LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Легка промисловість → Техніка виробу, як чинник формування художньої системи буковинського килима

наближене до гобеленового й найхарактерніше
для полтавського та київського рослинного килима та рахункове, на основі
якого виготовлялись килими західної України, у тому числі й Буковини.
До ворсового ткання належать петельна та вузликова техніки.
Петельний ворс утворюється набиранням нитки піткання на спицю, кожен
такий ряд чергується із кількома звичайними прокидками піткання
полотняним переплетенням, у залежності від того, якою має бути щільність
ворсового покриття. При перебірному варіанті цієї техніки петельний ворс
утворює настил вибірково, згідно рисунку, таким чином утворюється
декоративний фактурний ефект. Петельна техніка розповсюдилась на
території Буковини на початку ХХ ст., нею на горизонтальних верстатах,
крім ужиткових тканин, таких як наприклад рушники, ткали килимки-
оббиванці, а також вузьку оздоблювальну кайму – „прим”.
У вузликовій техніці ворс утворюється нав’язуванням невеликих
відрізків ниток на основу і як у попередньому варіанті, ворсовий ряд тут
чергується із прокидкою піткання полотняним переплетенням. У межах
цих технік можна змінювати довжину ворсу, його щільність – залежно від
частоти в’язання петель або вузлів одного ряду на кількість ниток основи
44
Вісник ХДАДМ
чи, як зазначалось, від кількості прокидок полотном. Відомо, що вузликовою
технікою у поміщицьких майстернях виконувалися так звані панські килими
з квітковим малюнком [4, 21]. Серед буковинських народних килимів
середини ХХ ст. зустрічається комбінування ворсу й гладкого ткання, але
популярністю вузликова техніка у регіоні все ж не відзначається. Ворсові
техніки можна розглядати радше як декоративні, додаткові у килимоткацтві
регіону. У цьому контексті слід згадати й перебірне ткацтво, яким
орнаментувалися ткані рушники, верети, наволочки, декорувалися одягові
тканини тощо, однак на противагу ворсовим технікам воно більше
представлене у килимових виробах Буковини.
Безпосередньо до технік, що визначають ткану й художню структуру
буковинського килима відносяться безворсе ткання „на межову нитку”,
„на косу нитку”, „у вічка”. Їх використання гарантує зображенню чітку
геометрію із ступінчатим та скісним контуром. При виконані „на межову
нитку” нитки піткання щільно стикуються, овиваючи спільну нитку основи
на межі узору й утворюють, таким чином, ступінчату лінію, що змінює
свій напрям під прямим кутом (рис. 1). У тканні „на косу нитку” нитки
піткання на стику узору не мають спільної нитки основи, в одному
прокидочному ряду вони знаходяться поруч не перевиваючись. У кожному
наступному ряду одна узорна площина убуває, її надолужує сусідня, а
зміна напряму рисунка здійснюється під гострим кутом (рис. 2). „У вічка”
– килимова техніка паласного типу, у якій нитки суміжних площин рисунка
щільно перевиваються між собою тільки через кілька прокидок піткання,
таким чином між ними утворюється прозір. У цей спосіб досягається більша
чіткість контуру, й відповідно рисунка (рис. 3).
Як зазначалось, найбільш характерним для Буковини є ступінчатий
килимовий рисунок, отже й перевага надається тканню „на межову нитку”,
за цією ознакою дана техніка споріднена вишиванню хрестиком. Необхідно
додати, що саме цим способом на Буковині виконувались гаптовані килими.
Така спорідненість чи не найпродуктивніше проявилася з появою у
килимарстві регіону квіткових композицій, так званих „руж”, на рубежі
ХІХ – ХХ ст. Тоді килимарі для адаптації майже натурних зображень у
ткацтві звернулися до аналогічної практики вишивки. Повертаючись до
ткання „на межову нитку”, слід відзначити її декоративні якості. Кожна окрема
площина узору тут локальна – це чітко окреслена кольорова пляма. Рисунок
формується поступальним ритмом, побудова якого базується на
квадратних та прямокутних формах із узгодженим рівномірним масштабом
(для Буковини це має окреме значення, оскільки килимовий рисунок тут
має модульну структуру).
У традиційних геометричних буковинських килимах ефект будувався
на контрастному зіставленні локальних кольорових ділянок узору, згодом, у
квіткових килимах, принцип контрастності зберігся у співвідношеннях
№ 11/2006
45
зображення й тла, водночас саме зображення ускладнилося завдяки дедалі
більшому членуванню форми. У лівобережній техніці кругляння м’яке
взаємопроникнення рисунку, кольору, утворюється поступовим
нашаруванням ниток двох кольорів, при цьому кожна прокидка заходить на
іншу. Оптичне їх злиття у цій ділянці створює третій перехідний колір-тон.
Тому живописний ефект півтонів може створюватись тут змішуванням двох
кольорів. При тканні „на межову нитку” для досягнення такого ж ефекту
просто використовується більша палітра барв. При цьому, утворення
основної форми здійснюється окремими тонально зближеними ділянками
кольору. Створений у цей спосіб технікою „на межову нитку” зображувальний
ефект, відповідає малярській техніці широкого пензля (рис. 4).
Таким чином, первинно локальна у зображувальному сенсі техніка
адаптувалася до м’якого моделювання форми, продиктованого тенденціями
середини ХІХ – початку ХХ ст., що вели до живописного натурного
зображення. Ці властивості техніки „на межову нитку” широко
використовуватимуться й розвиватимуться у килимоткацтві ХХ ст., вони ж
трансформуватимуться в орнаментації одягових тканин – горбаток, а також
килимів, виконаних перебірною технікою ткання.
Значно поступається описаному способу, ткання „на косу нитку”.
Як основну техніку її використовують переважно у килимах типу „гуцул”,
„граничник”. Характерно, що навіть у тих орнаментальних формах, які
притаманні для виконання цим способом („пилки” або „клинці”), на Буковині
намагалися застосувати межове ткання. Різниця зображення у такому
випадку припадає на контур. Якщо при тканні „на косу нитку” скіс має
гладку лінію, то при межовому стику ниток піткання – ступінчату.
Відповідним чином це позначається на усьому характері зображення – у
першому випадку воно легке, структурно тендітніше, а форма струнка,
тяжіє до видовження, у другому – зображення масивніше, сповільнене,
форма масштабно розширюється.
Використовуючи техніку „на косу нитку” у ткацтві можна отримати
характерний тональний перехід, зокрема на стику зубчатих форм, завдяки
яким різні кольорові ділянки зображення не мають різкого переходу, а
поступово взаємопроникають, утворюючи „лінію переходу” (рис. 5). З
іншого боку, ще один варіант використання даної техніки полягає у
створенні чіткої згладженої діагональної лінії, як це видно на рис. 6 у
зображенні віток вазонів.
У контексті буковинського килимарства окремо слід виділити техніку
перебору. Як зазначалося, її основне застосування – це одягові та інтер’єрні
тканини. При перебірному тканні на поверхні виробу утворюється гладкий
настил, як у вишивці гладдю. Виконується він двома способами: ремізно-
човниковим та ручним. Як і у ворсових техніках, тут задіюється дві системи
ниток піткання, перша з яких виконує функцію тла (грунту), друга – рисунку.
46
Вісник ХДАДМ
Рис. 1.Схема ткання „на межову нитку”.
Рис. 2.Схема ткання „на косу нитку”.
Рис. 3. Схема ткання „у вічко”.