LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Бібліотечна справа → Бібліографічні ресурси України: стан, проблеми розвитку

"Бібліотечний вісник", № 4, 2000 р.
Галина Швецова-Водка, к. п. н., доцент, проф. кафедри бібліотекознавства і бібліографії НБУВ Рівненського державного гуманітарного університету

Бібліографічні ресурси України: стан, проблеми розвитку

Бібліографічні ресурси теж являють собою певні знання, а саме - знання про документи, зібрані, проаналізовані, синтезовані, підготовлені для передачі споживачам у вигляді документально фіксованої бібліографічної інформації.
Інший підхід до розуміння "бібліографічних ресурсів" зводиться до того, що цим терміном позначають "усе, що забезпечує бібліографічну діяльність в усіх її видах", тобто не тільки "знаннєві" ресурси у вигляді документально фіксованої бібліографічної інформації, а й умови їх створення, практичну діяльність інформаційних установ, теоретико-методичні розробки, котрі сприяють накопиченню бібліографічної інформації, кадрові й матеріально-технічні ресурси та ін. Цей підхід теж має певні традиції. Скажімо, термінологічний словник Бібліотеки з природничих наук РАН пояснює "бібліографічні ресурси" як "потенціал, що його мають для виконання своїх функцій бібліотеки та інші установи, які здійснюють бібліографічну діяльність: система інформаційно-бібліографічних видань, довідково-бібліографічний апарат, бібліографічні кадри, матеріально-технічна база (у тому числі засоби розповсюдження бібліографічної інформації), фінансування та ін.".
Враховуючи обидва підходи, вважаємо за доцільне при характеристиці бібліографічних ресурсів першочергову увагу приділяти існуючій системі бібліографічних посібників (БП) різноманітних форм, видів і жанрів.
Говорячи про бібліографічні ресурси України, маємо на увазі, насамперед, документальні результати бібліографічної діяльності установ і громадян країни, незалежно від форми та жанру підготовленої бібліографічної інформації. Необхідною складовою бібліографічних ресурсів України мають бути і БП про неї підготовлені й опубліковані поза межами нашої країни. Нарешті, до складу її бібліографічних ресурсів треба зарахувати джерела бібліографічної інформації будь-якого змісту, створені за кордоном держави, але доступні для користування її громадянам завдяки комплектуванню фондів бібліотек іноземними джерелами або шляхом прямого доступу через телекомунікаційні системи.
Умовою ефективного використання існуючих бібліографічних ресурсів України є інформація про них. Таку інформацію надає бібліографія бібліографії, головним результатом якої є покажчики (списки, огляди) бібліографічних посібників
Дещо іншу інформацію щодо бібліотечно-інформаційних установ надають довідники (а також проспекти, буклети, листівки), де характеризується склад бібліотечного фонду, довідково-бібліографічний апарат (у т.ч. каталоги й картотеки), види бібліотечних послуг та, іноді, головні бібліографічні видання даної установи. Останнім часом цей напрям інформування про БІР України активно розвивається. До I та II Всеукраїнських конгресів бібліотекарів видано популярні довідники "Україна бібліотечна" 1992 та 1996 рр.); розгорнута інформація про бібліотеки всіх систем і відомств міститься в довіднику "Бібліотечна Україна" (К.: Абрис, 1996); створено довідник про бібліотеки ВНЗ (1998). Крім того, майже кожна велика бібліотека, виконуючи сучасні маркетингові завдання, видає певні рекламні проспекти (чи буклети, листівки) з інформацією про свою діяльність, в т. ч. і про бібліографічні ресурси.
Далі спинимося на сучасному стані й перспективах розвитку в Україні бібліографії бібліографії як основного джерела інформації про її бібліографічні ресурси.
Найдокладніший огляд практичної діяльності інформаційних установ країни в галузі бібліографії бібліографії та існуючої системи покажчиків БП подала І.О.Вовченко. Нею також було визначено головні проблеми даного виду бібліографії, що потребують розв'язання: створення державного кумулятивного покажчика "Бібліографічна продукція України"; заповнення лакун у ретроспективному обліку бібліографічної продукції з українознавства; вдосконалення науково-допоміжної бібліографії бібліографії в галузях природничих і технічних наук; облік бібліографічних БД тощо. Багато з цих питань залишаються актуальними й досі, через шість років після їх обговорення на Всеукраїнській конференції 1994 р., однак інші публікації з цих проблем майже відсутні. Чи означає це, що їх уже немає і перспективи розвитку бібліографії бібліографії в Україні чітко окреслені?
Розглянемо детальніше сучасний стан бібліографічного інформування про бібліографічні ресурси країни. Як відомо, діяльність у галузі бібліографії бібліографії має два головні напрями: поточна і ретроспективна бібліографія бібліографії. Третій - перспективна - майже не розвивається (інформація про заплановані до випуску бібліографічні посібники подається лише в загальних планах випуску видань окремих бібліотек, що не друкуються або виходять обмеженим тиражем), хоча цей напрям інформування міг би бути дуже корисним для координації діяльності книгозбірень і для майбутніх користувачів БП, які могли б вчасно замовити необхідні їм бібліографічні видання.
У поточній бібліографії бібліографії нашої держави головним суб'єктом діяльності є Національна парламентська бібліотека України (НПБУ). Саме її видання "Бібліотекознавство і бібліографія України" надає найповнішу інформацію про БП, випущені бібліотеками та іншими установами країни, зокрема неперіодичні, періодичні та продовжувані видання. Останнім часом покажчик відображає й прикнижкові списки літератури, що містять понад 100 назв. Таким чином, у "Бібліотекознавстві і бібліографії України" відбивається у сукупному вигляді найзначніша частина бібліографічної продукції країни. Але, на жаль, не вся.
По-перше, обмеження викликано тим, що обліковуються посібники, котрі надійшли до НПБУ. І якщо та чи інша установа не потурбується про доставку своїх видань сюди, відповідна інформація не надійде до користувачів даного посібника. Крім того, в ньому чомусь не обліковуються