LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Держава та право. Юридичні науки → Угоди про працю за трудовим законодавством України

дослідження.

Перший розділ "Угоди про працю як підстава виникнення трудових правовідносин" складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. "Поняття угод про працю" проведено аналіз категорій, необхідних для визначення поняття угод про працю. Зокрема, з'ясовано, що угода – це юридичний факт, який являє собою правомірну юридичну дію, що здійснена дієздатними особами та спрямована на виникнення, зміну або припинення правовідносин. Угода передує будь-якому трудовому відношенню незалежно від категорії осіб, які застосовують працю. Іншими словами, жодне застосування праці не відбувається без угод, що можуть бути різними за змістом, формою, складом суб'єктів.

Місце угоди про працю в сукупності юридичних фактів, що породжують трудові відносини, є різним для різних категорій працюючих. Так, можливість укладення трудового договору з державним службовцем пов'язується з наявністю певного юридичного факту, необхідного відповідно до законодавства для заміщення тієї чи іншої посади – акту обрання, призначення, акту проходження конкурсу. Зазначені акти приймаються відповідним державним органом (що часто не є стороною трудового договору) і в сукупності з трудовим договором утворюють складний юридичний фактичний склад як підставу виникнення трудових правовідносин. Специфічним є місце угоди про працю виборних працівників. Угода про майбутнє виконання обов'язків передує самому факту виборів на посаду у формі попередньої згоди на балотування, що оформлюється заявою претендента про згоду на балотування кандидатом у Президенти, депутати або іншу посаду. Згоду на балотування, що оформлюється рішенням про реєстрацію претендента як кандидата, дає відповідна виборча комісія, що утворюється уповноваженим на це державним органом.

При призначенні на посаду волевиявлення громадянина, як правило, не збігається в часі з волевиявленням державного органу, який вирішує питання про призначення його на посаду. Разом з тим, зацікавлена особа, яка дала згоду на зарахування її на певну посаду, заздалегідь повідомлена, що друга сторона зможе висловити свою згоду на укладення договору саме на цих умовах. Таким чином, призначення на посаду як один з елементів складного юридичного фактичного складу також ґрунтується на добровільному волевиявленні самого працівника, що самостійно обирає роботу та рід трудової діяльності.

Укладення трудового договору завершує ланцюг юридичних фактів у складному юридичному фактичному складі, якщо має місце проходження за конкурсом, хоч волевиявлення особи на укладення угоди про працю передує факту проходження конкурсу.

Угоди про працю розглядаються в роботі як багатоаспектна категорія, оскільки будь-яке застосування громадянами здатності до праці може грунтуватися лише на угоді.

Реалізуючи право на працю, особа самостійно обирає форму, в якій буде здійснюватися її трудова діяльність – укладення трудового договору, договору підряду, доручення, авторського договору або іншого цивільно-правового договору, служби в органах внутрішніх справ, в органах Служби безпеки України, участі в господарському товаристві, членстві в кооперативі, інших колективних підприємствах, організаціях тощо. Усе це двосторонні юридичні акти, що спрямовані на встановлення правовідносин, у межах яких діють суб’єкти відповідного права, для виникнення яких необхідна згода, волевиявлення обох сторін. Виходячи з цього, у дисертації зазначається, що угоди про працю можна розглядати як категорію не лише трудового права, а й інших галузей права. Така позиція визначається й іншими обставинами, викладеними в роботі.

Угоди про працю як родове поняття об’єднують різноманітні договори із застосування праці, що відображають багатоукладний характер економіки та специфіку застосування праці різних категорій фізичних осіб.

На основі аналізу наведених положень встановлено, що угоди про працю – це свідомі правомірні дії суб`єктів, наділених необхідним обсягом трудової правосуб`єктності, вчинені з метою досягнення матеріальних чи інших благ шляхом правового опосередкування праці.

У дисертації доводиться, що організаційно-правові форми залучення громадян до праці не можуть бути одночасно формами реалізації громадянами права на працю і навпаки, оскільки вони розрізняються між собою за такими рисами: 1) форми залучення громадян до праці містять елементи примусу, повинності, приневолення, на відміну від форм реалізації громадянами права на працю, які передбачають свободу, рівність, добровільність і незалежність волі та волевиявлення людини при здійсненні права на працю; 2) ці два поняття зі збереженням єдиної мети, а саме – втілення громадянином своєї здатності до праці – переслідують різні інтереси. Реалізуючи право на працю, громадянин задовольняє перш за все свої потреби та інтереси. При залученні громадян до праці реалізуються, задовольняються інтереси суспільства, держави; 3) завданням реалізації громадянами права на працю є втілення можливості заробляти собі на життя працею, а завданням форм залучення громадян до праці є розподіл трудових ресурсів, забезпечення народного господарства кадрами, виконання обов'язку працювати, виправлення й перевиховання особи працею, виконання робіт з непривабливими умовами праці тощо; 4) форми залучення громадян до праці на відміну від форм реалізації права на працю виключають можливість застосування праці на підставі угоди, яка являє собою свідомий правомірний акт, що виражає волю сторін у визначенні їх взаємних прав та обов'язків. Зроблено висновок про те, що в сучасних умовах необхідно відмовитися від застосування в межах трудового права терміна "форми залучення громадян до праці" й зупинитися на більш точному понятті "форми реалізації громадянами права на працю", оскільки він відповідає принципу свободи праці.

У підрозділі 1.2. "Види угод про працю" проведено класифікацію угод про працю. За метою виникнення правовідносин та їх результатами угоди про працю можна поділити на: 1) Договори про працю, що є підставою виникнення трудових правовідносин; 2) Договори про працю, що є підставою виникнення цивільних правовідносин або цивільно-правові договори про працю. До першої групи належать: а) трудовий договір; б) контракт як вид трудового договору. До другої групи належать: а) договір підряду; б) договір доручення; в) авторський договір тощо.

За включенням особи, чия праця використовується, у відносини власності, угоди про працю можна поділити на три групи: 1) Угоди (договори) про найм праці. До цієї групи належать: а) трудовий договір; б) контракт як вид трудового договору; 2) Договори про працю на своїх засобах та знаряддях виробництва (на своїй власності). До цієї групи належать: а) договір підряду; б) договір доручення; в) авторський договір (якщо інше не передбачено договором). У випадках, коли у осіб, які застосовують працю, з`являється спільне майно, і коли вони реалізують свої господарські функції щодо цього майна, то ці особи перестають бути тільки найманими працівниками, включаються у відносини власності та стають членами (учасниками) підприємства. Відповідно виділяється третя група угод про працю: 3) Угоди (договори) товариства або договори, що опосередковують сумісну трудову діяльність. Існування договорів, що входять до третьої групи зумовлюється специфікою правового статусу працівників, включених у відносини