LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Історія. Історичні науки → Пізній палеоліт степів південного заходу України: хронологія, періодизація і господарство

господарства. Тільки під час фінального палеоліту ці явища, можливо, вже могли мати місце, але поки що зафіксовані лише даними археологічного картографування. Разом з тим, слід зауважити, що відзначені вище зміни у складі фауни степових копитних тварин на початку середнього та фінального палеоліту були обумовлені не антропогенними, а радше природними факторами.

РОЗДІЛ 7. КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ ПРОЦЕСИ

У ПІЗНЬОМУ ПАЛЕОЛІТІ ПІВДНЯ СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Головним підсумком роботи є характеристика основних культурно-історичних процесів та створення періодизації пізнього палеоліту регіону. Така реконструкція базується на картині послідовності тих чи інших культурних явищ, що базується на віднесенні кам’яних артефактів окремих пам’яток або їх груп до тих чи інших технокомплексів та їхніх варіантів. Зауважимо, що такий підхід відповідає сучасним тенденціям європейського палеолітознавства.

Простежена культурно-хронологічна послідовність охарактеризована таким чином. У ранній порі (32-22 тис. років ВР) відомі виразні прояви оріньякоїдного (гор. 6.5-6.3 Буран-Каї ІІІ, Зелений Хутір, Кулударь, Ворона ІІІ та ін.), селетоїдного (шар С Буран-Каї ІІІ, низка комплексів Бирючих Балок, верхн. шар Міри та, можливо, Іллінка) та граветоїдного (нижн. шар Міри, гор. 6.2-6.1 Буран-Каї ІІІ та Заскельна ІX - ?) ТК. Граветоїдні комплекси пов’язані в основному з середнім рівнем даної пори (28-25 тис. років ВР), що дозволяє припустити послідовну зміну комплексів оріньякоїдного ТК ранніми граветськими індустріями. Водночас є усі підстави говорити про співіснування протягом певного часу оріньяку та раннього гравету з індустріями селетоїдного ТК. Скоріше за все, селетоїдна лінія розвитку була практично незалежною (самостійною) та існувала з початкової пори пізнього палеоліту принаймні до кінця середнього рівня його ранньої пори.

Різні за віком кам’яні індустрії середньої пори мають певну специфіку.

Нижний рівень (22-20 тис. років ВР). Усі без виключення комплекси є оріньякоїдними, а точніше – епіоріньякськими (нижн. шар Сагайдака І, Муралівка, Золотівка І, Михайлівська Балка, Гордашівка І, нижн. шар Сюрені І).

Середній рівень (20-18 тис. років ВР). Індустрії доволі чітко поділяються на дві групи. До першої відносяться Анетівка І, Івашків VІ, а такоже Рашків VII, Лапушна та Пояна Роман. Їхня специфіка визначена терміном граветоїдний епіоріньяк. Друга група репрезентована Великою Акаржею, Анетівкою ІІ, Амвросіївкою, Кайстровою Балкою VI, верхнім шаром Ворони ІІІ та середнім шаром Сюрені І. Кам’яні індустрії цих стоянок граветоїдні з доволі незначною кількістю гомогенних епіоріньякських елементів. Йдеться про своєрідну фацію раннього епігравету – так званий оріньякоїдний епігравет.

Верхній рівень (18-16,5 тис. років ВР). Для нього зафіксовано існування тільки епіграветських індустрій, у яких епіоріньякські риси практично повністю відсутні. Це – Ями, два шари Федорівки, Вознесенка ІV, Дмитрівка, Калфа, Кам’янка, Антонівка ІІІ, верхній шар Сюрені І (крім азільських комплексів) та ін.

Заключна пора. Характерна присутність індустрій граветоїдного ТК у епіграветському та фінальноепіграветському проявах.

Нижній та середній рівні (16,5-15,0 та 15,0-13,0 тис. років ВР). Індустрії усіх пам’яток, надійно датованих означеним часом, є епіграветськими.

Верхній рівень (13,0-10,3 тис. років ВР). Репрезентовані в основному фінально-епіграветські комплекси (характерні геометричні мікроліти, які поступово витіснили у наборах мікроінвентаря епіграветський мікроінвентар). У південно-західних степах і в Криму переважають сегменти та трикутники, трапеції присутні значно рідше (шан-кобинська АК). У інших районах регіону навпаки переважають крупні трапеції, частіше з ретушованими верхніми основами (рогаликсько-царинківська АК). Виразною особливістю Кримського півострова є присутність свідерських комплексів (датованих, скоріше за все, часом дріасу-ІІІ).

Таким чином, простежена індустріально-культурна послідовність є достатньо повною та виразною. Щоправда, на сьогодні не до кінця вирішенними залишаються питання хронології нечисленних оріньякських та деяких епіоріньякських пам’яток, а також атрибуція індустрій початкової пори пізнього палеоліту. В цілому загальна картина культурного розвитку пізнього палеоліту півдня Східної Європи не вступає у помітні протиріччя з культурними послідовностями сусідніх регіонів – Середнього Подністров’я, Східного Прикарпаття, Кавказу, Костьонківсько-Борщівського району. Разом з тим, автор не схильний до переоцінки такої близкості та не спростовує можливості знаходження окремих відмінностей між ними.

Принципово важливими є проблеми культурних інновацій, міграцій та генетичних зв’язків. Відзначено, що протягом багатьох років культурні процеси у регіоні, а точніше – поява більш чи менш виразних культурних явищ, пояснювались міграціями населення (В.Хмелевський, М.Д.Гвоздовер, В.Н.Станко, Н.Б.Леонова, О.О.Яневич, Є.В.Міньков, Н.П.Оленковський та ін.). Однак, виходячи зі сказаного вище, єдиною міграцією, надійно зафіксованою методами археології, поки що можна визнати тільки появу свідерського населення в Криму. Гіпотетичною залишається міграція носіїв так званого давньосередиземноморського антропологічного типу у Дніпровське Надпоріжжя (Волоський могильник) протягом заключної пори пізнього палеоліту (Кондукторова, 1973). Простежений Ф.В.Петрунем за даними петрографії факт переселення до того ж району невеликої групи людей з Північно-Східної Румунії (верхн. шар Міри), напевно мав місце, але його поки важко назвати справжньою масовою міграцією.

Проте, сказане зовсім не означає, що інших міграцій давнього населення як до регіону, так і за його межі принципово не могло бути, хоча дуже важливо, щоб у кожному конкретному випадку такий факт доводився аргументовано. Інакше значна частина найдавнішої історії півдня Східної Європи може врешті-решт перетворитится на “складну та мозаїчну картину” нескінченної низки міграцій, яка не піддається науковому осмисленню.

Таким чином, на сучасному рівні знань на півдні Східної Європи простежується існування доволі логічної генетичної культурної послідовності (оріньяк – гравет – епіоріньяк – епігравет – фінальний епігравет у різних варіантах), що в принципі дозволяє припустити проживання у цьому регіоні протягом більшої частини пізнього палеоліту спорідненого населення близького походження. Правда, зараз через недостатню виразність ранніх граветських індустрій, такий генетичний зв’язок впевнено простежується тільки з початку середньої пори пізнього палеоліту (приблизно від 22 до 10 тис. років ВР).

Наприкінці проаналізовані проблеми культурно-історичної періодизації пізнього палеоліту півдня Східної Європи, але спочатку охарактеризовані вже існуючи схеми, що належать М.В.Аніковичу (1994; 2003), А.О.Синицину та М.Д.Праслову (1997), Л.Л.Залізняку (1998; 2000),