LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Трансформація системи державного управління соціальним захистом населення

викладені у десяти наукових працях, у т.ч. двох колективних монографіях, п'яти статтях, опублікованих у виданнях, що включені до переліку фахових у галузі науки "Державне управління". Загальний обсяг публікацій становить 6,1 авт. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та одного додатку на 10 сторінках. Повний обсяг дисертації – 209 сторінок. Загальна кількість рисунків – 10, таблиць – 8. Список використаних джерел налічує 232 найменування.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ



У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан її наукової розробки, розкрито зв'язок з науковими проектами і програмами, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, описано методи дослідження, а також наведено наукову новизну, визначено практичне значення одержаних результатів та представлено відомості про їх апробацію й публікацію.

Перший розділ – "Наукові засади та історичні аспекти державного управління соціальною сферою" – містить результати дослідження щодо теоретичного забезпечення перетворення державного управління системою соціального захисту населення в Україні з урахуванням історичних аспектів його розвитку.

У сучасній науковій літературі визначаються чотири основні моделі соціальної політики: католицька, консервативна, ліберальна та соціал-демократична. Головним принципом католицької моделі є суспільна допоміжність, а основну роль у ній відіграють сім'я та місцева громада, включаючи сусідів, церкву та громадські організації. Консервативна модель наголошує на важливості ринку та обов'язкового соціального страхування під державним наглядом, а її основним принципом є досягнення, де праця визначає подальше соціальне забезпечення. Ліберальна модель також акцентує увагу на ринку, однак вона передбачає соціальну політику залишкового типу, отже, відповідно до неї, центральний уряд несе хоча й обмежену, але загальну відповідальність за соціальний захист усіх громадян. А основним принципом соціал-демократичної моделі є "універсалізм", тобто вона припускає, що соціальний захист є правом усіх громадян, яке забезпечується, головним чином, державним бюджетом.

Разом з тим, для визначення необхідних перетворень у соціальній сфері доцільніше визначати моделі соціальної політики, ґрунтуючись на трьох підставах: тип базової дії (соціальна допоміжність, соціальне опікування, соціальне страхування, соціальний розвиток), тип суб'єкта соціальної відповідальності (патерналістська, солідарна, корпоративна, ліберальна моделі), тип відносин "держава – ринок" (адміністративна, добродійна, стимулююча моделі).

Виходячи з цього, існуючу нині модель соціальної політики в Україні можна описати таким чином:

  • за типом базової дії: соціальна допомога й соціальне опікування з елементами соціального страхування;

  • за типом суб'єкта соціальної відповідальності: патерналістська модель з елементами солідарної;

  • за типом відносин "держава – ринок": адміністративна модель з елементами добродійної.

Одночас, у дисертації доведено, що перспективною моделлю соціальної політики для України слід вважати соціальний розвиток з елементами соціального страхування за типом базової дії; ліберальну модель з елементами корпоративної й солідарної за типом суб'єкта соціальної відповідальності; стимулюючу модель з елементами добродійної за типом відносин "держава – ринок". І саме з урахуванням такої моделі доцільно здійснювати трансформацію державного управління системою соціального захисту населення.

Соціальний захист в Україні як суспільне явище пройшов п'ять етапів історичного розвитку: проста (неорганізована) добродійність, суспільне піклування, державне опікування, соціальне забезпечення та власне соціальний захист (табл. 1).

На останньому етапі, який розпочався в 1992 р. і продовжується до цього часу, відбувся принциповий перехід від соціального забезпечення радянського зразка – до соціального захисту, від забезпечення всіх – до адресної допомоги, від універсальності – до індивідуальності, що відповідає вимогам сьогодення. Однак він характеризується й окремими негативними рисами. Чимало зусиль було витрачено не на комплексне трансформування системи соціального захисту населення, а на окремі структурні зміни, перерозподіл функцій, зміну чисельності працівників та ін.

Таблиця 1


Етапи розвитку соціального захисту в Україні


№ з/п

Етапи

Період

Характерні особливості

1

Проста благодійність

Х – ХVI ст.

"Сліпа роздача" милостині окремими "старцелюбцями"; відсутність суспільної мети добродійності; переважаюча роль церкви у справі турботи про старців

2

Суспільне піклування

ХVI – ХVII ст.

Організована добродійність на основі усвідомлення солідарності членами громади; турбота держави про благо тих, хто бідує, з метою принесення суспільної користі; диференціація тих, хто потребує допомоги

3

Державне опікування

ХVIII ст. – 1917 р.

Виникнення цілісної системи суспільного піклування під суворим контролем держави; створення спеціальних державних установ; поява соціального страхування

4

Соціальне забезпечення

1917 – 1991 рр.

Загальне та універсальне соціальне забезпечення, (спочатку з використанням широкої натуралізації), зникнення добродійності, повна відповідальність держави за соціальне забезпечення; розвиток обов'язкового соціального страхування та солідарного пенсійного забезпечення

5

Соціальний захист

з 1992 р.

Відмова від принципу загального і універсального соціального забезпечення, поява програм адресної соціальної допомоги, поступовий перехід до солідарно-накопичувальної пенсійної системи


Соціальний захист населення, виходячи із сучасних підходів до його розуміння, слід розглядати в широкому сенсі як соціальний інститут, покликаний вирішувати певні соціальні та економічні проблеми всіх громадян, а також запобігати їхньому виникненню, а у вузькому – як інститут надання допомоги окремим категоріям громадян, які внаслідок втрати працездатності, безробіття або з інших причин не мають засобів для задоволення своїх життєвих потреб і потреб непрацездатних членів сім'ї. У цьому контексті система управління соціальним захистом населення поєднує два напрямки діяльності владних структур:

– управління соціальним захистом непрацездатного населення (як цілеспрямована діяльність з формування та реалізації соціально-економічних і правових гарантій, що забезпечують гідний рівень життя громадян на основі економічних можливостей держави);

– управління соціальним захистом працюючих (як комплекс соціально-економічних, правових заходів, методів і засобів, що забезпечують умови й можливості реалізації інтересів громадян за рахунок їх трудового внеску, відносної економічної самостійності та пом'якшення дії факторів соціального ризику).

Разом з тим, управління соціальним захистом населення є частиною державного управління, тому