LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Трансформація системи державного управління у військовій сфері

зі вступу, трьох розділів, висновків, які викладено на 171 сторінці друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 26 рисунків, 6 таблиць, які наведено на 17 сторінках. Список використаних джерел із 138 найменувань, наведений на 11 сторінках, три додатки – на трьох сторінках.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


Розділ 1. Теоретичні основи державного управління у військовій сфері. Категорія “державне управління” є предметом вивчення багатьох галузей науки, у кожній з яких сформувався свій підхід до розкриття сутності цього поняття. Однак загальна тенденція є такою: домінує підхід, заснований на знаннях, акумульованих у юридичних науках. Його головний недолік полягає у тому, що він орієнтований на локальне бачення процесів і не пропонує універсальних механізмів дослідження державної системи.

З цих позицій доцільно відзначити необхідність застосування в якості метасистеми знань системного підходу та “інструментів” менеджменту, тому що саме ці наукові теорії містять у собі універсальні методи, які є ефективними при аналізі будь-яких систем, у тому числі і соціальних.

За допомогою системного підходу виділяються дві основні концепції поведінки систем різної природи: механістична й організмічна.

Механістична концепція заснована на тому, що модель держави ґрунтується на управлінні, підлеглому окремому планувальному блоку, тобто нагадує роботу керованого механізму. У світовій практиці ці моделі були визнані непридатними для більшості реальних систем у силу того, що вони базувалися на одноманітних, простих, повторюваних процесах, а динамічне зовнішнє середовище не дозволяло забезпечити подібні умови. Організмічна концепція управління припускає, що державне управління базується на принципах поведінки живих систем (організмів). Ця концепція дозволяє досліджувати реальні системи як ті, що самоорганізуються й адаптивні.

Кожній із розглянутих концепцій відповідають визначені типи системи державного управління (табл.1).

Таким чином, кожному з приведених типів систем державного управління відповідають характеристики, що у підсумку визначають співвідношення ступеня централізації і децентралізації державної влади в конкретній сфері суспільного життя. Застосування одержаних знань до об'єкта дослідження (збройних сил) дозволяє встановити, що демократизація управління сучасною армією означає:

наявність багатьох джерел мети, тобто розмаїття актуальних задач, що забезпечується складністю та непередбачуваністю процесів у сучасній системі міжнародної безпеки;

здатність частин приймати рішення за ціле, тобто максимальний збіг цілей кожного органу управління із загальними цілями існування збройних сил, що й обумовлює можливість делегування значної частини повноважень;

перенос акценту з домінуючої ролі територіальних органів управління на функціональні групи, здатні інтегрувати свої професійні знання та навички для досягнення загального результату.


Таблиця 1

Типи систем державного управління

(на основі типології форм управління за Ю.Аверіним)


Оскільки армія являє собою сферу громадського життя, специфічність якої вимагає особливо ретельного пророблення алгоритмів упровадження демократичних принципів у процес функціонування, актуалізується питання про визначення статусу армії в системі суспільних відносин. Для цього в роботі виконано аналіз підходів до позиціонування армії як політичного інституту (об'єкт вивчення політичних наук), соціального інституту (об'єкт вивчення військової соціології), системного об'єкта (об'єкт вивчення системного аналізу).

Результати аналізу дозволили встановити таке:

політичне визначення сутності армії вже втрачає свою актуальність: збройні сили в сучасних умовах не можуть залишатися пасивним інструментом політичного насильства;

соціальна сутність армії є визначальною, тобто управління у військовій сфері у значній мірі залежить від культурних традицій суспільства, що її породжує, при цьому необхідно враховувати той факт, що історично сформувалася потенційна здатність армії домінувати в політичному житті держави;

підхід до армії як системного об'єкта дозволив виявити, що функції армії повинні зводитися тільки до захисту держави від зовнішніх військових погроз і не припускають вирішення внутрішніх конфліктів.

Отже, співвідношення ступеня централізації і децентралізації управління в збройних силах в значній мірі визначаються культурними традиціями українського суспільства.

Аналіз культурних традицій українського етносу показав, що домінуючий вплив на тип управління визначають властиві йому “наскрізні символічні структури”, або архетипи, а саме: архетип “софійності” та архетип етичної цінності особистості.

Наявність в культурі архетипу “софійності” свідчить про те, що для українського етносу в більшому ступені прийнятно оперативне ситуаційне управління, чим довгострокове стратегічне планування; українській армії як соціальному інституту в принципі не властива “жорстка” механістична структура управління, яка припускає стандартизацію процесів.

Наявність в українській культурі архетипу “етичної цінності особистості” є показником переваги “індивідуального над колективним”. Тому при наявності сильного впливу на Київську Русь візантійської культури. Вона, на відміну від Росії, не успадковує від Візантії пріоритет “загального над індивідуальним”. У силу переваги вільної індивідуальності Україна приймає сильний вплив варязьких звичаїв, що виявляються у виборності князів, воєвод і посібників дружин. Ці звичаї покладено також в основу інших європейських країн. Наприклад, в Англії, Франції і Німеччині джерелами державності також були північні структури й звичаї.

Таким чином, аналіз соціокультурних особливостей українського етносу дозволив виявити, що в Україні існують могутні демократичні традиції, які потенційно сприяють виникненню демократичної форми державного управління в сучасному суспільстві та які необхідно враховувати при трансформації структури управління Збройними Силами України. Причому додатково в роботі встановлено, що найбільш важливою перешкодою на шляху до демократичного управління в українській державі є історична незавершеність процесу формування національної еліти, а також домінування в суспільстві функціональних “еліт-фантомів”.

Виявлена подібність українських культурних традицій до демократичних традицій розвинених західних держав. Це дозволило обґрунтувати потенційну можливість використання деяких принципів управління в арміях цих країн у системі управління ЗСУ.

Результати порівняльного аналізу систем управління Збройних Сил України та зарубіжних держав показали, що в основу управління арміями США, Великобританії, Франції і Німеччини покладена децентралізована “англо-саксонська модель” з перевагою інтеграційних тенденцій, яка базується на демократичних формах управління; в основу управління армією України покладена “пруська”, або жорстко централізована східноєвропейська модель, яка базується на недемократичних формах управління.

Чинником, який у значній мірі визначає розходження цих моделей, є істотна відмінність статусу Генерального штабу в структурі ЗСУ та Комітету начальників штабів (КНШ) в армії США (або його аналога у Великобританії, Франції і Німеччині). Основні відмінності між зазначеними