LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Загальнонаукове знання → Етапи формування наукової інтелігенції півдня України на рубежі ХІХ-ХХ ст.

було замало в нових соціально–економічних
умовах. На основі Рішельєвського ліцею 1865 року в Одесі було відкрито Новоросійський університет, який
згодом стає центром наукового життя півдня України, навколо якого формується наукова інтелігенція. Дру-
гим таким центром стає Катеринославське вище гірниче училище, відкрите у 1899 році.
Перехідний характер економіки країни на рубежі XIX – XX століть зумовлював своєрідність соціальної
структури, ознакою якої було поєднання рештків станового поділу та формування нових соціальних груп
індустріального суспільства. Однією з соціальних груп, що з’являється в цей час, була наукова інтелігенція.
Можна стверджувати, що становлення наукової інтелігенції в Південному регіоні збігається зі станов-
ленням капіталістичних відносин. Інтелігенція Російської імперії, України в цей час істотно відрізняється
від інтелігенції попереднього періоду, оскільки набуває рис перехідного трансформаційного суспільства –
від традиційного до індустріального. Її діяльність сприяє модернізації суспільства, оскільки є джерелом на-
укового, освітнього, суспільного прогресу.
Формування наукової інтелігенції Півдня України відбувається з чотирьох основних джерел. У Новоро-
сійському університеті на першому етапі його існування це відбувається за рахунок викладачів Рішельєвсь-
кого ліцею та запрошення професорсько-викладацького складу з інших вузів імперії: Петербурзького, Мос-
ковського, Київського, Харківського, Казанського університетів. Іншим джерелом поповнення було вихо-
вання університетом своїх наукових та викладацьких кадрів. Формування професорсько–викладацького
складу Катеринославського вищого гірничого училища відбувалося в основному за рахунок технічної інте-
лігенції: інженерів гірничої справи, технологів, електриків, що у майбутньому стали відомими науковцями.
Визначити чисельність наукової інтелігенції усієї Російської імперії, а особливо Півдня України у дру-
гий період її розвитку досить важко. По-перше не існувало чітких критеріїв відношення до цієї соціальної
групи. По-друге, підрахунок цієї категорії населення ніколи спеціально не проводився, вона не фігурує в
жодних переписах як самостійна одиниця. По-третє – її чисельність ніколи не залишалася статичною, а по-
стійно коливалася. Як правило, у науковій літературі до наукової інтелігенції відносять професорів універ-
ситетів, вищих училищ, Академії наук, відомих діячів громадського життя, державних чи земських службо-
72
Шевчук А.В.
ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ НАУКОВОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ПІВДНЯ УКРАЇНИ НА РУБЕЖІ XIX – XX ст.

вців, що одночасно займалися наукою.
Згідно першого всеросійського перепису населення Російської імперії 1897 року в Росії нараховувалося
725 955 чоловік інтелігенції, серед яких 368 441 складали службовці (0,29% від загального населення краї-
ни), 94 000 осіб були зайняті в сфері матеріального виробництва (0,07%), 262 654 чоловік працювали в га-
лузі науки, мистецтва, просвіти, охорони здоров’я (0,20%) [3, с. 14].
За такої умови, поза увагою дослідників залишається значна кількість наукової інтелігенції. На нашу
думку до цієї соціальної групи необхідно відносити членів наукових товариств – людей інтелігентних про-
фесій, що мали вищу освіту. За фахом це переважно працівники освіти, охорони здоров’я, інженери та тех-
нологи, юристи, хіміки, агрономи, географи, етнографи, чиновники, що на аматорському чи професійному
рівні займалися наукою. Найвідомішими на Півдні України були Товариство природодослідників при Но-
воросійському університеті, Катеринославське наукове товариство, Кримське товариство природодослідни-
ків і любителів природи, Миколаївське товариство любителів природи та інші.
Вважаємо, що наукова інтелігенція не вичерпується тільки дипломованими кадрами, що розглянуті ви-
ще. Ця соціальна група має бути доповнена багатьма представниками пов’язаних з наукою професій: біблі-
отекарями, робітниками музеїв, видавництв, наукових станцій, обсерваторій, ботанічних садів, наукових
журналів.
Всеросійський перепис населення 1897 року не дозволяє отримати об’єктивних даних щодо чисельнос-
ті наукової інтелігенції. Науковці не були виділені в окрему соціальну групу, а розглядалися разом з літера-
торами. У Катеринославській губернії таких нараховувалося 300, Таврійській – 477, Херсонській – 1 143
особи (без сімей, чоловічої та жіночої статі) [18, с. III]. Ми вважаємо, що певна кількість науковців іденти-
фікувала себе за основним видом заняття (переважно як лікарів, службовців, викладачів, інженерів) і тому
ввійшли до інших категорій населення.
За даними перепису більша частина наукової інтелігенції концентрувалася в Херсонській губернії.
Останнє пояснюється наявністю тут Новоросійського університету, який був на час перепису єдиним нау-
ковим та освітнім центром на Півдні не тільки України, а й всієї Російської імперії. Протягом 1865 – 1890
років в університеті працювало 143 особи (під час визначення кількості наукової інтелігенції, ми маємо ус-
відомлювати, що поняття вчений та викладач не тотожні один одному) [12]. Чисельність викладацького
складу постійно змінювалась. Професори, що виходили на пенсію автоматично виводилися зі штату, але
бажаючі працювати і надалі – ставали позаштатними викладачами.
Поширеною практикою тогочасної системи вищої освіти був вільний перехід професорів з одного уні-
верситету до іншого. Такі переходи часто спостерігаються під час вивчення біографій викладачів Новоро-
сійського університету. Значна кількість науковців не раз змінювала місце своєї роботи. Крім того, не слід
забувати про такі чинники, що впливали на кількісний склад, як хвороби, смертність. Згідно підрахунків
Щетиніної Г.І. на основі звітів міністерства та документів університетів з 1881 по 1904 роки кількість штат-
них та позаштатних викладачів Новоросійського університету збільшувалась. Так якщо у 1881 році кіль-
кість штатних працівників складала 41, а позаштатних 8 осіб, у 1894 році – 51 і 28 особи, то у 1904 році кі-
лькість працівників сягала 71 та 47 відповідно, що разом складало 118 осіб [25, с. 168]. В процесі визначен-
ня кількості наукової інтелігенції, що працювала у вузах, має велике значення той факт, що Новоросійський
університет був єдиним у регіоні і виключається можливість включення одного й того ж науковця до різних
педагогічних колективів.
З відкриттям у 1899 році Катеринославського вищого гірничого училища на Півдні України з’являється
ще один освітній та науковий центр, але вже технічного профілю. Професорсько-викладацький склад учи-
лища у 1899 році був