LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Бібліотечна справа → Бібліотека Волинського краєзнавчого музею у Житомирі (1900 - 1932): походження, склад, доля

Тригірського, Любарського і Домарадського, Кодненського тощо).

Важливим науково-збирацьким здобутком у комплектуванні і систематизації фондів Бібліотеки Музею було, передусім, створення фонду "Волиніка" – книжкового та рукописного фонду матеріалів історико-краєзнавчого характеру як найповнішого зібрання літератури та архівно-рукописних пам'яток з історії Волині, _рунтовної джерельної бази наукових досліджень. Основна заслуга у формуванні цього книжкового та рукописного фонду належала бібліотекарю М.П. Кудрицькому, працівникам Музею В.Я. Гнатюку і П.Н. Абрамовичу та ін.

У 1920–1925 рр., бібліотечна діяльность на Волині пожвавлюється. Це виявляється в активному відкритті масових бібліотек, переважна більшість яких знаходилася у Житомирі, також Волинської публічної народної бібліотеки і, численних читалень та бібліотечок. Ця діяльність була спрямована, передусім, на формування розгалуженої мережі бібліотек і загальну боротьбу з неписемністю, однак і свідчила про накопичення в губернському місті значної кількості книжкового фонду, при чому в той час, коли радянські видавництва ще не розгорнули свою діяльність. У 1924 –1925 рр. у бібліотеках здійснюється "чистка" книжкових фондів від "буржуазної" літератури, і відповідно – вилучення з них "сумнівних в ідеологічному відношенні" архівних документів, книг та вітчизняної і зарубіжної періодики. Колекційні фонди передавалися до Музею, де "чистка" не провадилася.

Накопичення значних за обсягом цінних книжкових фондів у бібліотеці ВКМ сприяло тому, що у 1925 р., завдяки дбанням наукової громадськості Житомира, її статус змінився. З фактично підручної бібліотеки вона офіційно стає науковою бібліотекою при Музеї. Її створення свідчило про наявність міцного наукового та культурного осередку в Житомирі – історично сформованому центрі культурного життя України.

Розділ 3 "Доля цінних рукописно-книжкових фондів Науково-дослідної бібліотеки Житомирського Музею в 1926–1970-х роках" присвячений аналізу політики радянської держави щодо ретроспективних фондів бібліотек України в 1924–1928 рр., вирішенню долі книжкових фондів Бібліотеки Музею, а також історії переміщення книжково-рукописних фондів Музею з Житомира до ВБУ у Києві: чинники, попередні заходи для підготовки переміщення та його реалізація на початку 30-х років.

З 1925 р. відбувається цілеспрямована переорієнтація діяльності бібліотек на потреби масового читача, політосвітню роботу, перебудова бібліотечної системи та її підведення під завдання соціалістичного будівництва й ідейного виховання мас. Бібліотеки з пам'ятками культури попередніх століть перестали бути актуальними. Засудження "буржуазної культури" не могло не впливати на загальну бібліотечну політику радянської влади, водночас з "очищенням від ідеологічно шкідливої, застарілої та непрофільної літератури" бібліотек приймається рішення сконцентрувати цінні ретроспективні фонди в головних книгосховищах України з метою їх опису, контролю та управління ними. Для цього були обрані головні регіональні бібліотеки, серед них – Всенародна бібліотека України у Києві.

У цей час визначається профіль комплектування архівів бібліотек і музеїв, здійснюється колосальний перерозподіл книжкової та рукописної спадщини між бібліотечною, архівною та музейною системами, які певний час працювали без чіткого узгодження "комплектувальної" діяльності, розподіляються "сфери впливу" щодо рукописної та архівної спадщини. У зв'язку з такою політикою Науково-дослідна бібліотека у Музеї функціонувала досить недовго. Вже через три роки згідно з постановами Президії Укрнауки від 2 червня 1928 р. і колегії Наркомосу від 2 липня 1928 р. книжкові фонди ВКМ було вирішено передати до Всенародної бібліотеки України у Києві. На момент передачі на книжкові, рукописні та архівні фонди ВКМ лише тільки почали створювати обліковий апарат та науково їх описувати, тому значна частина фондів зберігалася у стосах. Тому на сьогодні неможливо встановити обсяги і зміст тієї частини бібліотечної колекції, що не була передана до Києва.

