LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Бібліотечна справа → Бібліографічна діяльність в Україні: 50 - 70-ті рр. XX ст.

спирається на закон про обов'язковий примірник і будується на основі державно-територіального принципу обліку документів. Вона може бути ототожнена з державною бібліографією, котра є складовою частиною НБ.

Сучасний етап розвитку ПНБ зумовлений реалізацією рекомендацій Міжнародного конгресу з національної бібліографії, який був проведений ЮНЕСКО в Парижі (1977 р.). Його матеріали – це тривала за часом програма розвитку ПНБ з точки зору її організації, принципів, обліку інформаційної продукції, що випускається в країні, форм її реалізації, об'єктів і методів бібліографування.

Конгрес розглянув питання про обов'язковий примірник, що становить юридичну базу для збирання, зберігання та обліку національної друкованої продукції. Основоположним принципом обліку ПНБ, як і в попередніх рекомендаціях ЮНЕСКО, було визначено територіальний. Проте країнам, які послуговувались іншими принципами (мовний, комплексний), було запропоновано документи, що виходять за межами країни, бібліографувати окремо від масиву вітчизняної продукції, щоб запобігти дублюванню бібліографічної інформації у рамках програми "Універсальний бібліографічний облік" (УБО). Поза даною моделлю, після риски, було виділено екстеріорику. І це ще раз підкреслює сучасне розуміння ПНБ як державної бібліографії. Запропоновану спеціалістам східноєвропейських країн "Динамічну модель охоплення документів у ПНБ" було рекомендовано ЮНЕСКО для використання у міжнародному масштабі 20. У рекомендаціях Міжнародного конгресу (1977 р.) складовою частиною національного бібліографічного обліку було визначено ретроспективну національну бібліографію (РНБ). З одного боку, зважаючи на документальні масиви за великі хронологічні періоди, РНБ виконує функцію довготривалого зберігання інформації про документи, з іншого – виконуючи універсальне підсумовування знань, відображених у документах, сприяє вивченню культурної спадщини, тобто виступає чинником розвитку національної культури та її взаємозв'язків з культурами інших народів.

Як специфічні засоби бібліографічного моделювання національні репертуари відображають розвиток народу і держави в усіх галузях суспільного життя, а також внесок даного народу в загальну скарбницю світової цивілізації. Вони розкривають важливу частину єдиного бібліотечного фонду кожної країни, створюють підґрунтя для розвитку всіх інших видів бібліографії, здійснення бібліографічного пошуку, довідково-бібліографічного обслуговування.

УБР розглядається як національна ретроспективна бібліографія, що включає в себе зібрані й систематизовані рукописні та друковані твори, з додержанням таких рівнів:

 щодо рукописних творів – згідно з визначенням проекту "Рукописна Україніка";

 щодо друкованих творів:

– твори українською мовою незалежно від місця видання;

– твори всіма мовами, видані на території сучасної України;

– твори про Україну та її народ, видані в усьому світі всіма мовами;

– твори, авторами яких є українці, українські установи, заклади, організації та об'єднання, видані в усьому світі всіма мовами, незалежно від їх змісту.

Як підсумок можна зазначити, що у процесі еволюції органів державної бібліографії було сформовано певну раціональну структуру бібліографічних посібників, визначено систему допоміжних покажчиків і методику їх укладання. Державна бібліографія не була зорієнтована на повноту відображення матеріалу в загальних реєстраційних працях або на об'єктивність критеріїв його відбору в багатьох роботах, спеціалізованих за певною ознакою.

Методика опису в органах державної бібліографії постійно змінювалась, завдяки чому опис став більш раціональним, зорієнтованим на зміст видання, змінювався і порядок подання елементів записів, їх повнота, супроводження шифрами, предметними рубриками, визначниками виду друкованої продукції, засобу друку 21.

Як зазначалося, в означений період у республіках колишнього Союзу проводилася робота зі створення національних бібліографічних репертуарів. Робота над репертуарами проводилася методом зведеного каталогу. В кінці 80-х рр. ХХ ст. у радянському бібліографознавстві утвердилося розуміння зведеного каталогу як національного бібліографічного репертуару, шлях до створення якого проходить через формування зведеного каталогу великих бібліотек. Саме за методом зведеного каталогу сьогодні здійснюється робота над створенням Українського бібліографічного репертуару 22.

На сьогодні друкований національний репертуар книг, виданих рідною мовою, мають білоруси, росіяни, вірмени, грузини, прибалтійські країни, майже всі середньоазійські 23. Україна, на жаль, відстає у цьому. Тільки сьогодні заповнюються величезні інформаційні лакуни. Так, уже закінчено підготовку п'ятого тому видання "Україномовна книга. 1798 – 1923", яку видає НБУВ. Бібліотеки інших відомств видають покажчики україномовної книги з власних фондів.

НБУВ розроблено концепцію програми "Формування баз даних національної бібліографії України" (2002 – 2006 рр.), головна мета якої – максимально повне, об'єктивне виявлення та облік рукописних і друкованих джерел, що так чи інакше стосуються України з Х по ХХ ст.; створення на цій документальній базі зводу рукописної, друкованої та електронної україніки. Новизна даної програми зумовлюється формуванням вперше в історії України НБ державно-національного змісту. Такий проект є принципово новим для вітчизняного бібліографознавства. Він ґрунтується на створенні інформаційно-бібліографічних баз даних про всі найважливіші рукописні та друковані джерела з Х по ХХ ст. і на цій основі передбачає:

 переведення в електронну форму вже існуючих друкованих праць НБ;

 створення баз даних НБ за періоди, не забезпечені поки що інформаційними ресурсами, з подальшим виданням бібліографічних праць як у друкованій (серія "Національна бібліографія України"), так і в електронній формі (електронні публікації);

 формування інтегрованого розподільного банку даних НБ з можливістю доступу в онлайновому режимі через мережу Інтернет.

Практичними результатами проекту буде створення баз даних рукописної, друкованої, електронної україніки; формування БД Національної бібліографії України з додержанням міжнародного комунікативного формату UNIMARC; забезпечення сумісності БД з інформаційними системами світового співтовариства.

Отже, досвід науково-бібліографічної діяльності радянських часів, методика роботи над національними бібліографічними репертуарами в республіках колишнього Союзу, наявна структура державних бібліографічних покажчиків, запроваджена методика складання довідкового апарату, сформовані правила бібліографічного опису друкованої продукції в органах державної бібліографії утворюють теоретичне і практичне підґрунтя для розвитку бібліографознавства в Україні і запровадження новітніх інформаційних технологій в українській національній бібліографії.

Примітки

1 Заседание Совета Международной ассоциации академий наук (Киев, 11 нояб. 1994 г.) : Полный отчет // Вісн. НАН України. – 1995. – С. 35.

2 Сводная таблица названий государственной ретроспективной библиографии / Гос. б-ка СССР им. В. И. Ленина. – М., 1984. – 54 л.;