LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Трансформація системних характеристик державного управління в умовах глобалізації

та приватними акторами з метою спільного розв’язання суспільно значущих проблем.

Недоліки теорії та практики нового державного менеджменту, а також усвідомлення нездатності аморфних мережевих структур формувати довгострокову стратегію суспільного розвитку, здійснювати цілеспрямоване управління та розв’язувати протиріччя між учасниками управлінського процесу спонукали до розробки концепції врядування, що більше відповідає умовам глобалізації. На сьогодні не існує загальноприйнятого трактування поняття “врядування”. Узагальнюючи різні підходи до аналізу управлінської діяльності в категоріях врядування, зосереджено увагу на ключовій характеристиці нового способу управління, суть якої полягає в органічній інтеграції ієрархічної управлінської структури з елементами трисекторального, міжюрисдикційного та міжорганізаційного багаторівневого співробітництва на партнерських засадах шляхом об’єднання ресурсів і компетенції різних сегментів суспільства.

Доведено, що глобальний характер процесів реформування державного управління зовсім не свідчить про наявність якогось єдиного загальнообов’язкового набору ідей та практичних підходів, придатних для впровадження в усіх без винятку країнах, і не обов’язково приводить до гомогенізації характеристик державно-управлінських систем у світі. Моделювання управлінських структур і процесів відбувається як через тиск глобальних чинників (ресурсних залежностей, контролю і санкцій), так і через легітимізуючі цінності національного політико-правового та культурного середовища.

У другому розділі – “Феномен глобалізації як ключова детермінанта трансформації державно-управлінської системи” – охарактеризовано глобалізаційні фактори впливу на системні характеристики державного управління, досліджено зміни ролі та функцій держави в процесі глобалізації, актуалізовано для України міжнародний досвід адміністративних реформ в умовах глобальних перетворень.

Установлено, що сучасні структурні зміни в системі державного управління визначаються дією низки економічних, технологічних, політико-правових та соціально-культурних факторів. Стрімкий розвиток інформаційно-комунікативних технологій створює підґрунтя для транснаціоналізації економіки і політики, розширення масштабів та прискорення руху капіталу, людських та інших ресурсів за межі національних кордонів, детериторізації центрів прийняття політичних рішень. Територіальні політичні громади все тісніше інтегруються у мережі транснаціональних відносин, що утворюють нові інтернаціональні простори, спільності та інститути з уніфікованими правилами та стандартами діяльності. Швидкими темпами розвивається інфраструктура глобальної системи багаторівневого управління – формального й неформального, що перетинає національні політичні юрисдикції, обмежує територіальний суверенітет держав, їх здатність регулювати соціально-економічні та політичні процеси в межах певної територіальної юрисдикції. Нова світова архітектура стає багатоярусною, представленою такими рівнями управління: наднаціональним (глобальним та транснаціональним); національним; субнаціональним (регіональним та локальним).

Водночас принципово важливим є висновок про те, що в умовах нестаціонарного стану глобального середовища, актуалізації мережі множинних суб’єктів влади істотно зростає значення загального спрямовуючого центру, здатного упорядкувати суспільні процеси шляхом “авторитетної” фіксації параметрів соціального порядку. Єдиним претендентом на роль такого керуючого і координуючого центру у внутрішній та зовнішній сферах залишається держава з її управлінськими важелями. Необхідність синхронізації процесів одночасно на глобальному, національному і субнаціональному рівнях стимулює еволюцію ролі та функцій держави, висуває підвищені вимоги до ефективності управлінських механізмів їх реалізації.

Держава великою мірою бере на себе функції із захисту спільних інтересів, які не можуть бути виконані іншими акторами і набувають ще більшого значення у глобалізованому суспільстві. Такі функції включають: формулювання стратегічних цілей розвитку суспільства та їх імплементацію; репрезентацію та захист інтересів усіх верств населення, режиму демократичних прав, свобод і процедур; підвищення інституційної спроможності у державному, приватному і громадському секторах для забезпечення успішної інтеграції у глобальні процеси; надання суспільних (колективних) благ, які не можуть бути гарантовані ринком; забезпечення спільно із приватним та громадським секторами соціального добробуту та більшої справедливості у розподілі вигод від глобалізації; підтримку суспільного діалогу на наднаціональному, національному та субнаціональному рівнях; збереження національно-культурної ідентичності.

За результатами дослідження обґрунтовано, що в умовах глобалізації держава змінює свою традиційну роль опікуна та монополіста у наданні публічних послуг на ролі менеджера, медіатора та каталізатора активності недержавних акторів на всіх рівнях, завдяки чому посилюється її спроможність впливати на суспільні процеси для гарантування соціальних цінностей та якості життя. При цьому акценти зміщуються з розміру бюрократичного апарату та обсягу державного втручання на якість інституційного комплексу, розвиток когерентної взаємодії з агентами недержавного сектора, ефективність виконання покладених на державу завдань та ступінь задоволення потреб населення.

Вивчення зарубіжного досвіду модернізації системи державного управління дає підстави стверджувати, що хвиля адміністративного реформування, яка охопила більшість країн світу, великою мірою зумовлена впливом процесів глобалізації. Реформування державного управління відбувається на всіх рівнях в організаційній, функціональній, процесуальній, кадровій, фінансово-економічній сферах. У процесі модернізації апробовані нові підходи і методи, деякі з них мають універсальний характер, зокрема: впровадження управління за результатами; дерегулювання, розвиток нового типу регуляторного режиму, що створює більший простір для саморегулювання у суспільстві; підвищення якості надання публічних послуг шляхом раціоналізації та стандартизації управлінських процедур; вертикальна і горизонтальна децентралізація, розвиток партнерства з приватним сектором та налагодження багатосторонніх зв’язків із громадянським суспільством; розширення використання інформаційно-комунікативних технологій; формування культури транспарентності та підзвітності у державному управлінні; удосконалення функціональних та організаційних управлінських структур, у тому числі створення автономних чи напівавтономних організацій, які відокремлені від традиційних вертикально інтегрованих органів виконавчої влади, для виконання певних завдань; професіоналізація державної служби й ефективне управління людськими ресурсами.

У третьому розділі – “Шляхи удосконалення системи державного управління в Україні в умовах глобалізації” – розглядаються особливості трансформації системних характеристик державного управління крізь призму імперативів глобалізації, визначаються умови підвищення ефективності реформування системи державного управління, окреслюються контури концепції публічного врядування як інноваційної основи оновлення вітчизняної системи державного управління.

Дістало підтвердження положення, що прискорені темпи