LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Загальнонаукове знання → Аспекти екогеософської парадигми

В. ЗУБАКОВ

АСПЕКТИ ЕКОГЕОСОФСЬКОЇ ПАРАДИГМИ

Земля — наш Дім і дім усіх живих істот.

Сама Земля є живим організмом.

Проект Декларації Землі, 1997

За три останні десятиліття ХХ ст. у світі визначилися дві різні постановкипроблеми виживання — наукова (комплексна, сформульована видатними вченими-одинаками) і більш політизована (що належить колективам авторів у рамках ООН). До першої, яка попереджає людство про можливий колапс цивілізації, автор цієї статті застосовує визначення «сильна», до другої, спрямованої на підтримку розвитку, — відповідно, — «слабка». На його думку, саме такі визначення цілком відповідають їхній суті.

У статті порівнюються дві постановки проблеми виживання людства окремо за кожною з трьох її складових. Останні зводяться до відповіді на три логічно пов'язані один з одним запитання: 1) Де ми? У якій екологічній ситуації опинився світ? 2) Чому? Які причини і які закономірності зумовили цю ситуацію? 3) Як вийти з неї? Чи може людство вижити і реально процвітати в майбутньому? Що слід зробити для цього?

ДЕ МИ? АНАЛІЗ СВІТОВОЇ
ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ

Ще 1992 року конференція в Ріо-де-Жанейро, присвячена проблемам довкілля, мала обрати одну з двох постановок проблеми виживання — «сильну» чи «слабку». І вона зробила свій вибір на користь «слабкої». Чому? А тому, що цей вибір був зумовлений позицією політиків, представлених в ООН, та інтересами великого бізнесу. Представники останнього у процесі підготовки до конференції організували «Раду підприємців з підтримки розвитку», яка, власне, й визначила зміст провідної концепції людства на найближчі роки (Програма дій, 1993). І хоча «сильну» постановку проблеми виживання людства підтримав форум громадських організацій «Розвиток в ім'я людини (PCD Forum), який працював паралельно у Ріо-де-Жанейро, і, що дуже істотно, найбільш критично налаштовані економісти, вона не влаштовувала еліту нашої ринкової цивілізації, представлену в ООН.

Проте вже через п'ять років Асамблея ООН у Нью-Йорку (1997) змушена була констатувати, що вона «… глибоко стурбована тим, що сьогодні загальна тенденція у галузі підтримуваного розвитку гірша, ніж була до 1992 р.». Отже, питання про те, чи правильний вибір зроблено у Ріо, знову постало на порядку денному.

Сьогодні, після третього саміту ООН з навколишнього середовища (Йоганнесбург, 2002), знову доводиться повертатися до аргументації щодо постановки проблеми виживання. Як відомо, осягнути наукову проблему в цілому часто важче, ніж розв'язати її. Це тому, що «побачити» її, тобто сформулювати в усій широті і комплексності, спроможні лише добре підготовлені до цього освічені спеціалісти-професіонали, а от розв'язувати її мають великі колективи порівняно вузьких фахівців. За останні 12—15 років не з'явилося жодної справді колективної постановки проблеми виживання. Зате всі варіанти реалізації концепції підтримуваного розвитку (SD)— продукт роботи великих колективів вузьких спеціалістів. При цьому слабкі сторони концепції SDдосі не проаналізовані як слід з наукового погляду.

З 1995 р. ЮНЕП здійснює проект «Глобальна екологічна перспектива» під керівництвом Клауса Тепфера. Його друга Звітна доповідь «ГЕО-2», складена шістьма сотнями (!) спеціалістів зі ста країн світу, містить величезну інформацію (1236 джерел). Метою проекту було проголошено здійснення «до кінця тисячоліття справді глобальної оцінки стану навколишнього середовища». І, на думку К. Тепфера, вона досягнута. Та чи так це?

Проблеми навколишнього середовища досліджуються у доповіді «ГЕО-2» за географічним принципом. Вони поділені на глобальні (зміни клімату, руйнація озону, концентрація азоту, накопичення токсичних хімікатів і небезпечних відходів, стихійні лиха, лісові пожежі і здоров'я людини) і секторальні (земельні і продовольчі ресурси, лісові ресурси, біорізноманіття, ресурси прісної води, морські і прибережні зони, стан атмосфери та екологічний стан міст). Останні розглядаються по 7 секторах і 22 регіонах. Більшість літературних джерел у звіті і 60% малюнків із 146 належать до секторально-регіонального опису. Загальний висновок доповіді: глобальна система природокористування розвивається після Конференції ООН у Ріо-де-Жанейро (1992) «у правильному напрямі, але занадто повільно... У цілому позитивні результати, отримані шляхом використання розумних схем керування і прийнятних технологій, зводяться нанівець зростанням народонаселення і розвитком економіки, що впливає на середовище» (розділ 5). Автори доповіді підкреслюють наявність чинника скорочення часу, що «невблаганно минає», внаслідок чого «терміни для раціонального, старанно спланованого переходу до підтримуваної («стійкої») системи стають дедалі стислішими. У деяких сферах діяльності часу для цього зовсім не залишилося». У зв'язку з цим стан восьми проблем віднесено до «надзвичайних ситуацій». Підкреслюється безперспективність вузькоспрямованих галузевих дій з поліпшення навколишнього середовища і необхідність інтеграційного підходу, зокрема «інтегрованого планування землекористування і водоспоживання для забезпечення продовольчої і водогосподарської безпеки».

Незважаючи на цінність цієї доповіді, її основні висновки дуже суперечливі. З одного боку, констатується, що «хід сучасного розвитку нестійкий, зусилля, спрямовані на боротьбу з погіршенням якості навколишнього середовища, занадто обмежені або спізнилися і... більше немає можливості відкладати вжиття необхідних заходів» (розділ 5). З другого — у передмові директора ЮНЕП К. Тепфера зазначається: «Проте насправді все не так вже й похмуро: енерговиробництво стає дедалі екологічнішим, стійким і ефективним, … практично в усіх країнах світу пропонуються нові шляхи розв'язання місцевих екологічних проблем».

Отже, в доповіді визнається, що найімовірніший «фоновий сценарій майбутнього» (за звичайного ходу розвитку) — це зростання населення до 2050 р. на 65%, збільшення обсягу економіки вчетверо, прибутку на душу населення у 2,6 раза. Але при цьому зазначається, що кількість незаможних «скоріш трохи зросте, ніж зменшиться». Передбачається також катастрофічний брак чистої води (у 2050 р. 2 млрд людей житимуть в умовах гострого її дефіциту), зростання викидів вуглекислого