LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Бібліотечна справа → Бібліометричний аналіз розвитку українського бібліотекознавства в 1970 - 1990-ті рр.

Мета дослідження — вивчення розподілу та динаміки публікацій по країнах і роках. У 1923 р. створена праця Е. Холма, де вперше, було використано термін "статистична бібліографія". Це дослідження присвячене статистичному аналізу літератури з історії науки. Про необхідність виявлення обсягу книжкової продукції, визначення питомої ваги окремих типів та видів видань методом кількісного аналізу, зокрема бібліографічних посібників, на Другому Всеросійському бібліографічному з'їзді в 1929 р. наголошував І.В. Владиславлєв. На його думку, бібліографія має за мету бібліографічне дослідження еволюції книжкових багатств щодо їх кількості та змісту. В 1929 р. радянський фізик Т. Райнов здійснив порівняльний аналіз часової динаміки кількості відкриттів з фізики у деяких країнах.

Однак подібні праці носили поодинокий характер і не мали значного впливу на розвиток наукового знання. Тільки з появою в середині ХХ ст. започаткованого Дж. Берналом наукознавства – "науки про науку", кількісні методи входять в методичний арсенал дослідників. Саме період 1960 1970 х рр. характеризується процесом виявлення та пізнання закономірностей ДП, становленням та розмежуванням напрямів кількісного аналізу: наукометрії, бібліометрії та інформетрії, що були закладені та розвинені в працях Ю. Гарфілда, В.І. Горькової, Г.М. Доброва, А Лотки, З.М. Мульченко, В.В. Налімова, Д. Прайса, А. Прічарда та ін.

Досвід проведення кількісних (бібліометричних) досліджень ДП з різних галузей та напрямів науки виявив практичне значення останніх для вирішення широкого кола проблем. Наприклад, саме на основі кількісного аналізу, моніторингу окремого галузевого ДП, його бібліометричного моделювання, стало можливим надання характеристики розвитку цієї галузі в цілому, вихід на рівень її кількісно–якісного аналізу (праці Г.Ф. Гордукалової, О.Б. Сладкової, Н.А. Сляднєвої, С.А. Чазової та ін.). Логічним завершенням зазначених процесів є створення різноманітних інформаційно-спостережних (Н.В. Танатар) систем оцінки науки, її окремих галузей та напрямів, вузлів інтелектуальної переробки інформації (Н.А. Сляднєва) тощо.

Динамічний розвиток інформаційно-комп`ютерних технологій, створення автоматизованих бібліографічних баз даних (Т.П Павлуша, Л.Я. Філіппова) розширює можливості систем оцінки розвитку науки, що базуються на застосуванні бібліометричних методів, робить проведення кількісних досліджень, організацію постійного бібліометричного моніторингу значно доступнішими.

У бібліотекознавстві, де застосування бібліометричних методів пов`язується з однією з найперших бібліометричних праць – статтею німецьких бібліотекознавців П. та Е. Гросс (1927 р.), до 1970 х рр. метод статистичного аналізу бібліографічних посилань використовувався для удосконалювання практичної бібліотечної діяльності, зокрема для виявлення активних частин фондів бібліотек, в основному, через визначення найважливіших для певних галузей науки періодичних видань. Розгляду означених питань присвячені, наприклад, кандидатська дисертація та низка публікацій О.І. Воверене.

Починаючи з 1970 х рр., процес застосування бібліометричних методів у теорії та практиці бібліотечної справи зумовлений посиленням інтересу до теоретичних питань бібліотекознавства, зокрема його методології. Це відбувається за умов зростаючої тенденції математизації та формалізації бібліотекознавчих досліджень. Так, у публікаціях 1970 1980 х рр. В.М. Мотильова, В.В. Скворцова М.С. Слободяника та ін. розглядаються місце та роль бібліометричних і загалом кількісних підходів у методології бібліотекознавства, аналізуються методологічні проблеми впровадження кількісних досліджень у бібліотекознавство тощо.

Одержані результати створили передумови для застосування вітчизняними дослідниками елементів бібліометричного аналізу з метою вивчення окремих аспектів бібліотечної науки та практики. Передусім це виявлення та аналіз таких теоретичних питань, як математизація бібліотекознавства та бібліографознавства (А.Я Водолазька, А.Н. Гильманов, Т.І. Ключенко), розгляд бібліотекознавчих шкіл і напрямів (О.П. Вилькіна, О.І. Воверене, Д.А. Рингайтите, А.Я. Черняк), дослідження проблем вищої бібліотечної освіти (Є.Г. Симонова, Л.Г.Хромченко) та деяких інших. Незважаючи на використання методів так званої "простої" бібліометрії отримані результати довели ефективність і перспективність бібліотекознавчих бібліометричних досліджень.

Бібліотекознавці досліджували галузевий ДІП як на базі традиційного змістовного аналізу (Т.І. Ківшар, І.Г. Моргенштерн, Л.П. Одинока, А.С. Чачко та ін.), так і за допомогою методів бібліометрії (А.І. Бруханська, Т.В. Девтерова, М.Х. Тамре, А.Я. Черняк та ін). Праці останніх дозволили визначити динаміку досліджуваних ДІП, його видовий склад, розподіл публікацій за мовами, місцем видання та ін. Були підтверджені висновки, що без кількісного дослідження ДІП неможливо визначити ситуацію у будь-якій галузі з будь-якої проблеми, що саме вивчення галузевих ДІП надає можливість визначити перспективні напрями наукових досліджень тощо.

Проте кількісні, передусім бібліометричні, дослідження процесів розвитку вітчизняного бібліотекознавства, (мається на увазі і радянське бібліотекознавство, невід'ємною складовою котрого була українська бібліотечна наука), до останнього часу не були спрямовані на відтворення його цілісної картини. Тільки в 1997 р. у Росії створено грунтовне дослідження О.Б. Борисової, спрямоване на виявлення, за допомогою кількісного (наукометричного) аналізу тенденцій розвитку ДП з російського бібліотекознавства. Його поява, разом з іншими публікаціями останніх років, свідчить про те, що бібліотекознавство (не тільки російське, але й українське, з огляду на їх історично тісний взаємозв`язок), сьогодні перебуває на тому етапі розвитку, коли без застосування комплексу методів кількісно-якісного аналізу, як однієї зі складових загальнонаукового процесу формалізації знання, є неможливим перехід на вищій рівень.

Це доводять також приклади застосування в українських дослідженнях бібліометричних (кількісних) засобів, зокрема з метою висвітлення стану наукових досліджень в бібліотечній галузі (М.І. Сенченко), увага вітчизняних дослідників до методологічних питань бібліометрії (С.Г. Бурчинський, Ю.К. Дупленко, Л. Лабушевська), активне застосування бібліометрії в суміжних бібліотекознавству галузях (І. Войцехівська, І. Матяш). Крім того, останнім часом бібліометричні методи розглядаються у навчальних виданнях вітчизняними фахівцями, наприклад, В.О. Ільганаєвою, Н.М. Кушнаренко, А.А. Соляник, В.М. Шейком.

Бібліометричні методи за кордоном сьогодні активно використовуються для вивчення системи періодичних видань із бібліотекознавства та суміжних дисциплін, для потреб визначення й оцінки науково-дослідницької, викладацької діяльності як бібліотечно-інформаційних навчальних закладів загалом, так і окремих викладачів зокрема. Простежується загальносвітова тенденція не тільки ствердження бібліометрії в якості навчального предмету, але й набуття нею дисциплінарного статусу.

Отже, розгляд проблеми