LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Бібліотечна справа → Бібліографічна спадщина історико-етнографічних досліджень Криму в кінці ХVІІІ - на початку ХХ століть

укладачів. Головною причиною такого суб'єктивного підходу стала відсутність методологічних розробок у галузі історико-бібліографічних досліджень. У XIX ст., якщо й були спроби зібрати воєдино основні праці з кримознавства (Г. М. Геннаді, А. І. Маркевич), то був відсутній їх аналіз, систематизувалися й аналізувалися тільки найбільш значущі праці. Основними пріоритетами розвитку історико-бібліографічних оглядів стала історія археологічних розвідок у Криму (А. І. Маркевич, Х. П. Ящуржинський), діяльність ОТІС (П. К. Брун, Б. В. Варнеке, О. К. Марков, М. Г. Попруженко). З'явилися окремі нариси про творчість істориків-кримознавців з загальною характеристикою їх наукової спадщини. Загалом, в XIX – на поч. ХХ ст. не було розроблено оглядів творчості переважної більшості істориків-кримознавців, передусім, провінційних, чий внесок у науку, у переважній більшості висвітлений на рівні некрологічних заміток.

Окремі питання історії вивчення бібліографічної спадщини з історії та етнографії Криму були розвинені в 1920-ті роки. Передусім, було продовжено відновлення історії археологічних досліджень у Криму на підставі оглядів роботи Керченського музею старожитності й музею в Херсонесі (К. Е. Гріневич, Ю. Ю. Марті). За радянських часів значно просунулося вивчення різних напрямів діяльності ТВАК (А. І. Маркевич, В. І. Філоненко, С. Б. Филимонов). При цьому не порушувалося питання відновлення повної картини бібліографічної спадщини діячів цих організацій. Паралельно розроблялася творчість провідних істориків-кримознавців, насамперед, сходознавців (Ф. Д. Ашнін, Е. Е. Бертельс, А. С. Тверетінова). Були складені списки опублікованої наукової спадщини деяких учених: А. І. Маркевича, О. М. Самойловича, В. Д. Смирнова тощо. Разом із тим, діяльність основної маси подвижників розвитку історичної науки Криму залишилася без уваги.

У радянський час не були продовжені розробки XIX – початку ХХ ст. зі створення зведених історико-бібліографічних оглядів кримознавчих досліджень. Загалом, радянська історіографія проігнорувала аспект розвитку історико-бібліографічного вивчення Криму до 1920 р. Яскравим доказом цієї тези є факт, що за всі роки радянської влади не з'явилося жодної ретроспективної бібліографічної розробки з цієї проблеми.

У пострадянський період активно розроблялася історія краєзнавчого руху в цілому, діяльності Кримського гірського клубу, Кримського товариства дослідників і любителів природи, ТВАК, чому були присвячені дисертаційні роботи О. І. Братіної, Д. В. Потєхіна, В. С. Савчука, І. М. Симоненка, С. Б. Филимонова, К. О. Черненко. Дослідження були проведені на підставі характеристики провідних форм роботи товариств, без спроб відновити бібліографічну спадщину співробітників цих організацій. Працею, що значно доповнила наше уявлення про неопубліковану спадщину членів ТВАК, стало довідкове видання С. Б. Филимонова "Хранители исторической памяти Крыма" (1996), де вперше систематизовані доповіді, зроблені членами Товариства. У дисертаціях і публікаціях Т. Ф. Григор'євої й І. В. Тункіної вперше була здійснена спроба розглянути, як вивчалася археологія та історія Криму в інших наукових центрах (Одеса, С.-Петербург). Однак наукова спадщина вчених-кримознавців ними не розглядається, а досліджуються основні форми та методи роботи. За останнє десятиріччя значна увага приділена ролі особистості історика в історіографічному процесі. Поступу бібліографічної думки сприяли проведені цього часу V-X республіканські конференції з історичного краєзнавства. У зв'язку з цим з'явилися історико-бібліографічні нариси про подвижників кримської історичної науки (О. І. Братіна, І. В. Тункіна, В. М. Хмарський та ін.). Ці огляди життєвого шляху вчених і основних напрямів їх досліджень не доповнюють характеристики їх бібліографічної спадщини.

