LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Загальні роботи по техніці → Анализ некоторых экологических проблем карадагского природного заповедника

118
Соломко С.В.
ЛЕКСИКОГРАФІЯ У ГАЛИЧИНІ В ІІ ПОЛ. ХІХ СТОЛІТТЯ

ки та ін..
На початку XX ст, у рукописному відділі Бібліотеки Імператорської Академії наук знайдено «Матеріяли
для Словаря Малорусского нарьчия, собранныя въ Галиціи...”. Вийшов словник Я. Головацького у Науково-
му збірнику Музею Української культури у Свиднику [Пряшів, 1983, № 10. c. 315-612]. За своєю суттю - це
перекладний українсько-російський словник тлумачного типу, реєстр котрого формують лексеми південно-
західного українського наріччя середини XIX ст. (літери А-3). Значення цього лексикографічного довідника
в тому, що, фіксуючи певний етап розвитку української лексики, він показує динаміку лексико-
семантичного рівня української мови, розвиток у його системі номінативної цінності діалектних слів, моти-
вацію антропононімів тощо. Як важливий крок у формуванні практичних засад української лексикографії
цей словник засвідчив про певний набутий досвід: шліфувалося поняття реєстрове слово, словникова стаття,
її граматична та ілюстративна інформація.
Розпочав Я. Головацький роботу і над чесько-німецьким словником, уклавши матеріал на 14 аркушах (
«Словничок окремих слів чеського діалекту». Головацький). Діяльність Я. Головацького як термінолога за-
вершилась роботою „Географіческій словарь западнословенскихъ її южнословянскихъ земель й прилежа-
щих странъ” (Бильна, 1884), в якому відображено діахронний розвиток слов'янської топонімічної номенкла-
тури.
Галичина протягом століть була відірвана від решти українських територій, але місцеві лексикографи
були добре обізнані з українськими словниками, що видавалися за кордоном, і використовували їх при ство-
ренні своїх праць. З іншого боку, вчені з Центральної України розглядали лексикографію галицьких колег
як частину загальноукраїнської, про що свідчать відгуки Б.Грінченка, І.Панькевича та ін.
Словники відбили загальний стан правописної ситуації в краю. Спроби русофілів покласти тут в основу
літературної мови традиційний етимологічний правопис, а українофілів - фонетичний знайшли своє відо-
браження у відповідних працях. Західноукраїнська лексикографія ХІХ ст. - цінне джерело при вивченні різ-
них лінгвістичних дисциплін. Найбільшою заслугою словників є фіксація ними значної кількості місцевої
лексики, частина якої вже архаїзувалася чи навіть вийшла з ужитку. Це робить словники корисними для іс-
торичної діалектології. Крім того, лексикографічні праці містять цінний матеріал для вивчення історії міс-
цевої фразеології, морфології, фонетики та правопису. Вони можуть бути використані й при дослідженні
процесу взаємодії та взаємовпливу сусідніх мов. У ІІ пол. ХІХ ст. українська лексикографія збагачується
термінологічними словниками, словниками класичних мов з українськими відповідниками, словниками ін-
шомовних слів, а також шкільними словниками. Проходить розробка теоретичних питань лексикографії:
зміст словника, додаються цитати слів та питання про неологізми.

Джерела та література
1. Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками ХІХ ст.// ЗНТШ- Т. LXXXIX. Л., 1909. – кн.,
ІІІ і кн., ІV
2. Горецький П. Історія української лексикографії. – К., 1963
3. Лизанчук В. Заборони української мови // Українська філологія : досягнення,- Л., 1994
4. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1914 р.,- Л., 1926
5. Маковей О. З історії нашої фільольогії. Три галицькі граматики // ЗНТШ – Т.LI.-Л, 1903.- кн., І
6. Мацюк Г. Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина ХІХ ст.). – Л., 2001. – 373с.// Мово-
знавство. – 2002., №1.
7. Могильницкий И. О русском языке. – «Журнал Мин. народн. Просвещения», 1838, январь
8. Партицький О. Німецько-руський словар. – Л., 1867., С. 3

9. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. – К., «АртЕк», 2002, - С.252.
10. ТимошенкоП. Д. Хрестоматія матеріалів історії української літературної мови, ч. І, - К., 1959
11. Українські письменники про літературу і мову. К., “Радянська школа”, 1961
12. Філологічні праці І.Могильницького. Видав М.Возняк.
13. Щурат В. Азбучна стаття М. Кмицикевича з 1834 р. // Записки НТШ – Л., 1908, кн.І. – Т. LXXXI

Сурова Н.А., Кузнецова Е.Ю.
АНАЛИЗ НЕКОТОРЫХ ЭКОЛОГИЧЕСКИХ ПРОБЛЕМ КАРАДАГСКОГО
ПРИРОДНОГО ЗАПОВЕДНИКА


Сохранение природы представляется одной из самых насущных проблем общества, решение которой
диктуется необходимостью укреплять физическое и моральное здоровье населения. Одной из форм охраны
природы является создание особо охраняемых территорий. Вследствие своей густонаселенности и освоен-
ности ландшафтов Украина имеет свою специфику в отношении заповедного дела. Здесь нет и не может
быть в перспективе крупных заповедников. Тем не менее, такое положение дел не умаляет экологической и
социальной ценности этих небольших заповедников. Напротив, при такой хозяйственной преобразованно-
сти региона, какая сложилась и продолжает развиваться, заповедные участки приобретают «цену драгоцен-
ностей», настоящую и особенно перспективную стоимость которых невозможно измерить обычными эко-
номическими мерками.
Одной из важных экологических проблем при организации заповедных территорий является определе-
Точка зрения
119

ние оптимальных размеров заповедников и других природных охраняемых территорий с тем, чтобы они
могли успешно выполнять свои функции и оправдывать возлагаемые на них надежды. Подобные проблемы
весьма актуальны и для природных охраняемых территорий Крыма, в частности, Карадагского природного
заповедника. Заповедная территория Карадага относится к группе территорий наивысшей приоритетности
для сохранения ландшафтного и биоразнообразия в Крыму [1]. Здесь охраняются наиболее ценные проявле-
ния эталонов природы Крымского южнобережного Средиземноморья. Уникальное геологическое строение,
богатый состав минералов и пород, фантастические формы выветривания, сложная ландшафтная структура,
оригинальность флоры и фауны всегда привлекали исследователей, вдохновляли писателей, поэтов и ху-
дожников.
Заповедный режим, введенный в августе 1979 г., благоприятным образом сказался и на восстановлении
растительности, и на видовом разнообразии многих обитателей наземного и морского природных комплек-
сов [2]. Тем не менее, существующий ныне заповедный режим не является гарантом защиты его уникальных
комплексов от негативных антропогенных воздействий. В частности, объясняется это тем, что Карадаг рас-
положен в курортном районе, рекреационная привлекательность которого неизбежно входит в острый кон-
фликт с природно-охранными задачами управления заповедной территорией. По сути Карадагский природ-
ный заповедник выполняет функции не заповедника, а национального парка, что в условиях специфики пе-
реходного периода в развитии нашего государства, сопровождаемого правовым нигилизмом, дефицитом
бюджетных средств, разгулом «дикой коммерции» и другими явлениями, отрицательно влияет на управле-
ние заповедным режимом.
Рост антропогенного пресса на прилегающую к заповеднику территорию прямо или косвенно сказыва-
ется на состоянии отдельных компонентов экосистем. Их уязвимость ко всякого рода изменениям среды
обусловлена экотонным положением заповедника, ограниченной площадью (20,73 кв. км суши и 8,09 кв. км
морской акватории), высокой проницаемостью границ в связи с отсутствием соответствующей охранной зо-
ны, предназначенной служить буфером для снижения негативных