LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Трансформація адміністративної відповідальності: правові та організаційні засади

державного примусу, запроваджувати принцип його індивідуалізації. За допомогою використання такого явища, як трансформація юридичної відповідальності, знаходить своє відображення демократичний характер примусової діяльності держави як у правовому полі взагалі, так і в адміністративно-правовій сфері зокрема. Трансформація юридичної відповідальності, яка передбачена у чинному законодавстві, дозволяє органу адміністративної юрисдикції (посадовій особі) найбільш оптимально запроваджувати в життя положення, що містяться у правових приписах.

Другий розділ „Використання явища трансформації при застосуванні заходів примусу за законодавством України, яке регулює відповідальність за вчинені адміністративні правопорушення (проступки)” присвячений питанням, пов’язаним із використанням явища трансформації в адміністративно-юрисдикційній діяльності органів державної влади.

У першому підрозділі „Поняття і правові засади трансформації адміністративної відповідальності та її способи” дисертантом досліджується процес здійснення в Україні адміністративної реформи та пов’язані з нею проблеми. У межах проведеного дисертаційного дослідження автор пропонує таке визначення дефініції адміністративної відповідальності: „Адміністративна відповідальність – це правовий інститут, який започатковує потенційну можливість держави, закріплену в сукупності матеріальних і процесуально-правових норм, що регулюють виникнення, установлення, зміну і припинення суспільних відносин у зв’язку із вчиненням особою адміністративно караного діяння і процедуру притягнення правопорушника до відповідальності згідно із законом”.

Досліджуючи способи, за допомогою яких реалізується (здійснюється) трансформація адміністративної відповідальності, дисертант констатує, що чинне законодавство України про відповідальність за вчинені особою адміністративні правопорушення (проступки) використовує такий спосіб, як диспозитивність, тобто можливість суб’єктів адміністративної юрисдикції в межах, передбачених законодавством, відносно автономно діяти на свій розсуд: застосовувати ті чи інші адміністративні стягнення (адміністративно-правові норми у своїх конструкціях містять санкції, що передбачають альтернативні адміністративні стягнення); замінювати адміністративну відповідальність заходами дисциплінарної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення (проступок) (ст. 15 КУпАП), заходами громадської відповідальності (ст. 21 КУпАП), заходами морального характеру (ст. 22 КУпАП). У таких випадках, що передбачені законодавцем, орган адміністративної юрисдикції або посадова особа має право прийняти одне з передбачених у диспозиції чи санкції рішень.

Поряд із зазначеним способом законодавець, конструюючи матеріальні, адміністративно-правові норми, що регулюють застосування заходів відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення (проступки), використовує й такий спосіб, як імперативність, тобто категоричність при виборі заходів впливу на правопорушника. При цьому поняття „категоричність” застосовується при заміні одного виду юридичної відповідальності іншим: адміністративну на дисциплінарну (ст. 15 КУпАП); адміністративну на дипломатичну (ст. 16 КУпАП); адміністративну на кримінальну (ст. 9, ч. 2 ст. 253 КУпАП); а також при незастосуванні мір відповідальності взагалі щодо осіб, які вчинили діяння, що мають ознаки адміністративного правопорушення (проступку) (ст.ст. 17, 18, 19, 20, 184, 247 КУпАП).

У другому підрозділі „Трансформація адміністративної відповідальності шляхом застосування способу диспозитивностінасампередавтор констатує, що інститут адміністративної відповідальності громадян за порушення норм адміністративного законодавства ґрунтується на послідовно демократичних заходах впливу на осіб, які вчинили адміністративні правопорушення. Враховуючи основні засади, на яких базується вибір міри відповідальності за вчинене особою адміністративне правопорушення, а це невідворотність, справедливість та індивідуалізація, гласність, персоніфікація, здобувач виводить таку засаду, яка займає самостійне місце, як трансформація відповідальності шляхом диспозитивності, відповідно до якої адміністративна відповідальність не безумовна і категорична, а припускає можливості різного роду замін у межах, заздалегідь передбачених законом.

Далі автор приходить до висновку, що диспозитивність при застосуванні заходів відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення (проступки) базується і випливає з такого явища при реалізації адміністративної відповідальності, як альтернативність, що означає момент, ситуацію, у якій слід зробити вибір однієї з двох чи декількох можливостей, з яких одна виключає іншу. Кожна з цих можливостей є „альтернативною”, тобто допустимою і правомірною, з позиції правового припису. Таким чином кожна з перерахованих у законі ситуацій чи міра впливу на правопорушника, що може застосовуватися замість іншої, і є альтернативою. У той же час сама ситуація, у якій необхідно зробити вибір, фіксується законодавцем у відповідному правовому приписі, а питання про вибір заходу реагування цілком покладається для використання на правозастосовчий орган. У цьому випадку законодавець ніби розширює можливості органів (посадових осіб), які здійснюють адміністративну юрисдикцію, у питанні застосування правових приписів, надаючи їм для цього певну „свободу” у виборі того чи іншого стягнення, передбаченого нормою права, чи виду юридичної або громадсько-моральної відповідальності щодо особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

За допомогою застосування альтернатив набуває вираження демократичний характер категорії адміністративної відповідальності. Варіанти, надані законодавцем органу адміністративної юрисдикції при застосуванні різних заходів відповідальності, дозволяють йому найбільш оптимально запроваджувати в життя правові приписи, що містять правила поведінки суб’єктів адміністративних правовідносин.

У третьому підрозділі „Трансформація адміністративної відповідальності шляхом застосування способу імперативності” дисертантом описується сутність даного явища, що полягає у беззастережному в повному обсязі та у відведений строк виконанні певного, передбаченого в адміністративно-правовій нормі, припису. Це може бути вимога, наказ, правило поведінки та інша категорична вказівка.

У національному законодавстві – це норма права, яка містить чітко визначене правило поведінки, категоричні приписи. Формами вираження імперативності правових норм є категоричність припису, визначеність кількісних (строки, розміри, періодичність, частки, відсотки тощо) та якісних (перелік видів майна, опис передбачених дій і порядок їх виконання тощо) умов застосування і способів реалізації правової норми, заборона інших, ніж передбачено, дій.

Використовуючи таке явище, як імперативність, в інституті відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення (проступки) законодавець конструює в Кодексі України про адміністративні правопорушення ряд норм, які в категоричній формі зобов’язують орган адміністративної юрисдикції чи посадову особу здійснити дії передбачені в правовому приписі, а їх ухилення від цього веде до порушення закону.

Передбачені у ст. 247 та інших статтях КУпАП обставини, якщо вони виникають при здійсненні юрисдикційного провадження є імперативними вказівками, тобто обов’язковими до застосування вимогами для органів адміністративної юрисдикції,