LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Загальнонаукове знання → Життєвий світ людини та переживання нею стану самотності як предмет філософського аналізу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. Ю.ФЕДЬКОВИЧА




УДК 130.3





КАРАЛАШ НАТАЛІЯ ГРИГОРІВНА




ЖИТТЄВИЙ СВІТ ЛЮДИНИ ТА ПЕРЕЖИВАННЯ НЕЮ СТАНУ САМОТНОСТІ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ




Спеціальність 09.00.09 – філософія науки









АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук







Чернівці – 1999



Дисертацією є рукопис


Робота виконана на кафедрі філософії Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича


Науковий керівник - доктор соціологічних наук, професор Маковецький Адам Мефодійович, завідуючий кафедрою філософії Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича


Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Ожеван Микола Андрійович, Національний інститут українсько-російських відносин (м. Київ);

кандидат філософських наук, доцент Троянський Володимир Андрійович, доцент кафедри соціальної медицини, ООЗ та суспільних наук Буковинської державної медичної академії


Провідна організація: Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, кафедра філософії гуманітарних наук,

Міністерство освіти України, м. Київ


Захист відбудеться “ 15 ” жовтня 1999 року о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича за адресою: 274000, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2 (14-й корпус).





З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Чернівецького державного університету (274000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).








Автореферат розісланий “ 15 ” вересня 1999 року.








Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Карпо В.Л.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність темидослідження. Життєвий світ людини інтегрує в собі оточуюче природне середовище, сферу соціального і духовного (соціум, етнос, держава, мораль, мистецтво, філософія, релігія тощо), сукупність необхідних їй речей, а також внутрішній духовний світ, який активно функціонує в її індивідній буттєвості та соціумі, в соціально-комунікативних процесах. Соціальні інститути типу держави, права, науки, сфери освіти і т.п. існують як складові соціуму, в просторі якого розгортається індивідне життя. Ці елементи соціальної системи мають надіндивідну природу і впливають на людину як сили, що формують її духовний світ через засоби соціалізації, виховання, примусу і т. ін.

Функціонування суспільства базується на різних способах життєвияву особистості і певною мірою програмує її діяльність і поведінку. Проте людина, як соціальна істота, існує і діє не тільки у зовнішньому бутті, а й у своєму власному, внутрішньо духовному, екзистенційному, коли внутрішній і зовнішній світи співіснують як щось єдине. При цьому людина мріє про щось, намічає контури свого майбутнього, радіє чи страждає, йде назустріч іншим людям чи замикається у собі, відчуваючи потребу побути наодинці з собою, усамітнитись. Це - так зване добровільне усамітнення.

Другий вид усамітнення породжувався соціальними факторами -примусовим відчуженням людини від роду чи племені, а пізніше, вже в рабовласницькому суспільстві, відлученням її від церкви, що вважалося найбільшим покаранням індивіда, рівнозначним його духовній смерті.

Третій вид самотності та усамітнення породжений індустріальним суспільством, незамінними супутниками якого є феномен відчуження і самовідчуження, постійний вплив на людину різноманітних учень, офіційної ідеології, засобів масової комунікації тощо.

Особливе місце серед форм людського існування посідає комунікація як суб'єкт-суб'єктна взаємодія. Як свідчить досвід, чим інформативнішими стають міжіндивідуальні стосунки, тим менше та рідше в них здійснюється "зустріч людських доль" (Г.С.Батіщев), менше реалізується повнота буття кожного із суб'єктів спілкування, а самі комунікативні процеси стають менш відвертими і менш душевними.

Дедалі помітнішим стає прагнення черпати із сфер соціальних комунікацій лише щось інструментальне, суто прагматичне. Спостерігається зведення людських стосунків до об'єктно-речової активності, відбувається абстрагування від усього того, що не вписується в діяльнісний кругообіг. Всі ці процеси і явища вимагають їх всебічного теоретичного обгрунтування, що й спричинило вибір теми дослідження представленої до захисту дисертації.

Ступінь наукової розробки теми. Теоретичне осмислення феномену самотності бере свій початок з епохи раннього протестантизму (перша половина XVI ст.), який недооцінював спілкування людини з людиною і пропагував ідею безпосереднього діалогу з Богом. Проте широке вивчення названого явища представниками різних форм суспільної думки розпочалося лише в першій половині XIX ст., з розвитком філософської концепції американських трансценденталістів (Р.У.Емерсон, Г.Д.Торо, Дж.Риплі та ін.).

Що стосується європейського континенту, то в цю ж епоху (перша половина XIX ст.) проблема самотності людини займала чільне місце в художній творчості прогресивних митців-романтиків різних країн (Дж.Байрон, В.Гюго, А.Міцкевич, Ш.Петефі, К.Ф.Рилеєв, К.П.Брюлов, Е.Делакруа, Ф.Шопен, Г.Берліоз, Ф.Ліст), і частково в німецькій філософії цієї епохи (Й.Фіхте, Ф.Шеллінг, Ф.Шлейєрмахер та ін.)

Сучасником європейських романтиків був також датський філософ Сьорен К’єркегор, який, у плані досліджуваної проблеми, відомий в історії філософії як проповідник “аскетичної самотності” та буття людини у вічному страху. Страх у К’єркегора виступає як найважливіша характеристика людського існування і відображає буття людини “перед лицем смерті” та на її шляху до Бога. Абсолютний відчай, на думку К’єркегора, приводить людину до усвідомлення релігійного значення своєї особистості, тобто підносить на релігійну стадію існування.

Релігійні мотиви у питаннях людського існування та подолання індивідом життєвих труднощів, зневіри у життя, самотності притаманні науковим працям та художнім творам багатьох філософів, соціологів, письменників ХIХ – початку ХХ століття (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, В.Дільтей, М.Вебер, А.Тойнбі, представники російської релігійної філософії В.Соловйов, Л.Шестов, С.Булгаков, П.Флоренський, С.Франк, М.Бердяєв). Біллю про людину та вірою в її сили проникнуті художні твори одного з найвидатніших письменників світу Ф.М.Достоєвського. Таким же оптимізмом і вірою в людину характеризуються соціально-політичні праці представників української культури М.Драгоманова, М.Грушевського, Б.Кістяківського, М.Ковалевського та ін.

Проте своє найглибше відображення проблема людської самотності та пошуків душевної теплоти, взаєморозуміння, інтерсуб’єктивності знайшли у працях фундатора філософської антропології М.Шелера, філософів-екзистенціалістів К.Ясперса,