LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Бібліотечна справа → Архіви українських часописів кінця XIX - початку XX ст. в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського як джерело з історії редакційно-видавничої діяльності

переорієнтувалася на українську інтелігенцію.

Засновником нового видання став Є. Чикаленко, вклавши у нього 10 тис. руб. власних та 5 тис. руб., подарованих В. Симиренком. Від 1-го до 66-го номера часопису зазначалося, що редактором-видавцем газети був Б. Грінченко, хоча фактично її редагував Ф. Матушевський.

Постать Ф. Матушевського ще мало досліджена, а ім'я несправедливо призабуте. Визначний громадський діяч та публіцист, за спогадами Івана Франка, "ніколи не намагався грати першої ролі, ...але він являвся необхідним учасником усіх важніших справ і заходів українських на протязі останнього чвертьстоліття". Обсяг редакторської роботи Ф. Матушевського був величезним (він контролював увесь редакційно-видавничий процес у "Раді", правив зміст і мову рукописів, спілкувався з видавництвами тощо).

У 1910–1914 рр. редактором газети "Рада" був А. Ніковський – український політичний і державний діяч, літературознавець і публіцист, а редакція часопису складалася з таких видатних представників науки та культури України, якими були О. Кузьминський, Л. Пахаревський, Є. Чикаленко, Г. Шерстюк, С. Єфремов, Ф. Матушевський, М. Гехтер, М. Вороний, М. Павловський, О. Олесь.

Співробітники редакції розподілялися за відділами: "Огляди по Україні" очолював Д. Дорошенко, "Огляди по Росії" – Л. Старицька-Черняхівська, "Школа і виховання" – Г. Шерстюк, "Соціально-економічні справи" – М. Гехтер. На чолі закордонного відділу стояв М. Лозинський, польського – Б. Ярошевський. Організаційно-фінансовими справами контори керував М. Синицький. Секретарем редакції був С. Петлюра, а згодом В. Королів. Часопис мав постійні рубрики та, з огляду на наявність матеріалів, підрубрики. Постійними рубриками були: "З російського життя", "З українського життя", "Економічне життя України", "Українські часописи та журнали", "Листи до редакції", "Література, Наука і Умілість, Техніка", "За кордоном", "Театр і Музика", "Телеграми", "Заграничні телеграми", "З життя партій (відгуки парламентського життя)", "Дописи", "Відповіді редакції", "Біржові відомості", "Залізничні поїзди", "Оповістки", "Тиражі виграшів", "З українських журналів", "Бібліографія", "Од редакції", "Справочний відділ", "Листування редакції", "Спростування".

Аналіз документів архіву засвідчив, що однією з особливостей редакційно-видавничої діяльності громадсько-політичного часопису було проведення широкої рекламної кампанії для залучення якомога більшої кількості передплатників для впровадження у маси ідей, виголошуваних виданням. На початку свого існування "Рада" мала від 1 до 3 тис. читачів, а наклад газети становив 3–5 тис. прим. Окремий номер газети коштував вроздріб 3 коп. Поступово рівень видання підвищувався, що привело до зросту її авторитету у суспільстві і, відповідно, до збільшення постійних передплатників майже до 4 тис. Газета мала власних кореспондентів у Державній Думі, також в політичних центрах Європи: в Лондоні, Парижі, Римі, Відні, Празі, Львові.

Матеріали часопису "Рада", які зберігаються в Інституті рукопису, оформлені у цілісний фонд (ф. 44) і містять 913 од. зб. з хронологічними межами від 1896 до 1918 р. Серед них – службові документи редакції (оголошення про умови передплати, списки передплатників, відрізні купони передплатників), листування з офіційними установами, редакціями, товариствами, автурою, офіційний і приватний епістолярій Є. Чикаленка, матеріали "редакційного портфеля" "Ради".

Вивчення документального архіву часопису дає змогу прослідкувати організацію та проведення передплати у "Раді". Важливою для констатації особливостей та закономірностей зростання і зниження попиту на громадсько-політичний національний часопис є спроба статистичного аналізу читацького контингенту газети "Рада", здійснена М. Войцехівською у 1911 р., що зберігається серед документів архіву. На основі документального масиву передплатницьких карток авторка статистичної розвідки робить важливі узагальнення про передплатників, географію розповсюдження газети та способи її отримання. Документи, що містять списки обміну виданнями і оповістками про видання, відображають щоденну копітку редакційно-видавничу працю співробітників "Ради". У табличній формі зафіксовані дані про назву видання, повна його адреса, дата надсилання; кожного року укладався список видань, яким були надіслані пропозиції про розповсюдження проспектів газети "Рада", та реєстр видань, з якими контора газети "Ради" вступала в обмін тільки оповістками про передплату тощо.

Справа видання часопису "Рада" і збільшення кількості його передплатників хвилювала багатьох її читачів. Вони надсилали до редакції листи з власними побажаннями, критичними зауваженнями, пропонували збільшити формат видання чи кількість сторінок, звернути увагу на якість паперу тощо.

У третьому розділі "Особливості видання українських історичних часописів" на значному комплексі архівних документів часопису "Киевская Старина" розкривається історія створення та літературно-наукова і громадська діяльність історичних часописів, особливості їхнього редакційно-видавничого процесу, склад редакційної колегії.

У 1879 р. київські громадівці, що належали до "Старої Громади", повернулись до ідеї заснування українського історичного журналу на зразок "Русской Старины". У програмі часопису "Киевская Старина" (далі "КС") зазначалося, що основу публікаторської діяльності нового друкованого органу становитимуть "самостійні дослідження з історії Південної Русі та різноманітні матеріали для неї у вигляді особливо цінних історичних документів, мемуарів, хронік, щоденників, описів пам'ятників південно-руської давнини, народного побуту та творчості".

Першим редактором "КС" став викладач Київської духовної академії Ф.Г. Лебединцев, який мав поважний статус у наукових колах, стале позитивне суспільне становище, що сприяло отриманню дозволу на видання "південно-російського" журналу. Маючи досвід видавничої справи і володіючи фахом журналіста, Ф. Г. Лебединцев цілком присвятив себе справі видання "КС". Одночасно він був і редактором, і видавцем, і конторщиком, і коректором. Йому доводилося вирішувати справи й з друкарнею Н. Т. Корчака-Новицького, де публікувався часопис, стосовно недбало виконаної роботи і запізнення з коректурами. Він відстоював у окремого київського цензора кожну статтю, домовлявся про виготовлення фототипій для чергової книжки журналу в художньому закладі Кульженка.

Працюючи у такій обстановці, Ф.Г. Лебединцев уже готовий був закрити видання часопису, проте особи, близькі до журналу та зацікавлені в його продовженні, вирішили видання врятувати, привернувши до нього увагу О. С. Лашкевича – особи, чистої від політичної підозри, твердого