LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Традиція правового плюралізму: західна та східна інтерпретація

правового плюралізму, що сприятиме подоланню його антиномічної складності.

Наукова новизна полягає в таких основних положеннях, висновках і рекомендаціях:

уперше:

різноманітність підходів до правової реальності, які існують, розглянуто крізь призму плюралізму правового розвитку, що дозволило затвердити ідею правового плюралізму як стрижневу для різних правових культур та цивілізацій;

обґрунтовано, що комплементарно-цілісна концепція пізнання права є новим напрямом у розвитку правової думки в теперішній Україні та що ця концепція комплементує ідеї (метафізика), факти (позитивізм) і оцінки (аксіологія);

в контексті нормативного і дескриптивного підходів до права обґрунтовується метаюридична природа цінностей. Проблема цінностей – аксіологічна, герменевтична і телеологічна, а не формально-логічна і семантична. Цінності – корелят світоглядного осмислення і визнання;

доводиться, що поширення в другій половині ХІХ століття в Росії юридичного позитивізму вважалося кризою правової свідомості, і системно розкрито ознаки цієї кризи;

запропоновано інтерпретацію концепту “нормативних фактів”, конститутивними елементами якого є акт визнання, факти і цінність, нормативний зміст факту;

з'ясовано адекватну онтологію комплементарно-цілісної концепції пізнання права, якою є теорія ейдосів, що через феноменолого-ейдитичну редукцію дозволяє виявити в українському праві його допонятійну, або донаукову, чи доконцептуальну глибину

обґрунтовано, що в проблемі “нормативних фактів” полягає вся складність феномена права, запропоновано ідеал-реалістське поняття права. Право - це система, порядок імперативно-атрибутивних норм, які набувають легітимності, дієвості й соціальної гарантії ефективності через нормативні факти;

по-новому:

висвітлено еволюцію історичної школи юристів, наслідком якої стало як визнання універсальності й позачасовості права, так і визнання фактором правоутворення не лише індивідуального духу певного народу, а й духу загальнолюдського. Це дозволило спростувати як однобічну органічну теорію історичного розвитку, так і теорію спонтанного, безвольового розвитку права; доведено, що плюралістична теорія джерел права була здобутком і заслугою історичної школи юристів;

розкрито ієрархію джерел азійсько-мусульманського права і доведено субсидіарний до тео, брахми, дао, звичаєвих рит і гірі характер позитивного права;

під новим кутом зору проаналізовано інтегративно-правове вчення як таке, що синтезує, по-перше, дух і матерію, по-друге, нормативний і дескриптивний підходи до права, по-третє, легітимність і легальність. У такий спосіб сформульовано принципи системного бачення проблеми права;

удосконалено:

методологічно та концептуально онтологію права шляхом розгляду місця права у природній, позитивній, історичній та інтегративній правових школах;

онтолого-телеологічний підхід до права і водночас поглиблено критику теорії позитивного права як етатистської і партикулярної через обґрунтування понадюридичного значення і самобутність права в метафізиці і, навпаки, політико-владну зумовленість права в позитивізмі;

зміст концепції єдності моралі й права крізь призму висвітлення синкретизму права, загальнолюдської моралі, справедливості в метафізиці й, навпаки, зв'язок права із партикулярною мораллю в позитивізмі. Поглиблено критику релятивістської моралі

договірні підстави права через виявлення зв'язку ідеї справедливості з принципом договору в метафізиці й визнання в ній договору фундаментальним поняттям теорії легитимації;

герменевтичний підхід до права, зокрема, щодо проблеми "букви" і "духу" права через встановлення складових герменевтичного пошуку права, таких, яких герменевтичне коло, передумова розуміння, феноменального ейдетична редукція, ейдетичне коло, оцінки;

набули подальшого розвитку:

аргументи стосовно того, що природно-правове вчення є філософською, або етичною, школою юриспруденції, а позитивно-правове вчення - політичною школою; право в позитивізмі політично вмотивоване;

критика теорії позитивного права як казуальної, такої, що заперечує граничні й позачасові начала права. Доведено, що дійсність і дієвість у праві визначаються виключно юридичними нормами і не потребують додаткової легітимації через посилання на метаюридичні цінності етичного релігійного чи іншого характеру;

вчення про синкретизм права, релігії та моралі у східному праві шляхом висвітлення своєрідності "належного шляху", "брахми" і "дао" ,які зумовлюють розуміння і реалізацію права у східних народів. Доводиться, що право в іудаїзмі, ісламі, конфуціанстві не автономне і не самодостатнє;

аргументи щодо однобічності й незавершеності історико-матеріалістичного вчення про право. Доводиться, що для вчення є позитивістським і йому властиві ознаки юридичного позитивізму взагалі;

ейдетичне вчення про природу права, яке є апріорним і індуктивним, через: 1) ідеал-реалістський підхід, що дозволяє по-новому вирішувати більшість нагальних проблем сучасної теорії права (проблеми джерел права, визнання права за його джерелом, антиномій у сфері права, ролі примусу, проблеми співвідношення публічного і приватного права, соціального права, юридичного плюралізму та ін.); 2) послідовне і системне обґрунтування стильоутворюючих елементів українського права, до числа яких належать світоглядно-ідеологічні фактори, історичне виникнення і еволюція правової системи, домінуюча роль доктрини та її своєрідність, джерела права і методи їх тлумачення, своєрідність юридичної техніки.

Практичне значення одержаних результатів. Ідеал-реалістське вирішення проблеми права є новою тенденцією в сучасному праві, яка концептуально збагачує загальне вчення про природу права, що є внеском автора в розвиток теорії праворозуміння.

Основні положення, висновки та рекомендації дослідження можуть бути використані у:

науково-дослідній роботі – для формулювання принципів системного бачення проблеми права, які б охоплювали сфери праворозуміння, правоутворення і правореалізації;

практичному реформуванні інститутів українського права з акцентом на герменевтичному пошуку права;

освітянській діяльності – при розробленні загальнодержавних стандартів підготовки юристів, складанні навчальних планів і програм фахової підготовки спеціалістів у галузі права, при підготовці та викладанні навчальних дисциплін з філософії права, соціології права, теорії держави та права, історії держави та права зарубіжних країн, порівняльного правознавства.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії та на конференціях: міжнародній науково-практичній конференції “Міжнародне право після 11 вересня 2001 року” (м. Одеса, 23-24 квітня 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Судовий захист прав власності” (м. Одеса, 25 червня 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Насильство в сім’ї: причини, наслідки та шляхи запобігання” (м. Одеса, 3-4 листопада 2004 р.); І Міжнародній науково-методичній конференції “Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського