LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Бібліотечна справа → Бібліограф української історії

Ірина Смогоржевська

Бібліограф української історії



Розвиток західноукраїнської бібліографії в 1900–1927 рр. тісно пов'язаний з іменем Iвана Калиновича– талановитого бібліографа, історика, видавця, перекладача і громадського діяча. Все його життя було присвячене безкорисливому служінню українській історії і бібліографії, яким він віддав двадцять п'ять років напруженої праці.

В історії української бібліографії серед імен І. Левицького, В. Дорошенка, М. Ясинського, І. Кревецького, М. Павлика та інших, чиї праці служили багатим джерельним матеріалом для українських істориків, етнографів, літературознавців, фольклористів, особливе місце посідає ім'я бібліографа і видавця, перекладача і громадського діяча Івана Калиновича (1884–1927).

Народився І. Калинович 25 листопада 1884 р. у Львові в сім'ї дрібного будівельного підприємця. Спершу навчався у початковій школі та гімназії у Львові. Опинившись у скрутному матеріальному становищі після смерті батька в 1897 р., він змушений був залишити гімназію і вступив до Тернопільської учительської семінарії. Після арешту в 1902 р. за агітацію серед селян І. Калинович продовжив навчання в учительській гімназії в Заліщиках.

Закінчивши навчання в гімназії, він отримав в 1904 р. посаду вчителя в с. Антонові Чортківського повіту на Тернопільщині. Свої погляди І. Калинович відобразив у статті "Чи може учитель бути клерикалом?" ("Промінь", 1907, 1 лип.): "...учитель, що є його девіз "Хай не буде рабства по світу, ані в національній, ані в соціальній формі", такий учитель не може і не сміє бути клерикалом — навпаки, він мусить бути "вільним учителем", що служить передусім свому народові". За активну участь у виборчій агітації І. Калиновича звільнили з роботи. Деякий час він заробляв на життя співпрацею в буковинських часописах "Буковина" і "Промінь".

Шукаючи роботу, І. Калинович закінчив однорічну практику при окружній дирекції пошт і телеграфів у Львові і восени 1907 р. отримав посаду поштового урядовця в м. Бориславі. Одночасно він навчався на історико-філологічному факультеті Львівського університету. Працюючи на пошті, І. Калинович самостійно вивчав українську, російську, зарубіжну літератури, латинську, грецьку та німецьку мови, збирав книги для власної бібліотеки. І. Калинович виступав у Бориславі з доповідями про творчість українських письменників, з бібліографічними оглядами новинок української літератури, а саме: "Маркіян Шашкевич та його значення у відродженні Галицької України", "Іван Франко і його творчість", "Українська література в 1911 році", "Українська література в 1912 році".

Після російського наступу на Галичину під час першої світової війни 1914 р. І. Калинович разом з поштою евакуювався до Відня, але вже в 1917 р. повернувся до Дрогобича. В 1918–1919 рр. він працював начальником пошти, секретарем Державного нафтового секретаріату в Дрогобичі, редагував урядову газету "Дрогобицький листок". З утворенням ЗУНР був обраний депутатом до Української Національної Ради, членом делегації на Трудовий конгрес в Києві.

В 1919 р. після окупації Галичини польськими військами І. Калинович разом з урядом та військом УГА переїхав до Кам'янця-Подільського, а звідти – до Відня. Там в 1920–1921 рр. він активно співпрацював із закордонною групою Української соціалістичної партії, яку очолював на той час В. Винниченко, у газеті "Нова доба" та "Бібліотеці "Нової доби".

Весною 1922 р. І. Калинович повернувся з еміграції і поселився з сім'єю у м. Золочеві. У цей час він активно працював у філіях товариств "Рідна школа" та "Просвіта", був секретарем Бібліографічної комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. З 1924 р. І. Калинович провадив активну політичну діяльність у партії "Сільроб" на Золочівщині, був редактором львівського тижневика "Наше слово", учасником Міжнародного з'їзду бібліотекарів і книголюбів у Празі (червень–липень 1926 р.). Партійні справи вимагали його постійного перебування у Львові, але під час переїзду він сильно застудився і 12 листопада 1927 р. помер [1].

Свої перші літературні спроби І. Калинович розпочав у 1902 р., друкуючи під псевдонімом Клим Ханко вірші та загадки у львівському часописі "Дзвінок", під псевдонімом Демко Лютай публікував свої статті у газеті "Діло", а також був дописувачем галицького "Учителя".

З 1903 р. І. Калинович починає цікавитись бібліографією. Влітку 1908 р. він їде до Брюсселя, де докладно знайомиться з роботою Міжнародного бібліографічного інституту, відвідує тримісячні бібліографічні курси, отримуючи необхідні знання для освоєння теорії і методики бібліографії. Протягом 1910–1918 рр. його бібліографічні огляди, рецензії і замітки були опубліковані у галицьких та буковинських виданнях "Українське слово", "Неділя", "Руслан", "Шляхи", "Громадський голос", "Нива". Бібліографічні праці І. Калиновича друкуються у "Записках НТШ", "Бібліографічному пораднику" (Львів), часописах "Книга" (Станіславів), "Україна" (Київ), виданнях Товариства "Просвіта". Крім того, він працював над перекладами українською мовою творів світової літератури, зокрема Т. Манна, В. Короленка, Б. Келлермана, Я. Врхліцького та ін. Працюючи над перекладами, бібліограф вирішив заснувати власне видавництво "Всесвітня бібліотека", яке б займалося друкуванням найкращих творів всесвітньої літератури у гарних та художньо оформлених українських перекладах. За період з 1904 до 1921 рр. І. Калинович видав 12 книг світової літератури, майже кожна з яких наділена складеною ним бібліографією: примітками і допоміжними покажчиками.

В 1912 р. накладом "Всесвітньої бібліотеки" у Львові вийшло дві збірки його перекладів з С. Жеромського з бібліографією письменника і примітками.

Наприкінці 1913 р. І. Калинович познайомився з І. Франком. День їхнього знайомства він вважав "найяснішим і найцікавішим днем свого життя". І. Калинович звернувся до І. Франка з проханням стати "протектором-покровителем" "Всесвітньої бібліотеки". За порадою І. Франка він змінив проспект і програму нового видавництва, а також опублікував драматичні твори О. Пушкіна у перекладі Великого Каменяра.

Велика і цінна творча спадщина І. Калиновича. Основу її складали бібліографічні матеріали (біля 300 000 кар-ток), які мали бути включені у заплановану ним "Загальноукраїнську бібліографію ХХ ст.". Крім того, залишились рукописи опублікованих і неопублікованих праць з питань бібліографії та книгознавства, літературно-критичні статті, нариси, рецензії,