LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Традиції та новації в правовому розвитку: загальнотеоретичні аспекти

законодавстві, у тому числі праць учених-юристів, здійснених з урахуванням правового менталітету народу України, й реальних можливостей нашої держави.

Розробки, що стосуються особливостей права й держави в епоху постмодерну, а також обґрунтування самостійності євразійської правової сім’ї і належності до неї правової системи України складають внесок автора в розвиток загальнотеоретичної юридичної науки. Ці положення можуть бути використані при вивченні курсу “Теорія держави і права” для удосконалювання професійної підготовки юристів.

Питання методології юридичної науки, які одержали висвітлення в роботі, мають вихід на удосконалювання категоріального апарату юриспруденції, використання принципу додатковості під час здійснення досліджень права й держави, що дозволило застосувати широкий спектр методологічних принципів і методів від класичної методології до постмодернової методології. Відзначені положення автор використовує при читанні навчального курсу “Методологія юридичної науки” для випускників Одеської національної юридичної академії.

Висновки про правову спадщину України, що містяться в роботі, націлюють вітчизняних юристів (вчених і практиків), котрі складають ядро нашої правової культури, на активну позицію в процесі діалогу правових культур. Для юридичної еліти має бути очевидною необхідність збереження правових традицій і виборчого ставлення при запозиченні правових нормативів і цінностей інших правових культур.

Апробація результатів дисертації. Положення й висновки дисертації доповідалися на різних конференціях, симпозіумах, “круглих столах” і теоретичних диспутах. Серед них: Всеукраїнська науково-методична конференція “Україна: становлення незалежності. Зміст і історія висвітлення в курсах соціальних та гуманітарних наук” (Одеса, 1993 рік), міжнародна конференція “Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні” (Одеса, 1996 рік), міжнародна конференція “Права людини в сучасній Україні” (Одеса, 1999 рік), міжнародна конференція “Конституційне будівництво в Україні: тенденції і практика” (Ужгород, 2000 рік); міжнародна конференція “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (Одеса, 2001 рік), науково-методична конференція “Проблеми вищої юридичної освіти в Україні” (Харків, 2001 рік), симпозіум

“Права людини й сучасні проблеми розвитку українського суспільства” (Одеса, 2001 рік), міжнародний семінар “Роль юристів у демократичному суспільстві” (Одеса, 1998 рік), круглий стіл “Декларація прав людини – 50 років” (Одеса, 1998 рік); “круглий стіл” “Актуальні проблеми філософії права” (Київ, 2003 рік).

Публікації. Основні положення дисертації одержали своє відбиття у двох монографіях, двох навчальних посібниках і тридцяти публікаціях у наукових журналах, збірниках наукових праць, у тому числі 23 – у фахових журналах та в збірниках наукових праць, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, двадцяти дев’яти підрозділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації 352 сторінки, список використаних літературних джерел 27 сторінок, що складається з 380 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми, подані в концентрованому вигляді опрацювання проблеми дослідження, сформульовані мета й завдання роботи, наведені головні положення, що виносяться на захист.

Перший розділ “Методологічні засади загальноправових тенденцій і правових розбіжностей” складається з шести підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Цивілізаційний підхід в осягненні правової реальності”відзначається, що зміни уявлень про право й державу багато в чому визначаються виходом до нових світоглядних підстав, до іншої психології сприйняття життя, до іншої позиції людини в сучасному світі.

При цьому можливості теорії пізнання в опануванні правової сфери сьогодні виявляються недостатніми, що викликає необхідність переходу від пізнання до осягнення правової реальності за допомогою використання в юриспруденції розробок правової аксіології, правової антропології й інших напрямів (галузей) філософії права.

Визначальну роль у новому баченні права й держави відіграє використання цивілізаційного підходу з ідеєю існування культурно-історичних типів (локальних цивілізацій). Теорія цивілізацій розвиває ідею плюралізму існуючого світу, різноманіття цивілізацій. Правовим аналогом культурно-історичним типам (локальним цивілізаціям) є сформоване у правознавстві розмежування правових систем і правових культур на стійкі компактні утворення, що мають правову специфіку, – правові сім’ї.

Вихід до сучасної методології дослідження правової сфери пов’язаний з використанням синергетичного підходу як напряму міждисциплінарних досліджень процесів самоорганізації, що являє собою розвиток як багаторазове чергування порядку й хаосу, коли хаос виявляється здатним породити новий порядок. Для правознавства важливо визнати, що дезорганізаційні процеси в суспільстві по-своєму природні, об’єктивні і складають необхідний момент соціального розвитку, а тому необхідно дати людині правові ціннісні орієнтири

для життя у стані невизначеності, нестабільності, хаосу. На цьому шляху з’єднання синергетичного й цивілізаційного підходів дозволяє не тільки перейнятися різноманіттям національних правових культур і специфікою національно-державних утворень, але визначити характер і межі взаємодії між ними.

На зміну уявленням про несумісність традицій і сучасності прийшли уявлення про мобілізуючу, перетворювальну роль традицій, їхню здатність додавати форму сучасності кожній культурі. У цьому зв’язку визнання специфіки традицій права в різних суспільствах, їх аналіз і використання набувають принципового значення.

У підрозділі 1.2. “Герменевтика й метафора у правознавстві” відзначається, що в юриспруденції дедалі більшого поширення набуває постмодерністська методологія.

Однією з дисциплін, що відбивають постмодерністську методологію, є герменевтика. Вона відстоює цінність традицій, указує на зразки поведінки, що існували в минулому, як на еталони сучасності. Для герменевтики розуміння пов’язане з інтелектом, почуттями, інтуїцією в цілому особисто того, хто прагне до розуміння. При цьому мислення поринає в “герменевтичне коло” розуміння й віри. Тут відбувається перехрещування світу тексту і світу інтерпретатора.

Правова герменевтика покликана стати основою ведення діалогу в умовах існуючої розмаїтості правових культур. Її використання не може бути обмежене сферою тлумачення права, а повинно мати вихід на всю правову реальність. Більше того, необхідно враховувати специфіку правових систем і правових сімей, оскільки свобода, демократія, відповідальність по-різному інтерпретуються у праві різних цивілізацій. На цьому шляху розкривається перспектива самостійного існування національних правових культур, у тому числі національної правової культури України з власним баченням проблем прав людини, правової держави, поділу влади, місцевого самоврядування й т. ін.

За