Передачі колекційних фондів передувала майже річна робота працівників ВБУ (серед них П.М. Попов, М.В. Геппенер, О.Т. Дзбанівський та ін.), яка здійснювалася за цілком зрозумілих обставин протидії кадрових бібліотечних працівників Музею, які не хотіли втрачати "Волиніку". Тому частина колекційних фондів залишилася в фондах Музею. Одночасно передавалися польські рукописи до новоствореного Інституту польської пролетарської культури ВУАН. Завершилася передача фондів до ВБУ 9 жовтня 1932 р.. Акт передачі до ВБУ підписували заступник директора Волинського державного музею Д.Ю. Антонов і завідувач бібліотеки музею М.П. Кудрицький – з одного боку, і уповноважений ВБУ О.Т. Дзбанівський – з іншого. Згідно з цим актом, книжкові зібрання кількістю 9421 том було переміщено до ВБУ разом з іншими матеріалами музею. Однак, ліквідація самої Академії у 1933 р., репресії щодо кадрових працівників, реформи в Академії призвели до об'єднання у фондах Бібліотеки АН – правонаступниці ВБУ, усіх, переданих до складу різних установ Академії бібліотечних та рукописно-книжкових фондів вже в 1934 р.

Наступне надходження до відділу рукописів ЦНБ АН УРСР (правонаступниці БАН УРСР) відбулося в 1979 р., коли до ЦНБ з Житомирського музею надійшли цінні матеріали з колекції Шодуарів, що не були передані в 1932 р. Причиною передачі, за визнанням Міністерства культури, була неможливість опрацювати ці матеріали власними силами працівників Музею. Наприкінці 1979 р. частина архівних матеріалів колишнього Волинського музею передається до фондів ЦДІА УРСР, де з них формуються нові систематизовані справи і порушуються принципи органічного походження документів. Разом з тим, описання документів дало можливість увести цінні документи у науковий обіг.

Матеріали Волинського музею у фондах ЦДІАК та рукописні матеріали ІР НБУВ органічно взаємопов'язані спільним походженням; розподіл зібрання поміж двома сховищами має штучний характер, про що свідчить наявність у них фрагментів одних і тих самих збірок, зокрема, каталогів Фундаментальної бібліотеки Волинської духовної семінарії, рукописів реформатів або луцько-житомирської консисторії тощо). У зв'язку з цим першочергове завдання дослідження полягає у комплексному аналізі розпорошених архівних і рукописних матеріалів, які походять з Волинського музею у Житомирі, та створенні єдиного каталогу цих документів із вказівкою на їхнє походження.

Розділ 4. "Склад та унікальні пам'ятки із зібрання бібліотеки ВКМ як джерела історико-культурного розвитку Волині у ХVІІІ–ХХ ст." присвячений історії комплектування Бібліотеки Музею у першій чверті ХХ ст. найзначнішими зібраннями різних губернських відомств, установ, приватних осіб, а також духовних установ та організацій скасованих як у попередні часи, так і в період зміцнення радянської влади. У фондах ВКМ зосередилися зібрання: Луцько-Житомирської римо-католицької духовної семінарії (близько 20000 книжок, переважно стародруків); Луцької капітули, Житомирського кафедрального собору, Луцько-житомирських біскупів (15888 книжок); Волинського єпархіального давньосховища; Волинської православної духовної семінарії (близько 3000 стародруків та цінних книжок); Церковно-археологічного товариства і Товариства дослідників Волині, Житомирського російського драматичного товариства (рукописна збірка близько 400 одиниць) тощо. З приватних найзначнішими надходженнями є архів і бібліотека житомирської родини баронів