LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Бібліотечна справа → Бібліографічна діяльність в Україні: 50 - 70-ті рр. XX ст.

Анотації розкривають також зміст більшої частини книг, а подекуди містять і оцінку видань. Це важливо, оскільки майже всі книги, включені до каталогу, є бібліографічною рідкістю. У примітках є посилання на джерела, звідки взято опис тих чи інших видань. Каталог має допоміжні покажчики – іменний, систематичний, хронологічний, міст і друкарень та бібліографічних покажчиків, використаних при складанні каталогу. У вступній статті розглядається історія виникнення й розвитку гражданського друку в Україні.

Ретроспективна державна бібліографія в республіках Радянського Союзу порівняно з поточною до середини 60-х років не мала єдиних організаційно-методичних центрів. У різні періоди нею займалися універсальні і багатогалузеві наукові бібліотеки, книжкові палати, наукові установи. Це спричинилося до того, що покажчики ретроспективної державної бібліографії створювалися за різними методичними принципами.

На нараді 1965 р. було наголошено, що репертуарні покажчики книг, що складаються в союзних республіках, мають бути частиною загальносоюзного репертуару. Для цього рекомендувалося республіканським книжковим палатам і бібліотекам, по-перше, окрім опису видання мовою оригіналу давати переклад основних елементів бібліографічного опису, передмови, змісту і рубрик схеми класифікації російською мовою. По-друге, складати дані покажчики за єдиними теоретико-методичними принципами. Така настанова свідчить про те, що загальносоюзний репертуар розглядався як сума республіканських покажчиків, створених за уніфікованою методикою. Але на практиці цього важко було додержувати з огляду на особливості історичного розвитку народів окремих республік Радянського Союзу.

Так, наприклад, концепція ретроспективної бібліографії у Литовській РСР, що базувалася на комплексі ознак: територіальній, мовній, змістовій та авторській 14 – була подібною до концепції Українського бібліографічного репертуару (УБР) 20-х років, яка знайшла відображення в резолюції Першої конференції наукових бібліотек України 15, у працях М. І. Сагарди 16, Ю. Ю. Ковалевського 17.

Отже, ретроспективні покажчики, що видавала Книжкова палата УРСР, на відміну від інших республік Радянського Союзу, будувалися за територіальним принципом. З 1952 р. Книжкова палата УРСР одержувала один безплатний (контрольний) примірник кожного видання, надрукованого на території УРСР, незалежно від мови, тиражу і способу друку. Він був базою державної бібліографічної реєстрації та централізованої каталогізації. На його основі здійснювалася державна статистика друку УРСР. Після виконання всіх цих функцій контрольний примірник передавався до Архіву друку УРСР на довічне зберігання.

На початок 70-х років у республіках колишнього Радянського Союзу склалася однотипна система покажчиків державної бібліографії, що будувалися за територіально-державним принципом і відображали всі види друкарської продукції: книги, видання образотворчого мистецтва, статті та інші матеріали із журналів, продовжувані видання, газети. Досягнутий рівень дав можливість Всесоюзній книжковій палаті розробляти регламентуючі документи, спрямовані на уніфікацію основних принципів, методів і форм поточної та ретроспективної бібліографії у державі загалом, у тому числі і в союзних республіках.

Видання державної бібліографії в Україні являли собою систему, яка охоплювала матеріали, видані на території республіки, незалежно від тематики і мови. Ця система видань державної бібліографії включала сім літописів з усіх основних видів друку: "Літопис книг", "Літопис періодичних видань УРСР", "Літопис нот", "Літопис образотворчих видань", "Літопис журнальних статей", "Літопис газетних статей", "Літопис рецензій". Зазначені літописи, доповнюючи аналогічні видання Всесоюзної книжкової палати за рахунок більш вичерпної реєстрації творів друку, виданих на території УРСР, були невід'ємною складовою загальносоюзної системи видань державної бібліографії. З 1958 р. виходив двотижневий бібліографічний бюлетень "Нові книги УРСР".

Екстеріорика відображалась у покажчику "Українська РСР у пресі СРСР і зарубіжних соціалістичних країн" (до 1980 р. – "Українська РСР у виданнях республік Радянського Союзу і країн соціалістичної співдружності"), який щорічно складався спільно з Державною бібліотекою України і надавав бібліографічну інформацію про книги, журнальні і газетні статті, рецензії, образотворчі видання і ноти, що належали українським авторам, а також рецензії на їхні твори, видані поза межами України.

У виданнях державної бібліографії відображалася бібліографічна інформація про майже всі друковані видання, які виходили в Україні, за винятком географічних карт (вони реєструвалися тільки Всесоюзною книжковою палатою), промислових каталогів, стандартів окремих підприємств і описів винаходів (реєструвалися всесоюзними органами інформації). Автореферати дисертацій і видання шрифтом Брайля бібліографувалися в "Літопису книг". Відсутність обліку і бібліографування кіно-, фото-, фонодокументів пояснювалася тим, що закон про обов'язковий контрольний примірник в Україні на ці документи не поширювався 18. Бібліографічний облік був орієнтований тільки на друковані видання. Таке широке завдання, що його на сучасному етапі ставить перед собою національна бібліографія, як всеохоплюючий облік найрізноманітніших видів документів, у тому числі рукописних та документів на різних носіях, перед бібліографією не ставилося. Не ставила перед собою завдання відображати рукописні матеріали і ретроспективна бібліографія.

У ретроспективній бібліографії, що також базувалася на територіальному принципі, не враховувалися особливості історичного розвитку українського народу. Ретроспективні покажчики, створені за територіальною ознакою, не можна вважати повними. Сучасний підхід спрямовано на найоб'єктивніше, реалістичне визначення поняття "національна книга" з огляду на всі особливості історичного розвитку українського народу. Саме в разі такого підходу визначення меж національної приналежності української книги спирається на певну сукупність ознак, серед яких – мовна, територіальна, авторська, змістова.

Бібліографія екстеріорики в УРСР ґрунтувалася на авторській та змістовій ознаках. Бібліографія екстеріорики не враховувала матеріали українською мовою, видані в СРСР та зарубіжних країнах, матеріали за змістовою та авторською ознаками, видані поза межами СРСР (враховувалися тільки видання країн соціалістичної співдружності).

НБ охоплює облік двох груп видань за територіальною ознакою: видання, що вийшли у межах певної держави, та видання, що вийшли за межами даної держави. Облік видань, що вийшли у межах даної держави, збігається із завданнями державної бібліографії. Видання, що вийшли за межами даної держави, належать до національної культури через те, що вони: видавалися національною мовою; автори є представникам даної нації; за змістовою ознакою присвячувалися даній нації.

За сучасною концепцією, державна бібліографія є частиною національної бібліографії 19. Функціонально поточна національна бібліографія (ПНБ) та ретроспективна національна бібліографія (РНБ) органічно неподільні і є двома підсистемами, об'єднаними спільністю мети. ПНБ значно оперативніша,