LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Традиція правового плюралізму: західна та східна інтерпретація

Усіх цих правознавців об'єднують такі вихідні положення і принципи їхніх поглядів, як синтез моральної філософії, чи етики і юриспруденції; синтез аксіології і юриспруденції; визнання ідеї справедливості необхідним конститутивним елементом поняття права; визнання антиномічного характеру правової сфери.

Підкреслюється, що метод вирішення антиномій полягає у виборі метаюридичних цінностей, які є об'єктами світоглядного переконання і вибору, а не каузальної, або позитивної, науки, іншими словами, підставу обґрунтування слід вбачати не в тому, що буде відповідно до каузально-природних причин, а в тому, що має бути відповідно до морального закону. Оцінка здійснюється не з точки зору причинної історичної послідовності, а з точки зору морального зобов'язання. Вибір тієї чи іншої цінності є однією з найважливіших складових частин процесу прийняття рішень і правової аргументації.

У другому розділі “Плюралізм у розвитку східної правової культури” висвітлено закономірності виникнення, розвитку, функціонування і тенденції права в інтерпретаціях теократичної, брахмацентристської і даоцентристської правових шкіл Сходу. Визначальним є висновок, що судова система у східних суспільствах не може існувати, спираючись лише на закони. За самою своєю сутністю вона має спиратися на морально-релігійні цінності, передусім на справедливість, істину, совість, довіру, згоду, чесність, свободу, мир, безпеку.

У підрозділі 2.1. “Теоцентристське правове вчення” обґрунтовано, що право є вираженням Божественної волі і внаслідок цього не спирається на авторитет ніякого законодавця.

При розгляді іудейського права підкреслюється, що ідея суду, правосуддя, справедливості наскрізь пронизує всю Тору, постаючи частиною віри. “Суд - це справа Божа”, “На трьох засадах світ тримається - на правосудді, на істині й на мирі”.

Виявлено фундаментальну норму і класифіковано джерела єврейського права. У цьому зв'язку проаналізовано засадничі терміни Ultra legal principle і Ultra vires.

Висвітлено етапи розвитку єврейського права. Проаналізовано такі складові частини Талмуду, як Галаха і Агада. Наголошується на ролі Мідрашу як інтерпретації законів, спробі проникнути в їхній дух.

З’ясовано зміст таких форм морально-релігійних санкцій, як “Непідсудний людям, але підсудний Небесам”, “Виконав свій обов'язок перед Небесами”, “Це не задовольняє мудреців”, “Він не заслуговує довіри”, “Не за буквою закону”, “Право, справедливість і чесність”. Ці санкції набули статусу правової норми. Розкрито зміст принципів “Діна демалхута – діна”, “том лев”, “йошер лев”, “бедерех гамекубелет”.

Виокремлено такий принцип організації суспільства і держави в євреїв, як народовладдя. Суспільство має право вето на видані закони. Здійснюється це право простим невиконанням закону більшістю общини, внаслідок чого законодавче рішення анулюється. Розкрито значення “суду простих людей”.

Висвітлено шляхи абсорбції єврейського права в законодавчу і судову систему держави Ізраїль.

Єдність та багатоманітність у загальних принципах мусульманського права розглядається зі змісту Корану, який пронизують ідеї справедливості правосуддя, неупередженості, істини, добра, миру.

Розглянуто такі загальні коранічні принципи, як “в основі речей – дозвіл”, принцип необтяження людини зверх її можливостей, принцип виконання взятих зобов’язань та ін.

Розкрито ієрархію таких ісламських шаріатських джерел, як Сунна Пророка, іджма, кійас, “виняткові інтереси”. Усі напрями мусульманського правознавства єдині в тому, що метою запровадження норм ісламського шаріату є забезпечення інтересів людини.

Проаналізовано загальні принципи, опрацьовані доктриною мусульманського права.

Висвітлено творчість Абу-Наср аль-Фарабі, Ібн-Халь-дуна і Тахір Ібн-аль-Хусайна, які збагатили концепцію теократичної держави, а також проаналізовано погляди на сучасне мусульманське право Абу Амін Біляль Філіпса.

Зроблено висновок про спорідненість основних понять єврейського і мусульманського права, а саме: Тора-Коран, Галаха-Шаріат, Мідраш-Іджма.

У підрозділі 2.2. “Брахмацентристське правове вчення” обґрунтовано синкретизм права і релігії індуїзму, проаналізовано концепцію “дхарми”, яка зумовлює розуміння і реалізацію права в Індії і країнах Південної і Південно-Східної Азії, розкрито ієрархію джерел індуїстського права, його вестернізацію.

Підкреслюється, що Брахма у ведах - це універсальний, космічний принцип, який ототожнюється з духовною сутністю кожного індивіда (атман). Закон відплати (карма) по суті є справедливістю, еквівалентністю.

Ведійські тексти мають назву шастр. Виокремлено три шастри: дхарма (вчення про справедливість), артха (вчення про користь і управління, або політика), кама (вчення про задоволення). Дхармашастри-смріті й артхашастри наскрізь пронизують ідеї божественного походження вед, кастового устрою і самоврядування в кастах і підкастах, істинного, справедливого правосуддя, обмеження влади правителя приписами священних книг.

Підкреслюється, що індуїстське право, як право божественне, є принципово незмінним, перманентним. У справі пристосування цього права до плинних історичних умов важлива роль належить коментуванню, чи інтерпретації, священних авторитетних текстів вченими брахманами або правниками-священиками. Таке коментування давніх дхармашастр вважалося джерелом права. Правителі не наважувалися суперечити приписам шастр і одностайній думці вчених брахманів. У судах посилалися не стільки на самі шастри, скільки на ті пояснення, які давали їм коментатори. Тлумачення священних текстів, запропоновані середньовічними коментаторами, й нині зберігають актуальність у державах Південної і Південно-Східної Азії.

Виявлено спорідненість основних понять єврейського, мусульманського й індуїстського права, а саме: Тора-Коран-Веди, Упанішади; Галаха-Шаріат-Шастри; Мідраш-Іджма-Дхарма.

У підрозділі 2.3. “Даоцентристське правове вчення” обґрунтовано синкретизм права і конфуціанської моралі, проаналізовано концепцію “Дао”, яка обумовлює розуміння і реалізацію права в країнах далекого Сходу, передусім Китаї і Японії, розкрито ієрархію джерел китайського і японського права, його вестернізацію.

Підкреслюється, що в розумінні права народами Сходу першочергове місце займає ідея справедливості. Китайці і японці не є винятком. Філософська канонічна китайська література відігравала роль “священних” книг, таких, як Біблія в християнстві, Тора в іудаїзмі, Коран в ісламі, Веди в індуїзмі. Дао - шлях у цих писемних пам'ятках давньої культури, це небесний закон. Людина мусить пізнати цей закон і через таке пізнання усвідомити свою небесну природу. Людський вияв Дао віддзеркалюється в понятті де – людська благодать – добродійність. Ідеальне втілення людського де – гуманність – жень. Де і його втілення в жень – те, завдяки чому Дао існує в Піднебесній. Правила лі – це зовнішній аналог жень, жень – внутрішній зміст лі, те, що наповнює його сенсом. Тож у співвідношенні Дао (мораль) – де (добродійність) – лі (правила поведінки) виразно відображається синкретизм права і моралі.

З’ясовано, що гуманність жень, належна справедливість і, взаємність чжі, мужність юн, шаноблива обережність