LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Традиція правового плюралізму: західна та східна інтерпретація

цін, братська любов ді-ті, синівська повага сяо – все це зміст китайської культури, людського Дао. Вчинками людей керують гуманність і справедливість. Гуманність означає милосердне застосування настанов лі й законів фа, а справедливість означає їх відповідність; ритуал означає їх виконання, віра означає їх дотримання, мудрість означає їх знання.

Наголошено на впливі розвиненої китайської культури на Японію. Основу китайозованої системи японського права склали гірі. З’ясовано, що гірі, подібно до китайських рит (правил лі), - це суспільна мораль, або моральне чуття соціального обов'язку. У кожного є чуття обов'язку перед іншим, кожний це чуття переживає як бажане. Норми гірі у свідомості японців невіддільні від людинолюбства, поваги, симпатії. Зберігати суспільну гармонню і є споконвічним призначенням концепції інституту гірі. Проаналізовано вплив звичаєвих гірі на зміст писаного права і на здійснення правосуддя.

Зроблено висновок про те, що рити чи гірі посередництва, дружніх переговорів, мирової угоди є найважливішими з китайських рит чи японських звичаєвих гірі й сьогодні. Принцип безконфліктності рит чи гірі споконвіку пояснюється прагненням зберігати суспільну гармонню, яка у Китаї чи Японії є найголовнішою цінністю, є Дао.

У третьому розділі “Традиція плюралізму в розвитку вітчизняної правової культури” висвітлено закономірності виникнення, розвитку, функціонування і тенденції права в інтерпретаціях як дорадянських вітчизняних правових шкіл, так і сучасних. Серцевиною розділу є обґрунтування ідеал-реалістського вирішення проблеми права і, на цій підставі, висунення пропозиції реформ у концептуально-методологічному пізнанні права, його викладанні та практиці реалізації.

У підрозділі 3.1. “Різноманітність та особливості правових учень дорадянського часу” осмислено методологію і головні постулати природної, психологічної, позитивної, історичної правових шкіл, висвітлено суперечку між правознавцями цих шкіл, а також переваги і недоліки кожної з них.

Встановлено, що в дорадянській юриспруденції першочергова увага приділялася методологічному дискурсу в правовій сфері. Сутність цього дискурсу полягала в поєднанні метафізичного, історичного, позитивного методів, або, інакше кажучи, у поєднанні каузальної і нормативної науки (етики). Як результат, право визначали не теоретично, у чіткому розумінні цього слова (типу “А є Б”), а нормативно-теоретично (типу “А має мислитися як Б”).

Підкреслюється, що поширення в другій половині ХІХ століття в Росії юридичний позитивізм дорадянські теоретики природного права вважали кризою правової свідомості.

Доводиться, що дорадянське правознавство розвивалося в тісному зв’язку з православ’ям і в останньому нерідко вбачали його самобутній елемент. Релігійний та метафізичний світогляди збігаються в постулаті про свободу, а, отже, дорадянські вчення про право були і релігійними і метафізичними водночас.

Православна церква в самодержавній, імператорській Росії була державним інститутом. Західна церква, навпаки, з часу Папської революції затвердила свою незалежність від держави. Католицизм інтерпретує державу або як побудовану за аналогією з Церквою, або, навпаки, як простий засіб, який перебуває на службі в індивіда. За особистістю визнається невід'ємна релігійна цінність. Тож однією з корінних відмінностей між православним Сходом і католицьким Заходом є характер вирішення ними проблеми співвідношення держави і людини, точніше, хто з них і в кого перебував “на службі”.

Зі сказаного випливає, що вагомим фактором, який сприяв поширенню в другій половині XIX століття в самодержавній Росії юридичного позитивізму, був державницький характер російського православ’я, тісно пов’язаного із слов’янофільством.

У підрозділі 3.2. “Моністичний підхід до права та його утвердження в радянському суспільстві” осмислено методологію історико-матеріалістичного правового вчення, своєрідні ознаки, співвідношення з іншими правовими школами, вплив на радянське правознавство.

Проаналізовано праці Г. Плєханова, який зробив значний внесок у становлення, захист і популяризацію в Росії політико-правової теорії марксизму як історичного матеріалізму. У праці “До питання про розвиток моністичного погляду на історію” Г. Плєханов обстоює саме матеріалістичне розуміння історичного життя. На його думку, матеріалістичне розуміння історії, відкрите Марксом, є одним із найвеличніших здобутків теоретичної думки ХІХ століття. Маркс уперше поширив матеріалізм на розвиток суспільства, створив науку про суспільство. Французькі матеріалісти ХVІІІ століття, утопічні соціалісти ХІХ століття, не зважаючи на окремі матеріалістичні здогадки, не змогли подолати ідеалістичного погляду на суспільне життя. Вони залишилися ідеалістами в розумінні історії.

Для розуміння правових поглядів Г. Плєханова необхідно виокремити його думку про відсутність у праві ідеальної основи. Основа завжди реальна, бо правові приписи, на його думку, визначаються способом виробництва. Г. Плєханов уважав, що марксизм придатний до історичних, економічних і політичних умов Росії. Ця спільна думка поєднувала його з В. Леніним.

Належне місце відведено дослідженню правових поглядів Є. Пашуканіса, І. Разумовського, П. Стучки. Опрацьовуючи соціологічний підхід до права, зазначені юристи прагнули розкрити характер зв’язку між правом і економікою. Також дається характеристика нормативного визначення права, фундатором якого в ці роки був М. Криленко.

Підкреслюється, що для перших років функціонування радянської влади був характерний певний плюралізм правових поглядів, хоча він і визначався соціально-політичними умовами того часу. Перехід до моністичного праворозуміння носив поступовий характер.

У підрозділі 3.3. “Праворозуміння в сучасній українській юриспруденції: повернення до плюралізму правових ідей” під порівняльно-правовим кутом зору осмислено методологічні передумови сучасного українського права, його ейдетичну сутність.

Якщо зважати на компаративний метод у пізнанні права, то постають запитання: чи враховує сучасне українське правознавство світову традицію плюралістичного права, у тому числі і свою власну? Чи зважає воно на сучасну тенденцію у світовій юриспруденції? Такою тенденцією є інтегративне праворозуміння. Воно поєднує плюралістичні підходи до пізнання права. Право може бути не лише нормою, але і волею, не лише волею, але й інтересом, не тільки інтересом, але і свободою, не лише свободою, але і примусом, і т.д. Право не зводиться до одного виміру. Воно має свою цілісність, і його вичерпні характеристики можливі лише під кутом зору цієї цілісності.

Тож, чи зважає на таку інтегративну тенденцію сучасне українське правознавство? Почасти так, коли йдеться про методологію пізнання права. Так наголошується на синтезі класичної, некласичної і постнекласичної дослідницької методології. При цьому головну увагу приділено постмодернізму.

Філософською мовою виокремлення класичної, некласичної і постнекласичної методології зводиться до протиставлення метафізики й емпіризму, пізніше позитивізму. Тоді, якщо дослідник виявляє філософсько-методологічні засади своїх розвідок, то він має їх виявляти в контексті зіставлення метафізики