів, і прямо пов’язана з задачею побудови правової держави.

У підрозділі 1.3 “Наука та мистецтво тлумачення: юридична герменевтика” розкриваються особливості герменевтики, яка у широкому аспекті означає учення про принципи інтерпретації, які виступають як наріжний камінь загально-соціальної діяльності людини. Суть герменевтики у розумінні тексту, виходячи з його власної інтенції, полягає у з’ясуванні того, з якою метою він написаний. Таке тлумачення ґрунтується на різних традиціях чи інтелектуальних вимогах, що склалися в процесі розвитку людських культур і цивілізацій. Герменевтика юридична (як і взагалі герменевтика) у своєму генезисі пов’язана з проблемою інтерпретації глибинної семантики тексту, яка утворює справжній об’єкт розуміння.

Процес інтерпретації починається з висловлення інтерпретатором будь-якої гіпотези про передбачуваний зміст тексту, а герменевтичні правила служать інструментом перевірки цієї гіпотези, тобто виконують ніби функцію