LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Бібліотечна справа → Бібліограф С.І. Пономарьов (1828 - 1913)

52 ISSN 1029-7200 ОСОБИСТОСТІ В НАУЦІ ТА КУЛЬТУРІ © Ж. П. Іванова, 2003; © В. І. Іванов, 2003 © В. М. Авдєєнко, 2003 «Я книгу паче хліба і солі приємлю...» С. І. Пономарьов У цьому році минає 175 років від дня народження і 90 років від дня смерті вченого -- українського і російсь- кого бібліографа і літературознавця з європейським ім'ям, члена-кореспондента Російської Імператорської Академії наук, справжнього подвижника книги Степана Івановича Пономарьова. Його ім'я на тлі історії розвитку книгознав- ства посідає чільне місце серед імен трудівників книги другої половини ХІХ -- початку ХХ ст. Степан Іванович Пономарьов народився 3 серпня 1828 р. у місті Конотоп Чернігівської губернії. Дід його був родом з Тульської губернії, у другій половині ХVIII ст. поїхав з Тульщини на Україну і оселився в Конотопі, одружившись тут з українкою. У Конотопі він перший почав торгувати залізом, за що був названий «Залізня- ком». Це прізвисько залишилось і за його синами -- Іва- ном та Степаном (відомим бджолярем). Іван народився 1787 року і спочатку допомагав батькові, а потім і сам став торгувати на базарі сіллю, рибою, дьогтем та іншим так званим чорним крамом. Протягом 20 років (з 1809 по 1830) Іван Пономарьов працював на таких виборних посадах: гласним міста Конотоп (1809--1812), ратманом Конотопської головної ратуші (1812--1818), конотопсь- ким бургомістром (1818--1820), Конотопським міським головою (1820--1830). Мешканці Конотопа дуже ціну- вали корисну працю І. Пономарьова і вручили йому «По- хвального листа», в якому зазначалося, що І. Понома- рьов «при справедливих і щирих вчинках та трудах ро- бив пожертви, закладав за громаду до збору для сплати подушного свої власні гроші і не був ніколи в штрафах та пороках». Іван Пономарьов був одружений (вдруге) на Марії Порохонській, яка походила з українського шля- хетського роду с. Ксьондзівки Кролевецького повіту. Від цього шлюбу і народився син Степан. Початкову освіту він здобув у Конотопській церков- нопарафіяльній школі. Вчився дуже добре, багато чи- тав, а завдячуючи дзвінкому і чистому голосу йому до- ручали виголошувати вітальні промови на різних шкільних урочистостях. Степан любив ходити до церк- ви, уважно слухав службу, читав і співав на криласі. Добре писав казання на похорони, а в школі -- учнівські твори. Дуже рано полюбив ходити до театру і часто зі слізьми випрошував у матері 25 копійок на найдешев- ший квиток. 1 грудня 1840 р. помер батько, того ж року Степан Бібліограф С. І. Пономарьов (1828--1913) вступив до Конотопської повітової школи. Та вчився він тут недовго, бо на його здібності звернуло увагу шкільне начальство і порекомендувало матері будь-що віддати сина до Ніжинської гімназії. В одному з листів своєму дядькові дванадцятирічний Степан пише: «Повідомляю Вас, що я вже вмію читати і писати по латині і по-німець- кому так само виучився...». Закінчивши у 1846 р. зі срібною медаллю гімназію, юнак вступає на філософський факультет Київського університету св. Володимира, в 1852 р. блискуче скла- дає останній іспит і «дістає звання дійсного студента історико-філологічного факультету», з правом отрима- ти ступінь кандидата після написання дисертації. Під час навчання в університеті він починає з 1850 р. дру- куватися в журналах «Москвитянин», «Киевские губерн- ские ведомости». Приблизно з 1850 р. Степан почав пи- сати вірші. У відомому альбомі «Стихотворения С. И. Пономарева» (Полтава, 1859) зібрані ліричні вірші, акровірші, експромти та поезії, присвячені різним подіям (усього 180 творів). До літа 1853 р. він живе у Києві, шукаючи роботу, а потім їде до Москви, сподіваючись на допомогу відо- мого публіциста й історика М. Погодіна. Не заставши останнього у місті, Пономарьов прямує до Петербурга. А коли й там з роботою не поталанило, повертається до Москви. Нарешті влаштовується в 4-й реальній гімназії позаштатним доглядачем учнів. У Москві після ґрун- товно підготовленої праці з історії російської журналі- стики він отримує науковий ступінь. С. Пономарьов прагнув працювати в Москві чи Петербурзі -- хотів бути ближче до великих бібліотек, щоб вільний час присвячувати улюбленій справі. Але у 1855 р. через особисті обставини мусив виїхати з Москви. Три- надцять наступних років Степан Іванович прожив у Полтаві, викладаючи російську словесність у різних навчальних закладах: Полтавській гімназії, Полтавсь- кому кадетському корпусі. Ось як згадували Степана Івановича вихованці цього навчального закладу: «Вчи- телі у нас були добрі, були, звичайно, і кепські... Але один з них, а саме російської мови, Степан Іванович Понома- рьов, був навіть на диво рідкісна людина... Він був для нас сонячним променем у суворій похмурій кадетській буденщині. За те -- як же ми любили дорогого вчителя...». Усе дозвілля С. Пономарьов присвячував досліджен- ню історії російської словесності та бібліографії. Його перша велика бібліографічна робота, надрукована у хар- ківському журналі «Духовный вестник» за 1862 р., при- 53 ISSN 1029-7200 Бібліограф С. І. Пономарьов (1828--1913) вернула увагу Російської Академії наук. Це був покаж- чик статей про Полтавщину (1773--1861) та про уро- дженців Полтавської губернії (1862). Починаючи з 50-х років його ім'я все частіше з'яв- ляється на сторінках видань того часу. Свої праці він друкував у «Записках Императорской Академии наук», членом-кореспондентом якої був, «Киевских епархиаль- ных ведомостях», «Полтавских епархиальных ведомо- стях», «Черниговских епархиальных известиях», «Оте- чественных записках», «Киевской старине», «Трудах Киевской Духовной академии», «Руководстве для сель- ских пастырей», «Киевлянине» та в багатьох інших то- гочасних журналах і газетах. Він мав близько сорока псевдонімів, якими підписував свої статті та нариси: «Гр.», «Граф библио», «Київський студент», «Украї- нець», «Залізняк» «Один з народу», «Земляк», «Быв- ший Полтавець», «Книжник» тощо. Усе життя, де б не мешкав С. Пономарьов, усі свої кошти він витрачав на придбання книжок для своєї бібліотеки, яка у 1863 р. складала 3000 томів. Після тяж- кої хвороби 1867 р. він у кінці січня 1868 р. іде у відстав- ку і переїздить до Києва, куди перевозить і власну книго- збірню, що нараховувала вже 5000 томів. Сергій Івано- вич був у добрих стосунках з видатним українським уче- ним, першим ректором Київського університету М.О.Мак- симовичем, брав участь у редагуванні тритомного ви- дання його творів. У 1871--1872 рр. С. Пономарьов склав повну бібліографію творів М. Максимовича, опубліку- вав низку матеріалів про його життя і діяльність. Навесні 1872 р. С. І. Пономарьов назавжди повер- нувся до Конотопа, де оселився у будинку сестри. Пе- ревіз сюди й свою багату