LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Бібліотечна справа → Архіви українських часописів кінця XIX - початку XX ст. в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського як джерело з історії редакційно-видавничої діяльності

соціального стану, приємної для влади і цензури, грошовитої, незалежної від службових обов'язків і державних фінансів. У 1887 р. він викупив право на видання і всі непродані примірники у Ф.Г. Лебединцева за 2 тис. руб. Фактичним редактором став член "Старої Громади" професор Київського університету Ф.Г. Міщенко, виконувати обов'язки секретаря редакції запропонували Г.П. Житецькому, якого пізніше замінив Є. О. Кивлицький. У лютому 1888 р. О. С. Лашкевич одержав дозвіл на збільшення обсягу тиражу часопису, плануючи перетворити "КС", яка перед тим мала локальний, краєзнавчий характер, на загальноукраїнський історико-літературний друкований орган. Репертуар журналу затверджувався редакційними зборами. Було встановлено гонорар за статті та рецензії у розмірі 25–40 руб. за друкований аркуш, що значно підвищило рівень автури часопису.

Професор Міщенко, який спочатку взявся упорядкувати два перші номери "КС", не зміг продовжувати цієї копіткої праці надалі. Отже, всю чорнову роботу виконував редактор, а враховуючи те, що склад редакції був чисельно обмеженим, Лашкевичу доводилося виконувати ще й редакторську та коректорську роботу, паралельно уладнуючи цензурні справи та займаючись друкарнею.

По смерті Лашкевича (1889 р.) витрати по виданню обійняв відомий колекціонер і українофіл В. Тарновський. Юридично видавцем затвердили члена "Старої Громади" К. Гамалію. На журналі 1890 р. зазначалося: "за редактора Є. О. Кивлицький, видавець К. М. Гамалія". Від 1891 р., ввійшовши до складу "Старої Громади" і відмовившись від редакторського утримання, журнал став через колективну безкоштовну працю редакційного комітету практично громадським.

Таке становище не влаштовувало членів "Старої Громади", і було вирішено призначити на місце редактора В. П. Науменка, знаного педагога, літератора, журналіста. Від 1902 р. він став одночасно і видавцем, і редактором часопису. Завдяки його майстерності і наполегливості в останні роки існування "КС" майже третина матеріалів, яка друкувалася у журналі, була писана українською мовою.

Зміна політичних орієнтирів призвела до пошуків нових форм висловлювання громадської думки. Газета "Рада" у 1906 р. у рубриці "З українських журналів" вмістила замітку про "КС", у якій автор констатував, що, у зв'язку з новими громадсько-політичними реаліями в Росії роль цього часопису для вивчення та популяризації української історії, етнографії та літератури скінчилася. Щоб втримати своє значення і надалі, він повинен був перетворитися на повністю науковий український журнал: вести журнал мішаною мовою тепер уже не було підстави.

Специфіка редакційно-видавничого процесу історичного часопису позначилася уже на першій програмі видання "КС", що була опублікована у 1882 р. і задекларована, як проспект часопису історичного напряму з постійною внутрішньою структурою. На підставі вивчення архівних документів встановлено, що основними рубриками були: І. Статті; ІІ. Історикопобутові начерки; ІІІ. Літературні розвідки; ІV. Економічні нотатки та матеріали; V. Критика; VІ. Документи. Повідомлення та замітки. Поточні вісті. Об'яви; VІІ. Для довідок; VІІІ. Бібліографія: 1) Огляди журналів і газет; 2) Книги, що вийшли і які стосуються півдня Росії. Поточний бібліографічний облік в "Киевской Старине" доповнювався щорічними оглядами української літератури. У кінці кожного тому часопису вміщувався алфавітний покажчик особистих імен та географічних назв, які зустрічалися у даному томі, словник малоросійських слів. Часопис виходив щомісячно з 1-го числа і в той же день розсилався міським передплатникам. 2-го та не пізніше 3-го числа журнал здавався до Поштової контори для відправки до центральних російських губерень та поза межі імперії. Спочатку часопис видавався книжками у 3-х чи 4-х томах розміром 35–40 друк. арк., з переліком прізвищ співробітників, які брали участь у виданні. Контора редакції знаходилась по вул. Михайлівській у власному домі Н. Т. Корчака-Новицького; там само була розташована й друкарня. Від 1900-х років журнал публікували в друкарнях Імператорського університету св. Володимира, акціонерного товариства Н. Т. Корчака-Новицького та у типолітографії товариства Н. А. Гирича. Передплатна ціна за 12 книжок "КС" з додатками разом з доставкою додому коштувала 10 руб., у разі передплати безпосередньо в редакції – 8 руб. 50 коп., закордонна передплата – 11 руб.

Архів "КС", який зберігається в ІР НБУВ, містить офіційні документи (дозвіл на відкриття часопису, реєстраційні документи), службові документи (конторські книги з відомостями про передплатників та про форму доставки часопису, книги талонів на отримання журналу, де фіксувалися прізвища передплатників та суми, книги із зазначенням тиражів часопису, адресна книга позаміських та закордонних передплатників журналу) та епістолярій редакції (листування з авторами, передплатниками, видавництвами, книжковими магазинами). Матеріали "редакційного портфеля" зберігаються як у фонді "КС", так і серед документів особових фондів В.П. Науменка, М.О. Максимовича, комплексних І та ІІ фондів.

У четвертому розділі "Редакційно-видавничий аспект діяльності літературно-мистецьких часописів" на документах архівних фондів ІР НБУБ розглядаються процеси становлення та особливості функціонування національних літературно-мистецьких видань наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., зокрема, часописів "Літературно-Науковий Вістник" (Львів–Київ–Львів, 1898–1932), "Дніпрові хвилі" (Катеринослав, 1910–1914), "Сяйво" (Київ, 1913–1914), "Рідний Край" (Полтава-Київ-Гадяч, 1906–1916).

Найзначнішим національним літературно-мистецьким виданням був, звичайно, "Літературно-Науковий Вістник" ("ЛНВ"), який почав виходити у 1898 р. у Львові за ініціативою М. Грушевського, з нагоди 100-літнього ювілею "Енеїди" І. П. Котляревського, під егідою Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Новий журнал ставив перед собою нелегке завдання – об'єднати на своїх шпальтах "всі живі українські сили у всеукраїнському масштабі, поглибити, поширити та зміцнити ідею будування української культурної соборності як передумови соборності державної". Великою допомогою для засновників "ЛНВ" було створення в 1899 р. Української Видавничої Спілки, яка сприяла збільшенню друкованої продукції часопису і органом якої він став у 1907 р.

У розділі зосереджено увагу на діяльності редакторів "ЛНВ". У перший, львівський, період видання журналу (1898–1906), який вважаєтся найбільш плідним, головним редактором був М. Грушевський, а до складу редакції входили І. Франко – колишній редактор "Житя і Слова", О. Борковський – колишній редактор журналу "Зоря" та О. Маковей – письменник, публіцист, відомий фейлетоніст. Згодом О. Маковей та