LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів


Головна Легка промисловість → Техніка виробу, як чинник формування художньої системи буковинського килима

№ 11/2006
47
Ремізно-човниковий спосіб залежить від пробору ниток основи у ремізи,
піднімаючи які майстриня утворює зів і човником проводить по ньому
нитку піткання. У іншому випадку, для перебору зів не утворюється і
декоративний настил майстер виконує вручну.
Застосування перебору у килимових виробах очевидно бере свій
початок у веретах, оскільки доволі часто схема оздоблення є однаковою. У
веретах, що мають поперечно-смугасту композицію, декоративні смуги
утворюють саме технікою перебору. У поперечно-смугастих композиціях
килимових доріжок такий фактурний настил комбінують з килимовим
тканням, при цьому чергують широку килимову смугу й вужчу –
перебірну. Передусім, у цей спосіб збагачується графічне вирішення
виробу: килимові техніки, тим паче у буковинському варіанті, володіють
більшими масштабами узору, ніж перебірне ткання, тому їх поєднання
додає філігранності виробу; до того ж, комбінування різних фактур дозволяє
ефектно підкреслити основний узір (рис. 7). Описаний варіант поєднання
килимового ткання й перебору властивий килимовим доріжкам із
поперечно-смугастою композицією.
На Буковині поширені килими, в яких перебірна техніка є основною,
а не додатковою у створенні зображення. Під назвою „полог” вони відомі у
молдаван, і поширені у гагаузів, болгар, білорусів [6, 124], на Буковині їх
техніку називають „на три нити”. Таким килимам властиві переважно
рослинні композиції, виткані на гладкому суцільночорному тлі (у
інтер’єрних та одягових тканинах тло виконують здебільшого рельєфним
саржевим переплетенням). У даному випадку, виконання перебірного
узору, за своєю художньою структурою уподібнюється тканню „на межову
нитку”, оскільки має характерну для Буковини ступінчату структуру.
Зображення утворюється регістрами. При цьому рельєф виконується
виключно у вигляді локальних кольорових смужок різної довжини, що
сукупно й утворюють певну декоративну форму (рис. 8). Смужки розділяє
тонкий прозір фону, у вигляді зубчатої або прямої лінії. У першому випадку
зображення дещо розрихлене, у другому – чіткіше. Переважно усі смужки
мають однакову ширину, однак подекуди графіку різноманітить
комбінування грубших й тонших смужок, таким чином виконавець може
змінити загальний масштаб орнаментального елементу й „об’ємно”
виліпити його форму, не послуговуючись виключно кольором. Хоча дана
техніка килимів є доволі регламентованою, нею у ХІХ ст. – ХХ ст. почали
виконувати рослинні, близькі до натуралістичних форми.
Інша техніка, дуже поширена в регіоні – „під полотно”, що вживалася
переважно для декорування килимків-оббиванців та горбаток, своєрідно
об’єднала килимове й петельне ворсове ткання. Такий виріб ткали на
горизонтальному станку. При цьому в процесі використовувалось дві
системи піткання: кольорова й фонова (ґрунтова). Кольорова перепліталась
згідно з рисунком, однак неоднорідно. У даному випадку вона закладалася
Техніка виробу, як чинник формування художньої системи буковинського килима
48
Вісник ХДАДМ
Рис. 4. Зображувальний ефект, створений техніко „на межову нитку”.
Рис. 5.„Лінія переходу” на стику зубчатих форм,
створена технікою „на косу нитку”.
Рис. 6. Варіант діагональної лінії, виконаної технікою „на косу нитку”.
Техніка виробу, як чинник формування художньої системи буковинського килима
№ 11/2006
49
50
Вісник ХДАДМ
на необхідну кількість основних ниток у такий же полотняний зів, як і
ґрунтова нитка піткання. Таким чином узір тут будувався не на локальних
кольорах, як звично, а тонально – меланжем. Крім того, щоб уникнути
розмитості контуру, при кожному повороті на межі узору, нитка піткання
утворювала петлю й перепліталася у зворотному напрямі, утворюючи
графічний акцент у вигляді крапок по краю візерунку. Цим тканням до
сьогодні виконують здебільшого рослинні орнаменти, характерним
мотивом серед яких є виноградне гроно, квіти. Зображувальний ефект,
створений цією технікою можна назвати своєрідним „тканим сфумато”
(рис. 9), що на полотні викликає враження мерехтіння.
У контексті даної теми окремо слід виділити ліжники та джерги. Це
декоративні покривала, які, однак „часто називали килимами, оскільки їх
орнамент створювався за рахунковою системою ниток й тканина була
щільною” [6, 142]. Ліжники мають ворс, але технічно – це не ворсові тканини.
На створенні такої фактури позначається структура пряжі – слабо скручена
вовна, яку при тканні не сильно прибивали бердом й процес обробки,
який полягає в тому, що готове полотно для його ущільнення вимивали
водою, під тиском якої утворювався густий ворс. Джерги є простішою
формою за технічними й художніми властивостями, ніж ліжники. У своїй
монографії „Українська народна тканина” О. Никорак, за технікою розрізняє
ліжники виготовлені полотняним, чиноватим (прості безузорні) та
килимовим „закладним” тканням (узористі „коверці”) [7, 266]. У цьому
ряду перші – безузорні, на Буковині називали саме „джергами” (черге,
жерге), другі – узористі – „ліжниками”. Слід додати, що джерги на відміну
від ліжників не обробляли водою, тому першопочатково, ворсу вони не
мали, він утворювався під час використання виробу у побуті.
Композиції ліжників часто запозичувались із килимів, вони зазнавали
відповідних перетворень, адаптуючись до специфіки виробу. Зображення
у ліжниках відрізняється м’якими обрисами форм, оскільки ворс і грубша
структура нитки пом’якшують контур. Отже, говорячи про ліжники йдеться
не так про техніку ткання, як про специфічну структуру полотна,
зображення.
Доволі поширеною на Буковині та загалом в Україні є неткана техніка
виконання килимів – вишивка. На початку ХХ ст. вона стала благодатним
засобом для відтворення живописно трактованих квіткових зображень,
давши змогу виконавцям створювати детальніші композиції, у наслідок
чого гаптовані килими почали відрізнятися від тканих більшою витіюватістю
форм.
Висновки. У буковинському килимарстві можна відзначити наявність
трьох типів технік: килимового „закладного” ткання, що включає техніки
„на косу нитку” й „на межову нитку”; перебірного; ворсового. Дослідження
свідчить, що буковинське килимарство базується на рахункових методах
№ 11/2006
51
створення зображення. Чіткість рисунка тут досягається завдяки
геометричним технікам, серед яких перевага надається тканню „на межову
нитку”. Дана техніка якнайкраще виявляє модульну структуру форми, до
якої найбільше схильне художньо-стильове вирішення зображення у
буковинських килимах.
Література:
1. Жук А. Українські народні килими. – К .: Наукова думка, 1966.
2. Сидорович С. Художня тканина західних областей УРСР. – К.: Наукова думка,
1979.
3. Кожолянко Г. Етнографія Буковини. – Т. 1. – Чернівці: Золоті литаври, 1999.
4. Бушина Т. Декоративно-прикладне мистецтво радянської Буковини. – К.:
Мистецтво, 1986.
5. Постолаки Е. Молдавское народное ткачество. – Кишинев: Штиинца, 1987.
6. Никорак О. Українська народна тканина ХІХ – ХХ ст. – Львів, 2004.
Надійшла до редакції 14.10.2006р.