LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Бібліотечна справа → Автоматизація бібліотек: історико-бібліотекознавчий аспект (II половина XX - початок XXI ст.)

систем. Еволюція технологій призвела наприкінці ХХ століття доспроб запровадження повністю автоматизованої бібліотеки без бібліотекаря (Сінгапур).

Таким чином, на основі вивчення фактичного матеріалу, опрацювання джерел і узагальнення підходів зарубіжних фахівців (Р. Хейса, К. Боргман і К. Лінча) в дисертації виділені такі основні етапи автоматизації бібліотек з огляду на мету, завдання і наслідки автоматизації:

На першому етапі відбувалася автоматизація внутрішніх операцій – бібліотеки модернізували свою діяльність, вони робили те саме, що й раніше, але ефективніше.

Під час другого етапу автоматизувався доступ до локальних бібліотечних ресурсів, з'являлися нові можливості на основі застосування нових технологій. Це був інноваційний період, під час якого відбувалися не лише технічні інновації, але й інновації у менеджменті та організаційній структурі книгозбірень.

На третьому здійснювалася автоматизація доступу до ресурсів поза межами книгозбірень, почалася автоматизація взаємодії інформаційних систем. Процес історичного розвитку комп'ютеризації книгозбірень призвів до використання систем автоматизації, що забезпечують ефективність внутрішніх операцій і якісне обслуговування своїх користувачів. Водночас ці системи створюють також можливості для обміну даними з іншими системами, розташованими по всьому світі. Бібліотеки починають функціонувати як частина "віртуальної електронної бібліотеки". На третьому етапі відбувається трансформація бібліотеки як соціального інституту: вона надає доступ користувачам не лише до накопичених власних ресурсів, але й до інформації, розташованої у всьому світі.

Хронологія цих етапів змінюється залежно від країни чи групи країн. Наприклад, у США та Великій Британії перший етап проходив у 1950-1970-х роках, другий – з 1980 до середини 1990-х, а третій, розпочавшись у 1990-х роках, продовжується й досі.

У третьому розділі – "Розвиток автоматизації бібліотек України" - аналізуються соціально-політичні та економічні умови автоматизації вітчизняних бібліотек, розглядаються основні тенденції комп'ютеризації книгозбірень різних типів і видів – національних, публічних, спеціальних, роль у цих процесах професійних бібліотечних об'єднань.

Дослідженням виявлено, що перші спроби комп'ютеризації книгозбірень в Україні належать до середини 1980-х рр. Відставання в автоматизації бібліотечно-інформаційної сфери України пояснюється не лише слабкою економічною базою (низьким рівнем фінансування) та запізненням у сфері інформатизації суспільства взагалі. Ці процеси гальмувалися через соціально-політичні умови, обмеження ролі бібліотек у тоталітарному суспільстві. Протягом тривалого часу книгозбірні не розглядались як важливі установи, покликані забезпечувати громадянам широкий доступ до інформації. Вони розвивалися відповідно до панівної ідеології, в умовах радянської цензури, надаючи користувачам дозовану інформацію. Тоталітарна радянська держава не була зацікавлена у розвитку умов для обміну інформацією. Розгалужені системи бібліотек, їх велика кількість та різне відомче підпорядкування також гальмували запровадження автоматизації.

Особливістю розвитку процесу автоматизації в Україні стало те, що він відбувався в умовах соціально-економічних перетворень і національного відродження, відходу від комуністичної ідеології, руйнування єдиного інформаційного простору Радянського Союзу на початку 1990-х рр. Важливим чинником активізації процесів автоматизації стала необхідність поліпшити обслуговування користувачів, прагнення підвищити ефективність роботи в умовах обмеженого фінансування та зростання інформаційного попиту громадян. Бібліотека почала змінюватись як соціальний інститут. Наголос у діяльності бібліотек від збереження документів і реалізації функції комуністичного виховання було перенесено на надання доступу до інформації, незалежно від місця її зберігання.

Напрями розвитку автоматизації українських книгозбірень визначали офіційні документи з питань інформатизації, зокрема постанова Колегії Міністерства культури України "Про організацію робіт по створенню Автоматизованої інформаційно-бібліотечної системи (1989 р.), "Концепція розвитку бібліотечної справи в Україні" (1993 р.), закони України "Про Національну програму інформатизації" (1998 р.), "Про концепцію Національної програми інформатизації" (1998 р.), "Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки", Указ Президента України "Про заходи щодо національної складової глобальної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" (2000 р.), Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо розвитку бібліотек України" (2000 р.). Але ці документи носили декларативний характер і не були підтримані відповідним фінансуванням.

Якщо на початкових етапах автоматизації бібліотекарі України покладалися на владні структури й органи управління бібліотечною справою та очікували підтримки від них, то вже на початку нового тисячоліття вони почали виявляти ініціативу, вишукувати фінансові можливості для вирішення цих питань, лобіювати органи влади в центрі та на місцях.

У згуртування бібліотечної спільноти навколо визначення пріоритетів розвитку бібліотечної справи, у сприяння міжбібліотечній взаємодії, фінансування процесів автоматизації, підготовку фахівців і опанування міжнародного досвіду у 1990-х і на початку 2000-х років істотний внесок зробили міжнародні організації, насамперед Міжнародний фонд "Відродження", а також Британська Рада й Посольство США. Вони започаткували проекти, спрямовані на покращання доступу до інформації шляхом розвитку автоматизації книгозбірень і підвищення фахового рівня працівників бібліотек.

На процеси інформатизації бібліотечної сфери України впливали соціально-політичні, економічні, бібліотекознавчі, інформаційно-технологічні, науково-організаційні чинники. А серед факторів, що визначали процеси автоматизації окремої книгозбірні, в роботі виділені: стан бібліографічного контролю в державі; розмір і вид бібліотеки, її відомча підпорядкованість; рівень фінансування; ускладнення інформаційних потреб користувачів; стиль менеджменту; фаховий рівень персоналу; напрямки бібліотечної співпраці. Для організації ефективної співпраці у царині автоматизації особливе значення мало подолання скептицизму і протидії частини бібліотекарів, які були налякані можливими змінами в праці. Це досягалося шляхом налагодження системи професійної підготовки фахівців, а також визначення спільних цінностей і принципів діяльності, стандартів для організації співпраці.

Дослідженням виявлено, що суттєвий внесок у розвиток автоматизації зробили національні, публічні та спеціальні бібліотеки, передусім університетські, а також