Підсумком бурхливого розвитку археологічних досліджень у Криму стала поява в кінці ХХ століття узагальнюючих праць із історії розвитку археології, де значне місце приділяється історії археологічного дослідження півострова (Г. С. Лебедєв, О. О. Формозов). Для всебічного аналізу історії археологічних досліджень на півострові розглянуті праці В. М. Боровкової, І. Б. Брашинського, О. Г. Герцена, В. М. Даниленка, Д. С. Кириліна, Д. В. Костенка, В. О. Кутайсова, Н. А. Макарової. Основна увага в них приділена хронології найбільш значущих знахідок. При цьому авторами, як правило, без уваги залишена діяльність подвижників історико-археологічних досліджень.

У зв'язку з посиленням уваги до ролі особистості дослідника в історіографічному процесі в останнє десятиріччя стали активно розроблятися персоніфіковані сюжети, пов'язані з вивченням внеску окремих істориків у розробку тієї або іншої проблеми. Увага дослідників зосередилася на замовчуваних раніше постатях. Ґрунтовно опрацьовано та широко використано дослідження, які стосуються діяльністі істориків дорадянської доби, емігрантів, чия творчість протягом багатьох років була забута: Д. В. Айналова (Н. Г. Ковпаненко, С. Масленицина), Д. М. Анучина (В. В. Богданов, Г. В. Карпов), І. П. Бларамберга (Л. М. Лазенков, С. О. Сапожников), О. О. Борзенка (Н. В. Турушкіна), І. М. Березіна (Б. М. Банциг, Н. А. Кузнецова), А. Я. Гаркаві (І. В. Ачкіназі, В. Л. Віхнович), Г. М. Геннаді (Л. М. Равич), В. В. Григор'єва (Д. П. Урсу, І. Д. Черних), М. С. Державіна (П. М. Берков), М. В. Довнар-Запольського (Г. Д. Казьмирчук, Є. М. Луценко, І. Б. Матяш, С. І. Михальченко), О. К. Казем-Бека (М. Абдуллаєв, Я. Алієв, Д. X. Джані-заде, А. К. Рзаєв, Н. Б. Сеїд-заде), П. І. Кеппена (Б. А. Вальська, В. К. Гарагуля, В. М. Даниленко, В. Г. Єна, В. П. Козлов, Л. О. Миц), О. І. Маркевича (В. О. Мирошниченко, З. В. Першина, О. В. Полозовська, Т. М. Попова, О. О. Синявська, В. М. Хмарський), А. І. Маркевича (О. В. Гаврилов, Н. А. Дехтярьова, М. М. Колмикова, Н. М. Колесникова, Р. І. Ушатая), М. П. Погодіна (Ф. А. Петров, К. М. Умбрашко), Н. Д. Полонської-Василенко (І. В. Верба), Ф. І. Успенського (К. Ю. Басаргіна, Б. Т. Горяйнов). Праці цих авторів розрізнються за широтою обсягу матеріалу та своїм науковим рівнем. Загалом, їх дослідження містять багаті біографічні матеріали, аналіз творчості кримознавців. Велика їх частина базується на ґрунтовній джерельній базі. У їх працях не ставилося завдання відтворити біобібліографічну характеристику творчості учених, тому даний аспект залишився не порушеним авторами.

Незважаючи на те, що окремі фрагменти історії вивчення Криму знайшли відображення в спеціальній літературі, для всіх праць кінця ХХ ст. характерна відсутність історико-бібліографічної характеристики праць кримознавців. Творчі можливості істориків Криму радянської доби обмежувались ідеологічними догмами, які забороняли дослідження, пов'язані з історією та етнографією кримських вірмен, греків, німців, татар. Більшість праць, у яких фрагментарно розглядається історико-етнографічна кримознавча спадщина, мали обмежену джерельну базу. До наукового обігу майже не введено матеріали періодичних видань, які становлять