LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Загальнонаукове знання → Інформаційне суспільство: між ейфорією спокус та законами універсуму

О. РАЛЬЧУК

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО: МІЖ ЕЙФОРІЄЮ
СПОКУС ТА ЗАКОНАМИ УНІВЕРСУМУ

Заглиблюючись у світ «антиідеалів» Станіслава Лема

Видатний французький філософ Ж. Дельоз, відомий передусім як автор «Логіки сенсу», дав багатовимірне визначення поняття «сенс». За Дельозом, це атрибут стану речей та їхнє «надбуття», яке одним боком розгорнуте до цих речей, а другим — до міркувань про них. Інакше кажучи, сенс існує як границя між знанням про речі та доцільним, розумним ставленням до них. Логіка сенсу дає можливість додатково об'ємно розглядати ті складні явища сьогодення, котрі самі по собі вже не сприймаються, більше того, можуть призводити до оманливих висновків. Саме з цих позицій автор пропонує певні доповнення до міркувань Станіслава Лема щодо проблем інформатизації сучасного суспільства.

1.

Ми живемо в епоху глобалізації та ідеології постмодернізму. Глобалізація — прояв дій планетарного людства в єдиному часі-просторі нової, по суті, ще не відомої, штучної технобіосфери. Що ж до ідеології постмодернізму, то вона реалізується в широкому спектрі проявів — від втрати відчуття цілісності світу до спокус зняття всіх заборон. Це спричинює наростання у людини розгубленості, втрати смислу власного існування, причому в загрозливих розмірах. Причини тут різні: як недосконале знання тих нових процесів та явищ, котрі з шаленою швидкістю наповнюють людське життя, так і невиважене ставлення до них. З позиції логіки сенсу це сприймається як зриме збільшення абсурду, з позиції простору буття цих речей — матеріальних та/чи духовних — у широкій палітрі: від облудних надій до ситуацій, коли очікувані події реалізуються з точністю до навпаки.

Виникає нагальна необхідність того, що можна означити як «просвітництво сенсу» (спрощено — здорового глузду), тобто такого людського розуміння і світосприйняття, котре одночасно зорієнтоване і на пізнання законів універсуму (світу як цілісності), і на відповідне їх коректне, «контр-абсурдне» використання. Підкреслимо, що, по-перше, це має бути просвітництво саме того переважаючого людського загалу, котрий керується доброю волею, вірить у можливість справедливості та існування істини, але схильний до самонавіювань і переконань у швидкому та остаточному розв'язанні своїх проблем, здебільшого науково-технологічним шляхом із радикальним «перевідтворенням» існуючого природного світу 1. По-друге, тут не можна ставити під сумнів як реальність фізичних, хімічних, біологічних тощо законів природи, так і необхідність їх використання людиною у процесі творення свого «дому» — штучної технобіосфери. Однак варто пам'ятати про спрямованість і, особливо, масштаби застосування цих законів, коли вони, виступаючи як виразники властивостей певних сфер буття, починають загрожувати існуванню інших його сфер, більш вразливих і крихких — органічної та духовної. (Згадаймо влучне зауваження М. Гайдеггера, що людина — не володар сущого і мусить бути тільки пастухом буття.) По-третє, йдеться про просвітництво особливого типу, провідниками якого мають стати люди глибоких наукових знань і морального авторитету, спроможні дохідливо пояснювати ті складні речі, котрі врешті-решт можуть бути «згорнуті» до кількох зрозумілих умоглядних положень.

Саме такою людиною, «лицарем здорового глузду», ще з часів своїх перших великих публікацій — «Астронавти» (1951), «Магелланова хмара» (1955), не кажучи вже про шедевр світового масштабу «Солярис» (1961) з його крилатою фразою «Серед зірок нас чекає Невідоме» і до останньої — «Мегабітова бомба» (1999) — зарекомендував себе Станіслав Лем. Польський письменник, що народився у 1921 році в українському Львові і сформувався саме там як непересічна творча особистість, немовби продовжує естафету інших цікавих постатей того терену — теж львів'янина за походженням Л. Захер-Мазоха та «Кафки з Дрогобича» — Б. Шульца. Можливо, один з останніх мислителів-енциклопедистів — так його іноді визначає інтелектуальна еліта (загалом не надто охоча до зайвих дифірамбів) — С. Лем відомий не тільки як фундатор сучасної наукової фантастики, а й як драматург, критик, літературознавець і навіть більше — як філософ-футуролог («Діалоги», «Сума технології», «Філософія випадку», «Фантастика і футурологія»).

Усе ним написане сприймається як тонкий барометр культурно-соціальних і науково-технічних процесів. Звичний для нього доброзичливо-зацікавлений погляд на можливі обрії цивілізаційного розвитку часом змінюється відчутно сатиричним аналізом у традиціях філософської притчі та гротеску відомих класичних творів Дж. Свіфта і Вольтера. Саме такою тональністю пронизаний останній великий твір Станіслава Лема — «Мегабітова бомба». Це зумовлюється (майже за М. Бердяєвим) ризиком реального настання того антиутопічного світу, котрий первісно є тільки можливим і начебто «паралельним». Однак окремі тенденції до самореалізації цього антиутопічного (тобто наповненого «антиідеалами») світу вже простежуються у нинішньому уявленні про інформаційне (постіндустріальне) суспільство, інструментальним базисом якого є інформаційно-комп'ютерна технологія, чоўму, власне, і присвячена «Мегабітова бомба».

У творі вирізняються два окремі аналітичні «зрізи» — «На роздоріжжях інформатики» та «Artificial servility» («Штучне рабство»). У них різна предметна спеціалізованість (перший фрагмент присвячений проблемам топології впровадження інформаційно-комп'ютерної технології у простір буття соціуму, другий — штучному інтелекту *, та їх об'єднує те, що вони шукають відповідь на запитання: чи може безпосередній прогрес цієї технології зробити людину/людство автоматично «кращими»?

2.

У чому ж причина сумніву, прихованого в цьому запитанні? Здавалося б, приводів для занепокоєння дуже мало. «Зовнішній» погляд на розвиток інформаційно-комп'ютерної технології, передусім її носія — світову мережу Інтернет, демонструє картину, яка вражає уяву. Адже вже на межі тисячоліть Інтернет стає по суті глобальним середовищем. «Павутиння» непомітно перетинає державні кордони, пов'язуючи як окремих користувачів, так і цілі спільноти. Досить дешево, без особливих технічних складнощів Інтернет обіцяє надавати користувачам будь-яку інформацію, котру вони можуть знайти, і пов'язувати постачальників інформації з потенційними користувачами з такою швидкістю та легкістю, яку вони раніше не могли навіть уявити. Ба більше, є вагомі підстави говорити про можливість створення на основі відповідним чином налаштованого Інтернету певного «Супермозку» 2. Адже формується комунікаційна мережа, яка поєднує кінцевих користувачів — живих людей, наділених індивідуальною свідомістю. Природна аналогія з нейронними мережами