LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Традиція правового плюралізму: західна та східна інтерпретація

його букву. Зрозуміти право неможливо, не усвідомивши його цілей. Виходячи з цього, юрист має знати, яка система цінностей сучасного суспільства, і в межах цієї системи цінностей використовувати право для досягнення справедливості. Концепція формальної справедливості у позитивізмі не містить ніяких критеріїв оцінки того, чи є чинні норми дійсно справедливими. Оцінки не є завданням науки права. Позитивне право безоціночне. Для досягнення реальної справедливості необхідно доповнити формальні вимоги справедливості морально-етичними цінностями. Дух права має переважувати його букву. Зрозуміти право неможливо, не усвідомивши його цілей. Виходячи з цього, юрист має знати, яка система цінностей сучасного суспільства, і в межах цієї системи цінностей використовувати право для досягнення справедливості.

6. Право в іудаїзмі, ісламі чи індуїзмі не автономне і не самодостатнє. Воно, як частка єдиної соціальної цілісності, мусить віддзеркалювати духовні, морально-релігійні цінності єврейського, мусульманського і індуїстського суспільства.

Такий синкретизм права і релігії має далекосяжні наслідки. Одним із наслідків є той, що іудейське, ісламське, індуїстське право як право божественне, від Бога, є принципово незмінним, перманентним. У справі пристосування цього права до плинних історичних обставин важлива роль належить коментуванню чи інтерпретації священних, авторитетних текстів знавцями Галахи, Корану чи вченими брахманами або правниками-священиками. Таке коментування вважалося джерелом права. Згідно з класичними поглядами, інтерпретаторська діяльність спрямовується не на створення нового права, а на відкриття, засвоєння і формулювання вже існуючого божественного права.

7. Іудейське, мусульманське, індуїстське право є вираженням Божественної волі, а не земного законодавця, і внаслідок цього не спирається на авторитет ніякого земного творця права. Коли аналізувати право з точки зору іудаїзму, ісламу чи індуїзму, виявляється, що не можна розглядати систему правових норм ізольовано, відчужено і незалежно від інших нормативних цінностей, таких, як норми релігійні й моральні. І в тих і в інших одна фундаментальна норма й одна єдина вища цінність, божественні веління в тому вигляді, в якому вони сформульовані в Торі, Корані чи Шастрах.

8. Доктрина конфуціанства є основою китайської і японської традиції. Згідно з цією доктриною кастово-ієрархічна структура суспільства зумовлена родовим світоглядом і є відбиттям вселенської гармонії, або порядку (дао). Тож, конфуціанська ідея ієрархічної структури суспільства своїм підґрунтям має саму природу речей. Природа (через ієрархію каст) сама створила рівновагу стосунків між людьми. Людина мусить дотримуватися встановленого зверху природного порядку буття, якщо вона не бажає порушувати вселенську гармонію. Свої особисті інтереси вона підпорядковує суспільній гармонії або інтересам усіх.

9. Аналізуючи дорадянську вітчизняну юриспруденцію, можна стверджувати, що в ній були представлені природно-правова, психологічна, історична та позитивістська школи.

Аналіз методологічного дискурсу засвідчує, що важливими проблемами дорадянських природно-правових вчень були: визначення права за його джерелом, ідея права як найважливіша і найскладніша проблема всієї юриспруденції, ідея права як максима і регулятив, релятивізм і універсалізм права, осмислення права в його зв'язку зі справедливістю, свободою, договором, обмеження влади природним правом і критика теорії юридичного самозобов'язання держави. Вкрай важливою була проблема співвідношення суспільного й особистісного та пов'язана з нею проблема юридичної рівноваги держави і громадянина, більш того, “службового” характеру державних інститутів.

10. Поширення в другій половині ХІХ століття в Росії юридичного позитивізму вважалося кризою правової свідомості, і серед ознак цієї кризи: по-перше, втрата правом самобутності й перетворення його на засіб для здійснення поточної політики держави; по-друге, абсолютизація детермінізму і заперечення концепції свободної волі; по-третє, невизнання відмінності між каузальною і нормативною науками і, як наслідок, ототожнення нормативного і дескриптивного підходів до права; по-четверте, абсолютизація фундаментального релятивізму і партикуляризму як противаги універсальності права; по-п’яте, невизнання відмінності між легальністю і легітимністю права і, як наслідок, заперечення ціннісної проблематики в правовій сфері.

11. Характерним для марксистсько-ленінського вчення є розгляд у русі матеріалістичного розуміння історії, держави і права як частини “Ідеологічної надбудови”. Остання створюється економічним базисом і служить його збереженню.

Щодо праворозуміння радянської доби слід відзначити його певну нестабільність, яка викликана суперечностями становлення радянської влади.

Проаналізувавши літературні джерела даного періоду, можна стверджувати, що із середини 20-х до середини 30-х років ХХ століття існував, хоча й умовний, плюралізм праворозуміння. Із середини ж 30-х років ХХ століття почалася безкомпромісна боротьба за чистоту марксистсько-ленінського праворозуміння.

12. Комплементарно-цілісна концепція пізнання права є новим напрямом у розвитку правової думки в теперішній Україні; ця концепція комплементує ідеї (метафізика), факти (позитивізм) і оцінки (аксіологія). Адекватною онтологією комплементарно-цілісного пізнання права є теорія ейдосів. Через феноменолого-ейдетичну редукцію, і враховуючи новітні висновки антропологічної філософії, у праві виявляється його допонятійна, або донаукова, чи доконцептуальна глибина. Вирішальна роль у цій редукції належить телеологічному методу. Цінність телеології у тому й полягає, що вона дозволяє ставити за мету і реалізовувати те, що існує реально, а лише мислимо. У телеології мета права випливає із заздалегідь заданого доктринального постулату. Таким постулатом є справедливість. У такий спосіб пізнане право є передзнанням для юриста. Ідея права залучається до всього, що юрист мислить, бажає чи робить і визначає це все.

13. Компаративно-правові дослідження мають сенс лише за умови, коли той чи інший правовий феномен, що досліджується, буде оцінюватися у зв’язку з усіма іншими, а не з точки зору власного правового устрою дослідника. Суть компаративно-правових розвідок полягає у тому, щоб поглянути на різні рішення під новим кутом зору, який дозволяв би виявити їхню схожість.

14. На підставі дослідження світоглядно-ідеологічних факторів як стильоутворюючого елемента правової системи України можна стверджувати, що першочергове місце в цій системі посідає природно-правова доктрина. Свідченням його є закріплення чинною Конституцією таких принципів: визнання людини, її життя та здоров’я, честі і гідності, недоторканості і безпеки найвищою соціальною цінністю; верховенства права, народного суверенітету; правової держави; розподілу влади; громадянського суспільства; відповідальність держави перед особою. За умови визнання природно-правового характеру української правової системи, нормативно-теоретичне визнання права має ґрунтуватися на апріорних цінностях (безумовна самоцінність особистості, свобода волі як природжений стан людини).

Таким є зміст правової доктрини, коли її основу вбачати у