LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Бібліотечна справа → Бібліотечно-інформаційне забезпечення користувачів з вадами зору в Україні (ХХ ст.)

1934-1991 рр., розвиток її як системи у 90-ті роки; досліджено, як історичні, соціокультурні, економічні умови впливали на розвиток бібліотечно-інформаційного забезпечення користувачів з вадами зору.

Виявлено, що соціально-історичними передумовами формування мережі спецбібліотек були: створення шрифтів для сліпих, відкриття друкарень для видання рельєфно-крапкової літератури, організація навчальних закладів для сліпих та бібліотек при них, утворення відділів брайлівської літератури при публічних бібліотеках.

Аналізуючи створення та розвиток бібліотек при спеціальних навчальних закладах для сліпих, дисертант дійшов висновку, що саме вони першими здійснювали бібліотечне обслуговування інвалідів за зором і відіграли значну роль у розвитку бібліотечно-інформаційного обслуговування в Україні. Формування їх фондів з самого початку відбувалося на основі брайлівських рукописів, надходжень видань з-за кордону та літератури, наданої благодійниками. Згодом вони почали поповнюватись друкованими брайлівськими виданнями одеської та криворізької друкарень. Важливим джерелом формування фондів бібліотек навчальних закладів були російські видання, надруковані рельєфно-крапковим шрифтом.

Особливу допомогу в освіті аномальних дітей надавали російські дефектологи О.Сребицький та А.Адлер, вони підкреслювали, що належна організація бібліотечної справи забезпечить навчальний процес для сліпих. Вітчизняному тифлопедагогу О.Щербині належить значний внесок у справу навчання інвалідів за зором в Україні та за її межами.

В Україні до початку 30-х років угрупування сліпих були досить розрізнені і дбали переважно про працевлаштування інвалідів, а культурно-освітня робота не була їх завданням. Тому бібліотечне обслуговування сліпих не мало організованого характеру.

Об'єднання організацій та спілок для сліпих, що призвело до утворення на їх основі Українського товариства сліпих, відбулося 1934 року. Це було початком першого етапу становлення бібліотечно-інформаційного забезпечення користувачів з вадами зору. Серед завдань, поставлених перед УТОС, важливим було здійснення культурно-освітніх заходів для покращення становища сліпих у суспільстві. Значну увагу на розвиток бібліотек звертало керівництво Товариства, розуміючи їх роль в ідеологічному вихованні інвалідів за зором.

Значною подією в історії бібліотечного обслуговування читачів з вадами зору було утворення першої бібліотеки для сліпих у Києві наприкінці 1936 року, що свідчило про суттєві зміни у ставленні суспільства до цих громадян.

Аналіз архівних документів переконав, що становлення мережі бібліотек для сліпих в Україні у передвоєнні роки відбувалось досить інтенсивно. Їх бібліотечне обслуговування на цьому етапі здійснювалося стаціонарними бібліотеками та "пересувками", загальна кількість яких становила 37, а їх фонди нараховували понад 30 тис. примірників брайлівської літератури.

Відновлення бібліотек для сліпих, знищених під час воєнних дій, розпочалося ще 1944 року. За роки війни частина книг стала непридатною для користування, фінансування бібліотек не було. У повоєнні роки активізувалась культурно-масова робота: почали працювати гуртки політінформації та художньої літератури, зросла кількість брайлівських гуртків, створювалися нові бібліотеки. Відновилося й видання книг для сліпих: почали працювати друкарні у Києві та Харкові, що сприяло систематичному комплектуванню бібліотек літературою, надрукованою рельєфно-крапковим шрифтом.

Усього на 1950-й рік у Товаристві, що об'єднувало 44 організації, працювало 40 бібліотек. Загальний фонд літератури містив: за Брайлем – 23 268 прим., плоскодрукованої – 5 998 прим. Бібліотеки обслуговували 2 877 чол., серед яких сліпих – 1 620. Найбільший фонд брайлівської літератури мали бібліотеки одеського, львівського, дніпропетровського УВО.

Значну роль у становленні системи бібліотечно-інформаційного забезпечення користувачів з вадами зору в Україні відіграло розповсюдження літератури у спеціальних форматах, зокрема розвиток брайлівського книгодрукування та виникнення озвученої літератури (грамплатівки, магнітофонні платівки).

Переваги озвученої літератури, порівняно з брайлівською, виявлялися поступово. Перша і головна перевага озвученої книги полягала у легкості сприйняття тексту, що сприяло її активному поширенню. По-друге, індивідуальне прослуховування літератури задовольняло потреби інваліда за зором в отриманні інформації та послаблювало його залежність від зрячого.

Розглядаючи питання про утворення та розвиток озвученої літератури в Україні, ми виявили, що до початку 60-х років ХХ ст. воно не привертало уваги, хоча потреба у створенні й виданні такої інформації була гострою, про що свідчать гуртки голосного читання, організовані на підприємствах системи УТОС від самого початку її створення.

На кінець 50-х років у Товаристві діяло 65 організацій, і лише у п'яти з них не здійснювалося бібліотечне обслуговування інвалідів за зором. Решта бібліотек обслуговувала 4 380 читачів, серед них сліпих – 2 957. Вони користувалися фондами бібліотек, що мали плоскодруковану літературу – 19 186 прим. та видання рельєфно-крапковим шрифтом – 48 633 прим.

Отже, першим етапом розвитку бібліотечно-інформаційного забезпечення користувачів з вадами зору слід вважати період з середини 30 до кінця 50-х років ХХ ст. Саме на цьому етапі відбувалося становлення мережі спецбібліотек, що поповнювали власні фонди брайлівськими виданнями. Випуск озвученої літератури позитивно позначився на задоволенні інформаційних потреб читачів-інвалідів за зором в Україні і розпочав другий етап.

60-80-і роки стали новим етапом у розвитку бібліотечно-інформаційного забезпечення користувачів з вадами зору в Україні. Воно було складовою радянської бібліотечної справи, що на той час зазнавала певних перетворень. Українські спецбібліотеки координували свою діяльність з бібліотеками Всеросійського товариства сліпих. Тривав процес розвитку українських спецбібліотек, чому сприяла політика ЦП УТОС, про що свідчить "Положення про бібліотеки, клуби, будинки відпочинку", затверджене 1964 року, що визначало умови становлення спецбібліотек для сліпих, їх завдання та підпорядкування.

Для покращання організації обслуговування читачів з вадами зору в червні 1970 року міську бібліотеку для сліпих було підпорядковано ЦП УТОС. У липні цього ж року було прийнято рішення про створення Центральної бібліотеки для сліпих ім. М.Островського – єдиного методичного центру з керівництва роботою спецбібліотек. Вона здійснювала управління організацією бібліотечно-бібліографічного обслуговування сліпих та слабозорих читачів.

Українські спецбібліотеки того часу відчували значно більшу