LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Бібліотечна справа → Бібліографічна спадщина історико-етнографічних досліджень Криму в кінці ХVІІІ - на початку ХХ століть

більшу частину всієї бібліографічної спадщини з цього питання. Повністю поза увагою залишилася спадщина вчених, яка збереглася в рукописному вигляді. До цього часу в історіографії немає узагальнюючого історико-бібліографічного дослідження вивчення історії та етнографії Криму в кінці XIX – на початку ХХ ст. на підставі аналізу бібліографічних пам'яток.

Розділ 2 "Записки мандрівників як різновид історико-краєзнавчої літератури" присвячено характеристиці початкового етапу наукового вивчення Криму на підставі залучення звітів наукових експедицій та записок мандрівників.Повна каталогізація цих бібліографічних джерел здійснена дисертантом уперше. У підрозділі 2.1. "Експедиції С.-Петербурзької Академії наук (остання третина XVIII – перша третина XIX ст.) та їх звіти як перші наукові праці з кримознавства" доведено, що інтерес до вивчення історії та етнографії Криму в останній третині XVIII ст. пояснюється об'єктивними причинами: економічним та політичним просуванням Російської імперії на південь, необхідністю заповнити науково-інформаційний вакуум, що існував навколо Кримського півострова в часи ханства. Інтерес до регіону пробуджували й постійні у XVIII ст. російсько-турецькі війни. Ініціатива вивчення Криму виходила з урядових кіл. Практичне вирішення цього завдання було покладене на Петербурзьку Академію наук, яка організувала всебічне експедиційне вивчення краю. У зв'язку з поставленими завданнями подорожі вчених-мандрівників можна поділити на дві групи: а)експедиції астрономічні та географічні; б)"фізичні" подорожі, зміст яких, зокрема, охоплював вивчення історії та етнографії. Опубліковані матеріали "фізичних" експедицій ПАН є цінним першоджерелом для збирання різних кримознавчих відомостей. Основною метою подорожей було дослідження продуктивних сил регіону, вивчення місцевих народів. Хоча загальна програма й мала наслідком деяку одноманітність звітів "фізичних" експедицій, усе-таки кожна з них має своє "обличчя". Так, щоденники учасників експедицій повідомляють статистичні й історичні відомості про міста, зупиняються на описах звичаїв, побуту, релігій різних народностей. Їх спільною рисою є те, що вони побудовані майже виключно на особистих спостереженнях, враженнях, підрахунках. Як правило, маємо справу з працями описового характеру, з присутністю особистих авторських оцінок і припущень. Характерною їх рисою є нерівномірність опису населених місць – від короткої згадки до детальної розповіді.

Перша спроба організації вченої подорожі в Крим відноситься до початку 1770-х рр., коли складався план поїздки по Північному Причорномор'ю академіка І. А. Гільденштедта. Проведена ним організаційна робота стимулювала підготовку експедиції у Крим В. Ф. Зуєва (1752-1794), який першим у Росії запропонував комплексний опис півострова. Найбільший внесок у вивчення Криму в кінці XVIII – на початку XIX ст. внесла експедиційна діяльність ученого-енциклопедиста П. С. Палласа (1741-1811). Значення історичного джерела набули повідомлені Палласом відомості про сучасний йому Крим, які не фіксуються в інших описах. Складена ним таблиця чисельності різних національних груп населення Криму за даними перепису 1796 р. є найцікавішим джерелом, хоч і має певні неточності. Переїхавши в Крим у 1795 р., вчений продовжував активно співпрацювати з Академією наук, що виразилося в підготовці ним наукових праць про результати південної експедиції, надісланих в С.-Петербург звітах про продовження експедиційної діяльності. У вивченні археологічних пам'ятників Криму розглянуто роль експедиції 1795-1798 рр., що проходила під керівництвом Ф. К. Маршала фон Біберштейна (1768-1826). Йому належить заслуга першого опису чисельних епіграфічних пам'яток Боспора та спроба локалізації античних центрів, що згадуються Страбоном. Новим етапом у накопиченні історико-краєзнавчих знань про Крим стали археографічні експедиції АН, які очолював антикознавець Є. Є. Келер (1765-1838) у 1804 і 1821 рр.

Експедиції для вивчення різних сторін життя півострова кінця XVIII – початку XIX століття, організовані ПАН, стали початковим етапом розвитку історичного краєзнавства Криму: уперше подані природно-географічні описи краю; проведена каталогізація й опис найбільш примітних кримських старожитностей; завдяки участі вчених було поставлено питання про збереження археологічних пам'ятників у Криму й ухвалені відповідні урядові постанови, що дало можливість врятувати від руйнування багато стародавніх монументів; керівники експедицій зробили перші спроби написати нариси історії Криму (В. Ф. Зуєв) або викласти окремі історичні сюжети, пов'язані з археологічними знахідками (Є. Є. Келер, П. С. Паллас); на підставі вивчення на місці старожитностей з'явилися перші в Росії кримознавчі історичні твори високого наукового рівня (Є. Є. Келер); видання праць-звітів про експедиції (В. Ф. Зуєв, П. С. Паллас, І. Я. Ф. Паррот, М. Ф. Енгельгардт) російською та іншими європейськими мовами сприяло розповсюдженню наукової інформації про півострів, установленню наукових контактів із зарубіжними науковими товариствами, ще більшою мірою відкривало дорогу в Крим західноєвропейським дослідникам; під час експедицій були складені докладні карти Тавриди. Частина цих творів досі залишалася не введеною до наукового обігу і тому недоступною широкому колу дослідників. Експедиційне вивчення Криму сприяло популяризації знань про край, завдяки чому Крим незабаром став місцем паломництва численних російських і зарубіжних мандрівників.

У підрозділі 2.2. "Значення записок мандрівників у вивченні Криму" зазначено, що після приєднання Криму до Російської імперії та перевлаштування суспільного життя в краї на європейський лад, він став об'єктом інтересу сотень мандрівників. Вояжери публікували свої враження в газетах і журналах, а найбільш спроможні з них видавали спогади про поїздку у вигляді окремої книжки. Просвітницьке значення подібних праць розумілося вже в той час. Завдяки творам, що неодноразово перевидавалися різними мовами, усе більш прокидався інтерес до Криму, культури його народів. Саме записки мандрівників стали базовим матеріалом для більш фундаментальних досліджень краю надалі. Жоден серйозний твір із історії й етнографії Криму, написаний у ХIХ-ХХ ст., не обходився без посилання на ці оригінальні джерела. Цей різновид бібліографічних джерел уперше став об'єктом дослідження в дисертації.

Записки мандрівників є різновидом мемуарів, де зустрічається весь спектр літературних варіацій. Вони часто мали вигляд щоденника, листів до друзів чи спогадів. Твір міг відрізнятися серйозністю, практичністю або навпаки бути романтичним, мрійливим, грайливим. Багато праць мали документальний характер. Як жанр ці записки в тематичному відношенні увібрали в себе такі характерні для сентименталізму риси як вихваляння близького до природи життя, культ дружби, сільський пейзаж. Найбільш фундаментальні історико-етнографічні описи Криму залишили В. Б.