LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Загальнонаукове знання → Глобальна спрямованість науки третього тисячоліття

С. ФІРСТОВ, Д. ЛЕВІНА, Л. ЧЕРНИШОВ, Р. КОМІРЕНКО

ГЛОБАЛЬНА СПРЯМОВАНІСТЬ
НАУКИ ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ

Два роки минули відтоді, як Всесвітня конференція з проблем глобального розвитку науки та освіти, проведена під егідою Комітету з освіти, науки та культури Організації Об'єднаних Націй (UNESCO) та Міжнародної ради з науки (ISCU), прийняла «Декларацію з питань науки та використання наукових знань» (Будапешт, 1999). Положення цього документа, який фактично містить програму наукового розвитку на майбутні десятиліття, мали б стати підґрунтям для визначення пріоритетів світової науки і норм співіснування окремих її національних підрозділів. Та, на жаль, інформація про Декларацію не набула в Україні достатнього поширення і не стала стимулом до конкретних дій. Ось чому автори статті вважають за доцільне повернутися до аналізу її положень і наголосити на їх актуальності і сьогодні. Адже йдеться про певні орієнтири для визначення пріоритетів подальшого розвитку науки в Україні і про мотивацію її інтеграції до міжнародного наукового співтовариства.

За більш як півстоліття, що минуло від часу створення UNESCO та ISCU, ситуація у світі багато в чому стала іншою. Значно змінилися політичні, економічні, соціальні, культурні та екологічні умови, в яких живе людство. Тому й постала необхідність колективно визначити сучасну роль науки і сформулювати подальші її зобов'язання перед суспільством. Адже за універсальної глобалізації, яка нарощує темпи, дуже важливо об'єднати національні та інтернаціональні сили для створення всесвітнього наукового партнерства, яке було б здатним розв'язати проблеми, що заважають прогресові суспільства. Особливого значення набувають спільні зусилля, спрямовані на подолання відставання у матеріальній, науковій, інформаційній та освітній сферах життя країн, що розвиваються.

«Наука заради знання, знання заради прогресу» — таку назву має перший розділ Декларації, в якому проголошується, що здобуті за допомогою науки знання повинні служити всьому людству, щоб воно досягло кращої якості життя для нинішнього та прийдешніх поколінь (рис. 1). Особливе значення надається фундаментальним дослідженням. Важливо, щоб кожна країна визначила свої національні пріоритети у цій галузі й намагалася створити у себе висококваліфіковані наукові дослідницькі та навчальні заклади, спроможні розвивати пріоритетні напрями. Тим країнам, котрі не мають змоги створити такі заклади самостійно, міжнародне наукове співтовариство має надати допомогу шляхом запровадження партнерства і співробітництва.

Глобальна спрямованість науки третього тисячоліття

Рис. 1. Основнi положення першого роздiлу Декларацiї

Для вирішення цих завдань необхідно розробити відповідну законодавчу базу на національному та інтернаціональному рівнях. Особливого значення при цьому набувають питання захисту прав на інтелектуальну власність та вільного виявлення науковцями своїх поглядів.

Університети, дослідницькі інститути та промисловість мають розвивати тіснішу кооперацію між собою у процесі розробки та впровадження науково-технологічних нововведень.

Для забезпечення ефективного науково-технологічного розвитку урядам та приватним інвесторам треба знайти нові, гнучкіші форми фінансування та інші види підтримки наукових досліджень через відповідні системи регулювання і стимулювання як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Важлива роль відводиться професійним організаціям учених — національним і міжнародним академіям, науковим та освітнім об'єднанням і асоціаціям, які мають підтримувати науку, сприяти розвиткові міжнародної кооперації у дослідженнях, що стосуються глобальних і регіональних інтересів.

Необхідно полегшити поширення інформації про результати наукових досліджень, обмін нею, зокрема доступ до джерел наукової інформації науковим закладам і вченим з країн, що розвиваються. Цьому сприяє використання інформаційних і телекомунікаційних технологій, наприклад електронних публікацій, запровадження віртуальних досліджень, створення електронних бібліотек. Нові засоби поширення інформації та освіти, зокрема через всесвітню мережу Інтернет, значно розширюють межі освітньої інфраструктури і дають змогу одержувати повноцінну високоякісну освіту у найвіддаленіших куточках світу.

У другому розділі Декларації — «Наука для миру та прогресу» (рис. 2) — зазначається, що нині більше, ніж будь-коли, глобальна кооперація між ученими є конструктивним засобом розвитку мирного співробітництва між різними націями, спільнотами і культурами. Вона відіграє величезну роль як під час вирішення пріоритетних національних науково-технологічних завдань, покликаних сприяти зростанню добробуту населення країни, так і для розв'язання проблем, актуальних для всього людства.

Глобальна спрямованість науки третього тисячоліття

Рис. 2. Основнi положення другого роздiлу Декларацiї

Важливого значення для розвитку промисловості набуває ефективна взаємодія науки і технології. Щоб усі країни, а особливо ті, що розвиваються або мають перехідну економіку, якнайшвидше переходили на інноваційний шлях розвитку, їм слід запозичити найкращий світовий досвід застосування інновацій згідно з конкретними потребами та ресурсами. Цей досвід свідчить, що для успішного впровадження інновація потребує системного підходу, який передбачає зв'язки між партнерами у багатьох галузях знання і промисловості та постійний зворотний зв'язок між багатьма учасниками. Можливими інноваційними формами можуть бути національні і міжнаціональні дослідницькі центри та мережі, технологічні «інкубатори» і науково-технологічні парки, а також консультативні та технологічно-розповсюджувальні заклади для обслуговування малих і середніх підприємств. Швидкому впровадженню інновацій значною мірою сприятиме мережа сертифікаційних центрів, а також створення міжнародних стандартів на інноваційну продукцію.

Існують глобальні проблеми людства, які потребують об'єднання зусиль науковців, урядів усіх країн, відповідних установ ООН, державних, приватних та інших інвесторів. Це передусім проблема збереження здоров'я людей в усіх регіонах Землі. Кожна країна повинна визначити пріоритети у справі підвищення рівня здоров'я свого населення з тим, щоб активізувати діяльність за національними, регіональними та всесвітніми дослідницькими програмами, націленими на розв'язання конкретних проблем, наприклад на поліпшення епідеміологічної ситуації, зниження рівня дитячої смертності тощо.

Існує тісний зв'язок між охороною здоров'я і проблемою збереження та поліпшення стану довкілля. Йдеться про вплив на здоров'я людини таких чинників, як якість питної води,