LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Трансформація системних характеристик державного управління в умовах глобалізації

глобалізаційних зрушень справляють багатовимірний вплив на характеристики системи державного управління. Сьогодні у функціональному та організаційному аспектах компоненти системи державного управління в Україні та взаємозв’язки між ними стали значно складнішими, ніж раніше, що вимагає їх відповідного впорядкування. Сучасні глобальні процеси підвищують нестабільність державно-управлінської системи, спричиняючи локальну нестійкість старої організаційно-функціональної структури, її чутливість до флуктуацій (як внутрішніх, так і зовнішніх). При цьому зовнішні чинники активізують внутрішні джерела системного динамізму та структурної трансформації.

У розділі виокремлено та досліджено вектори трансформації системних характеристик державного управління, орієнтовані на подолання непередбачуваності і невизначеності нелінійної динаміки змін структури соціальних систем у наддинамічному, відкритому для всіх форм взаємодії сучасному світі, зокрема такі:

  • перехід до більш складної системи взаємозалежності і співвідношення суб’єкта та об’єкта державного управління. Розвиток процесів самоорганізації у складно структурованому суспільстві звужує обсяги та спрощує структуру соціального замовлення на державне втручання, що вимагає іншої якості державно-управлінських впливів;

  • коригування місії та ієрархії цілей державного управління. Місія та побудоване на її основі “дерево” цілей системи державного управління визначається потребою суспільства у забезпеченні соціального порядку, налагодженні оптимальних відносин між особистістю, суспільством і державою за умови синхронізації процесів у глобальному, національному та субнаціональному масштабах з метою підтримання сприятливого середовища для розкриття і реалізації життєвого потенціалу людей через синергію їх взаємодії;

  • зміна складу, змісту та співвідношення державно-управлінських функцій відповідно до нової місії та ієрархії цілей. Підвищується значення таких загальних функцій, як стратегічне планування, інтеграція та координація, мотивація, регулювання, спрямованих на нейтралізацію деструктивних відхилень в об’єкті управління, які недержавні актори шляхом саморегулювання усунути не можуть. Все більшої ваги набуває функція надання публічних послуг;

  • зрушення в організаційному структуруванні системи державного управління, що пов’язуються зі змінами у функціональній структурі. Найадекватнішими виявляються більш автономні, гнучкі, адаптивні (органічні) організаційні структури, здатні краще пристосовуватись до змінюваних умов в оточуючому середовищі. Субординаційні організаційні зв’язки між суб’єктами управління поступаються місцем координаційним та реординаційним. На кожному рівні управлінської ієрархії вертикальні зв’язки доповнюються продуктивними горизонтальними зв’язками з недержавними акторами;

  • зростання ролі соціально-політичних та економічних методів державного управління. Адміністративні методи з їх прямим та примусовим керуючим впливом вже не забезпечують бажаний ефект, мають менші можливості порівняно зі спонукальними, координаційно-комунікативними способами та прийомами упорядкування суспільних відносин, які стимулюють самоорганізацію соціальних суб’єктів на різних рівнях і в різних сферах суспільного життя. Діапазон управлінських методів та технологій суттєво зростає, як і спектр передбачуваних та непередбачуваних результатів і наслідків управлінських дій.

У результаті дослідження встановлено, що оптимальний стан системи державного управління – це, передусім, гармонійно узгоджені процеси цілевизначення, цілепокладання та цілездійснення, що забезпечуються об’єктивізованістю конфігурації компонентних функцій, внутрішньо динамічних та підпорядкованих загальній місії системи, раціональною організаційною структурою, збалансованим співвідношенням прямих і зворотних зв’язків. Під впливом глобалізаційних чинників виникають аномалії в системі державного управління – відхилення від нормальних параметрів функціонування. Внаслідок традиційної консервативності адміністративних структур поглиблюється розрив між актуальним станом суспільства і системними характеристиками державного управління, сформованими в умовах, що змінюються. Тому на порядку денному стоїть завдання реформування системи державного управління шляхом упровадження масштабних інновацій з метою впорядкування цілей, функцій, структури та процесів державного управління через цілеспрямовану зміну параметрів системи відповідно до актуальних цілей її розвитку.

Досвід здійснення адміністративної реформи в Україні свідчить про неможливість досягнення якісних системних перетворень за рахунок лише стихійної та часткової модернізації. Потрібна структурна трансформація державно-управлінської системи, суттєве оновлення концептуального та програмно-цільового забезпечення процесів її удосконалення. Такі завдання можна вирішити лише з використанням сучасних підходів до теорії та практики державного управління. Зважаючи на інтенсифікацію транскордонного трансферу управлінських інновацій, запропоновано механізм відбору та адаптації до українських реалій найкращих моделей, що практикуються в інших країнах.

Зазначається, що в умовах глобалізації логіка реформування системи державного управління в Україні має будуватись на принципово нових концептуальних засадах. В їх основу доцільно покласти концепт публічного врядування, який передбачає оптимальне поєднання управління і соціальної самоорганізації. Концепція публічного врядування вибудовується на стику трьох підходів: класичного державного управління, нового державного менеджменту та врядування і визначається як складний процес упорядкування суспільного становлення через інтеграцію активності держави і недержавних акторів, рівноправних, але асиметрично взаємозалежних учасників управлінського процесу, у напрямі висхідного розвитку соціально-продуктивної творчості людей з огляду на змінювані умови зовнішнього середовища.

Технологічною базою публічного врядування має стати певна комбінація елементів нового державного менеджменту. При цьому ринкові моделі регулювання мають слугувати лише інструментальним додатком до притаманних класичному державному управлінню принципів легальності, легітимності, поділу влад, політичної відповідальності, примату загального інтересу та ідеології “служіння суспільству”, гармонійно поєднаних з такими ключовими характеристиками врядування, як участь, суспільна довіра, громадянське співробітництво, партнерство, відкритість і прозорість, соціальна справедливість, універсальність доступу до якісних послуг.

Адаптуючи концепцію публічного врядування до практики державного управління, з урахуванням вітчизняної специфіки окреслено домінантну систему координат, покладену в її основу, зокрема: перехід від моноцентричної до багатоцентричної системи державного управління, що спирається на розширення меж функціонування й підвищення спроможності держави та її інститутів через потенціал міжюрисдикційної, міжорганізаційної та міжсекторальної вертикальної і горизонтальної багаторівневої кооперації на добровільних засадах для розв’язання суспільно значущих проблем; збереження за державою як суб’єктом управління центральної позиції та ініціативної функції співробітництва, навколо якої формуються мережеві, асоціативні горизонтальні структури у складній